“Який це благословенний народ! Який він численний! Як ревно він береже православну віру!” · с. 4сторінка оригіналу ↗
ПИСАРІ ТА ХРОНІКЕРИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЖИТТЯ
Слово Просвіти, №18 за 2007 рік
заходу: від татарів — по річці Коди% мі, притоці Південного Бугу, на якій третій гетьман Остап Ружинський, реформатор козацької справи, учинив татарам і туркам, за “Істо% рією русів”, справдешнє побоїще, женучи їх потім до самого Акерма% на, грізної турецької фортеці; від ляхів і волохів — по річці Дністру. На початку літа року Божого 1654 під М’ясківкою стояв табором славетний Брацлавський полк на чолі з полковником Михайлом Зе% ленським. Уродженець М’ясківки Михайло Зеленський за Данила Нечая командував м’ясківською сотнею, деякий час був кам’янець% ким полковником. Данило Нечай, як відомо, загинув на зимові м’яс% ниці 1651 року в містечкові Крас% ному, неподалік од Тиврова, й по% хований у Сухій Долині. Брацлав% ським полком після Нечаєвої заги% белі командували Левко (Уман% ський), Грозенко, Іванчул, Тимофій Носач. Гетьман Богдан Хмельниць% кий призначив Тимофія Носача ге% неральним обозним, а брацлав% ським полковником — Михайла Зе% ленського. Брацлавський полк Ми% хайла Зеленського, як і Вінницький Івана Богуна, Уманський Семена Оргіяненка, Кропивенський Фело% на Джеджалия та інші, відмовився присягати на вірність московсько% му цареві. Козацький полковник Михайло Зеленський, як свідчать історичні джерела, уславився під час оборони Буші, де героїчно за% гинула уродженка Рашкова Мар’яна, дружина сотника Завис% ного, а також Стіни, Умані. Більшовицькі переінакшувачі “придумали” прадавньому посе% ленню назву ще “сучаснішу” — Го% родківка, як сусідньому селу Княже — ймення Радянське. Нині — це ве%
нах, а всіх їх, праведних і гріш% них, примирила Вічність. Мир прахові вашому у политій ва% шою кров’ю предківській землі. Скорботна Мати-Україна. Спо% руджено громадою села Город% ківки на відзнаку п’ятої річниці Державної Незалежності Украї% ни. 24 серпня 1996-го року”. Не% хай скромний, але це перший в Ук% раїні пам’ятник Національного Примирення, Національної Згоди, які, на моє переконання, мають стояти в кожному українському місті й селі”, — такий коментар ро% бить Микола Рябий, додаючи дета% лі до свідчення про відвідини архі% диякона Павла Халебського — Бу% лоса Ібн аз Заїм аль Халябі мого рідного села Городківки триста п’ятдесят років тому. А тепер нехай говорить сам Павло Халебський, автор книги “Україна — земля козаків”: “Ми вирушили з Ободівки в середу вранці, 14 червня, і мандрували поміж садами, яким нема кінця-краю, і ріками в праву та ліву руку. Розмаїті посіви заввишки у людський зріст розливалися на всі боки, наче широчезне море. Проїхавши одну милю (сім із половиною кілометрів — М. Рябий), ми прибули в доволі велике місто з просторою дерев’яною фортецею, оборонними стінами довкруг, ровами й виставленими в бійницях гарматами; назва його — Баланівка. Довкола кожного міста, тобто на околиці, зведено дерев’яну стіну з паль, а всередині — ще одну. Над фортечною брамою у Баланівці височить дерев’яний брус із зображенням розіп’ятого Ісуса Христа (нехай прославиться ім’я Його!) та знаряддям мук Його, тобто молотка,
від татар, які нападають зненацька. Зрихтувавшись у похід, татари зазвичай не ознаймовують його учасників, куди саме вирушають, аби звістка про це не розповсюджувалася. Татари долають відстань п’яти-шести днів шляху за один день кінним загоном. Кожен верхівець має чотирьох-п’ятьох запасних коней, і коли якийсь з них охляне, пересідає на іншого румака. Пройшовши отаким робом на відстань місячного шляху, татари ховаються в байраках і степах, ночами несподівано нападають і тікають, бо геть нездатні до тривалої війни. Отак вони чинять у цій країні. Коли тут панували ляхи, і кожен магнат володів десятками — від двадцяти до півсотні — поселень, а їхні мешканці були панськими кріпаками, їх присилували працювати вдень і вночі на спорудженні цих укріплень, копанні ровів і ставів, інших земляних роботизнах. За гетьмана ж Зиновія Хмеля (дай, Боже, йому довго жити!) все це стало в добрій знадобі тим, хто тяжко намучився й настраждався на отих роботизнах. …Тут стоїть гарна церква. Фортеця ж і всі інші оборонні споруди згоріли, бо це містечко з тих, що їх безбожні ляхи спалили в ніч перед Великоднем. А що Ободівку було добре укріплено, то мешканці довколишніх поселень тікали сюди. Ляхи облягли містечко, а люди до оборони не були готові, то нападники перемогли. Усіх порубали мечем. Їхня мученицька смерть (а загинули тисячі!) співпала з днем муки Господа нашого Ісуса Христа. Не зупиняючись, ми проїхали ще одну милю й прибули до містечка Талалаївки, яке спіткало таке ж лихо. Незабаром ми добулися до
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
