“Доки народ не втратив пам’яті про своє генетичне й національне древо, доти є надія, що час не перетре його на порох”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
НАРІЖНИЙ КАМІНЬ ДЛЯ ЗАМКУ КНЯЗІВ ЛЮБОМИРСЬКИХ
Слово Просвіти, №18 за 2007 рік
ПОГЛЯД У МИНУЛЕ
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
КНЯЗІ ШУКАЛИ РАЙСЬКИЙ КУТОЧОК — І ЗНАЙШЛИ ЙОГО В РІВНОМУ Історію палацу князів Любомирських справедливо розпочати не з початку XVIII століття, коли однойменні пани одержали Рівне у свою власність і забажали мати в тутешній місцині свою хоч не головну, але доволі привабливу резиденцію. Історія ця за великим рахунком сягає ще засновниці міста княгині Марії Несвицької. Річ у тім, що Марія Ровенська (її ще й так називали) для своїх апартаментів вибрала просто райський куточок — острівець, омитий водами річки Усті. Найдивовижнішою з усіх споруд, що зафундаментувалися на острівку, став княжий замок. Він простояв не так уже й мало — майже двісті років. Простояв би довше, якби не пожежа. Після неї від замку залишилися суцільні руїни. Утім, навіть такий вигляд замку “не відштовхнув” Юрія Любомирського, коли той 1723 року прибув до щойно придбаного Рівного. Князь відразу зрозумів, що кращого місця для тутешнього помешкання годі шукати. Відтоді й почалося втілення у реальність далекосяжних планів щодо нового палацового комплексу. Задумане батьком продовжив Станіслав Любомирський, який вдався до послуг англійського архітектора Бургіньйона, пристрасного прихильника барокового стилю. Саме в цьому стилі Бургіньйон і спроектував замок. А до нього доволі вдало “прикріпив” паркову зону, оранжерею, під’їзд через арковий міст. Характерно, що урочисте відкриття замку відбулося за великого велелюддя панства. І не лише волинського. Прибули сюди навіть вельможі з Варшави. Надалі часто-густо княжа резиденція перетворювалася на місце для панських розваг. Утім, для замку сповна підходило й інше визначення — культурно-мистецький центр: тут була велика бібліотека, діяла театральна трупа, організовувалися виставки картин. Особливо вражала гостей портретна галерея князів Любомирських, створена за кілька років польським художником Лукашевичем. Змінювало свій лик і саме приміщення. Зокрема 1815 року італійські художники Вільяні та Кармароні обновили оздоблення внутрішніх стін і стелі. До первісного проекту вніс зміни й архітектор Тушер. Він доповнив призамкову територію альтанками, каруселями, гойдалками. З оранжереєю, де вирощували рідкісні декоративні квіти, замежував тополевий гайок. Посеред нього звели кухню, яка своєю формою нагадувала піраміду. З’явилося ще одне палацове приміщення, а до головного кам’яного корпусу було добудовано два дерев’яні крила.
ВІД ПАЛАЦУ — ДО ПАЛАЦИКУ Зрештою, таку увагу до себе замковий комплекс відчував недовго. Переломним став 1836 рік,
ДАРУНКИ
Г. САВЧУК, старший викладач кафедри історії української літератури, професор Харківського національного університету
Надзвичайно зворушливо тримати в руках твір, який для автора є справою всього життя. А саме таким твором є “поезіофотоальбом” Євгенії Лещук “Вічність Івана Богуна”. Роки, віддані напруженій праці над оригінальною за змістом і формою книгою, дали свої плоди. Герой книги — полковник украколи Любомирські потрапили у фінансову скруту і не мали можливості утримувати такі великі апартаменти. Фредерик Любомирський переселився у невеликий будиночок у центрі міста (приблизно там, де зараз літня естрада у головному міському парку). Ця споруда була також вельми гарною, і господар не випадково найменував її “палациком на горці”. Старший брат Фредерика Генріх із замку перебрався до Львова. Вивіз туди левову частку картинної галереї, бібліотеки, зброї, скульптур. Із часом чимало з цих предметів опинилися у Львівському музеї. Приміщення замку перейшло до рівненської гімназії. Правда, спудеї провчилися тут лише рік. Знову на заваді став брак коштів. Гімназійне керівництво знайшло для проведення занять менше приміщення, а замок відтоді став, по суті, бездоглядним і почав руйнуватися. Якраз таким зобразив його відомий письменник Володимир Короленко у “Дітях підземелля”. А в іншому своєму творі “В поганому товаристві” Короленко, доля якого тісно пов’язана з Рівним, ще більше деталізував розповідь про замкову будівлю: “…про неї ходили перекази та оповідання одне страшніше іншого. Говорили, що острів насипаний штучно, руками полонених турків. “На кістках людських стоїть старе замчище” — переказували старожили, і моя дитяча уява малювала під землею тисячі турецьких скелетів, які підтримують кістлявими руками острів із його високими пірамідальними тополями і старим замком. Від цього, зрозуміло, замок здавався ще страшнішим, і навіть в ясні дні, коли, бувало, підбадьорені світлом і щебетливими голосами птиць, ми підходили до нього ближче, він нерідко наводив на нас панічний жах, так страшно дивились чорні западини давно вибитих вікон, у пустих залах чувся таємничий шурхіт: камінчики і штукатурка, відриваючись, падали вниз, будячи голосну луну, і ми втікали не оглядаючись, аза нами довго ще стояли стукіт і тупіт, і гоготання…”
“ЗАМОК ПІДІРВАЛИ, А МИ ПОДУМАЛИ, ЩО ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА” Свої корективи в історію замку Любомирських уніс початок ХХ століття. Тоді частково відреставрували споруду і почали використовувати на потреби міста. Тут розмістилися “офіси” декількох громадських організацій. Залу використовували для проведення різних зібрань. Приміром, як засвідчує афіша від 10 січня 1918 року, збережена у Рівненському обласному краєзнавчому музеї, у палаці запланували провести масовий захід, а зібрані кошти направити для потреб міської бібліотеки імені Короленка. — Коли Волинь відійшла до складу Польщі, — розповідає корінний рівнянин, старожил міста Володимир Кулій, — у замку повноправним господарем стало товариство “Соколи”. Воно організовувало різні вечірки, навіть гульбища. І ось саме під час одного з таких гульбищ у 1927 році трапилася пожежа. Її не змогли ліквідувати і таким чином повністю згорів “верх” замку, стіни стали чорними і непривабливими. Десь у 1936— 1937 рр. містом прокотилася чутка, що місцева влада планує відреставрувати палац. А ось влада радянська, яка 1939 року прийшла на західноукраїнські землі, була іншої думки про цю споруду. Вона у тамтешніх довоєнних правителів асоціювалася із “пережитками минулого”. Мовляв, князі Любомирські — це не творці, а гнобителі, і свій палац вони побудували “на крові народу”. Тому найліпше — стерти замок із лиця землі, тим самим викреслити, на їхній погляд, гірку сторінку історії. — Замість зберегти пам’ятку історії, палац підірвали, — говорить мешканець села Козлин Василь Прокопчук. — Ми якраз тоді навчалися у Рівненській гімназії. Серед уроку чуємо якийсь незвичний гул. Навіть злякалися тоді, бо подумали, що почалася війна. Але невдовзі довідалися, що то замок знищили. Після уроків ми помчали на це місце. Дивимось: а там суцільні руїни. Купа мотлоху та й годі. А ще тільки вчора ми приходили сюди з учителем малювання і з тутешнього пейзажу вчилися малювати. Ось так, в абсолютному розваллі простояв замок усеньку війну, а в повоєнні роки ці рештки повністю розібрали. Коли в 60-ті роки неподалік почали будувати стадіон “Авангард”, від колишньої величної споруди й сліду не лишилося. Зберігся лише фундамент. Він і зараз є. І хтозна, можливо, саме на цьому місці в майбутньому знову за-височить палац, схожий до того, що в минулому разом із Свято-Успенською церквою (зведеною також за дилася і виросла на Волині — біля місць козацьких звитяг Визвольної війни, з дитинства напувалася духом історії, який сакрально передається з покоління в покоління і пройшов численні заборони української мови й культури за часів Російської імперії, радянський етноцид, замовчування і безкінечне переписування історії України на догоду комуністичним чинам і панівній ідеологічній доктрині. Пройшовши все це, український дух живе. Тим-то осмислення Євгенією Лещук історичних подій Визвольної війни й участь у ній Івана Богуна оживлює історію, робить її близь-
Знищений більшовиками палац Любомирських у Рівному починає, немов фенікс, поставати з попелу. Правда, поки що на макеті… А назавтра, дасть Бог, — у всій своїй давній величі, адже в рівнян зажевріло бажання закласти фундамент під споруду, яка буде схожа з колишньою, знаменитою на всеньку Велику Волинь, немов дві краплі води…
Макет палацу Любомирських, зроблений за рисунками 1870 року
Євгеній Малиновський охоче розповідає про своє дітище рівненській молоді
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
