Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Не та мати, що народила, а та, що виховала й вигодувала”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

НЕ ЧЕКАЙТЕ НА ЛЕЛЕКУ

Слово Просвіти, №18 за 2007 рік

Кожна дитина має право бути сином чи дочкою, а отже, зростати в родині. Для реалізації цього права громадськість мусить використовувати всі можливі засоби: реабілітацію біологічної сім’ї або створення альтернативної. В Україні такою альтернативою для сиріт, бездоглядних і покинутих дітей законодавчо постає усиновлення, опіка, дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім’я. Про розвиток останньої родинної форми виховання ми говорили з координатором відділу “Нова сім’я” Київського благодійного фонду “Ліга прийомних сімей” і прийомною мамою Мариною МИХАЙЛОВОЮ. — В Україні прийомною сім’єю вважають ту, яка взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей, позбавлених батьківського піклування. На відміну від усиновлення, при якому дитина стає членом сім’ї на правах рідної, прийомні діти зберігають соціальний статус і пільги, а батьки — супровід соціального працівника та щомісячну допомогу на утримання дитини. Але прийомні батьки не отримують зарплати педагога, як один із батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, бо виховання дітей — не їхня робота. За кордоном інакше. В Італії прийомні сім’ї — це родини, які тимчасово доглядають дитину, доки фахівці працюють із біологічними батьками. У нас же прийомна сім’я замінює дитині рідну. Але пріоритетне спрямування — усиновлення, тому всіх дітей із прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу (адаптованих, вимитих, вилікуваних) мають ставити у банк даних на усиновлення. Це велика проблема. Виходить, нас використовують. Черги на усиновлення немає (можливо, черга на блакитнооку, біляву, з косичкою), і людям, які звертаються з бажанням усиновити дитину, можуть показати документи різних дітей. — Траплялися випадки бажання всиновити прийомну дитину? — Так. Минулого року в дитячому будинку сімейного типу. Батьки знайшли в ящику в підворотні дівчинку близько 2 років, працювали над її адаптацією, а згодом прийшли усиновлювачі: їм сподобалася дитина. — А далі що було? — З усиновленням не все так просто. Спочатку збирають документи, подають до суду, який ухвалює рішення. Треба зазначити, пріоритетне право в такому випадку залишається за прийомними батьками. Тобто, якщо дитину захочуть усиновити сторонні люди, прийомні батьки зі свого боку також можуть заявити на усиновлення. Ця дівчинка залишилася з батьками-вихователями. Одначе “Ліга прийомних сімей” хоче лобіювати зміну, щоб дітей із прийомних сімей не вносили до банку даних на усиновлення хоча б протягом 5 років. А потім дослуховуватися до бажання самої дитини. — Але не завжди прийомна сім’я хоче усиновити дитину. — Ні, звичайно. І я розумію, що пріоритетне право залишаться за людьми, які хочуть усиновити дитину. Але не слід забувати і про психологічні аспекти: дитина звикає до родини, вже має певне виховання, вчиться називати прийомних батьків татом і мамою… Чомусь усі вважають, що по досягненні 18 років прийомні сім’ї викидають дітей на вулицю. На практиці часто статус цих дітей дорівнює статусу рідної дитини. Навіть у дитячих будинках сімейного типу із 8—10 вихованцями діти, закінчивши навчання, мешкають у сім’ях і надалі. — Напевно, усиновлення прийомних дітей — не єдина спірна законодавча норма? — В Україні законодавчо встановлені вимоги до кандидатів у прийомні сім’ї, серед них і метраж помешкання. Часто виходить абсурдна ситуація, коли для створення прийомної сім’ї не вистачає кількох сантиметрів. І люди, які мешкають у двокімнатній квартирі й мають рідну дитину, не можуть взяти прийомну. А ті, які мешкають у палацах, дітей не беруть. Це з власної практики, до нас такі люди не зверталися, та, мабуть, до соціальних служб також. — Раніше в Україні прийомними батьками могли стати лише подружні пари, тепер і самітні люди. Чи не руйнуватиме це нововведення уявлення дитини про модель сім’ї? — Справді, сім’я мусить бути повною. Але, скажіть, що краще: дитячий будинок, інтернат чи виховання у самітньої жінки? Гадаю, відповідь очевидна. Я, наприклад, виховую дочку з 13 років одна. Вона повна сирота і добре пам’ятає власного батька. Інша річ, звісно, коли маємо справу з хлопчиком, де батьківське виховання вкрай важливе. — Пані Марино, прийомним батькам часто закидають корисливу мету створення сім’ї. Як Ви реагуєте? — Цікаво було б провести соціологічне опитування: хто так вважає. Коли прийомним батькам дорікають, що вони беруть дітей заради грошей, я відповідаю — ви хочете грошей? — беріть дитину. Чому ж ніхто не бере? — Поговоримо про соціальний супровід. Як складаються стосунки з соціальним працівником? — Соціальні працівники не штатні й працюють за договором, одержують невелику зарплатню. Тому маємо плинність кадрів. Переважно це молоді люди без досвіду роботи, які за два-три місяці своєї роботи можуть наламати стільки дров, що не хочеться згадувати. Про стосунки. Не завжди складаються. І не обов’язково, що прийомна сім’я погана чи поганий соціальний працівник. Наші взаємини законодавчо не прописані. Крім слова “супровід” — жодних пояснень. Щоправда, існує постанова для внутрішнього користування, тільки прийомним сім’ям її не показують. І найголовніше, відсутній зворотний зв’язок. Ніхто не питає у прийомних сімей їхнє бачення співпраці. Безперечно, логіка тут є, бо коли ми приходимо до лікаря, він не питає, як нас лікувати. Але маємо іншу ситуацію. Я знаю свою дитину і можу підказати соціальному працівникові, як говорити з нею. Прийомні мами, хочуть того чи ні, стають психологами. Вони знають, що одні діти стають на стільчик, грають на скрипці й читають віршики, а інші ховаються під стіл, бо їм так набридли і притулки, і люди, вони бояться, що їх заберуть. Тому хотілося, аби до наших порад і досвіду прислухалися. — А як здійснюють контроль? — Перевірку здійснюють не тільки соціальні працівники. Все передано в служби у справах неповнолітніх. Справедливо, бо все обертається навколо захисту дітей. Але служба у справах неповнолітніх часто ставить прийомні сім’ї поряд із кризовими. А ми не кризові сім’ї, ми — нормальні благополучні сім’ї, і підпорядковуємося їм лише тому, що працюємо з дітьми. — Трапляється, люди створюють прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу, але не складається. Дитина отримує додаткову психологічну травму. — Цей шлях не такий легкий. Етап “вони взяли дитину” триває від одного місяця до кількох років. Затримує оформлення документів і байдужість можновладців. Крім того, законодавчо прописано, що батьки-вихователі мають попередньо пройти спеціальну підготовку. Відповідну державну програму затвердили минулого року. Але як тренер, підготовлений Християнським дитячим фондом, хотіла б зазначити, що програма, за якою працюють усі розвинуті країни (США, Канада і країни Європи) більш структурована і виписана. Мені доводилося спостерігати, як після проходження цієї програми люди змінювали думку: бажаючи взяти дитину під опіку, всиновлювали її, прагнучи взяти прийомну дитину, вирішували створити дитячий будинок сімейного типу, або ж навпаки: плануючи взяти десятьох, розуміли — це не для них. — Прийомні сім’ї мають право і на спеціальні курси підвищення кваліфікації. — Так, і з цією метою наш фонд ініціює проведення так названої “Літньої школи”, де поряд із підвищенням батьківського потенціалу ми відпочиваємо разом із нашими дітьми. І наші діти вочевидь бачать, що немає різниці між ними, і їх однаково люблять. Ми навчаємося співіснувати разом. І прийомні батьки, і діти спілкуються та підтримують один одного. Минулого року такої школи, на жаль, не було, і невідомо, чи буде цього року. Прикро, що взагалі не ведеться підготовка для усиновлювачів та опікунів. Бо від проблем небіологічної дитини нікуди не дінешся, навіть коли брехатимеш їй. — Що Ви маєте на увазі під брехнею? — Таємницю усиновлення, коли всиновлюють дитину і не розповідають їй про це, змушуючи жити в брехні. — Тобто батьки мусять говорити дитині, що вона нерідна? — Це спірне питання у колах керівництва й людей, які й досі стоять на позиції таємниці усиновлення. А Конвенцією ООН вона скасована давно. Кожна дитина має право знати своє коріння. І не важливо, чому мати кинула її, все одно дитина пов’язана з нею. І сказати дитині, що твоя мама була нещасною та хворою духовно і не змогла виховувати тебе, — це справді мужність. До того ж завжди зустрінеться добра тьотя-сусідка, яка поінформує дитину, що тато й мама — нерідні, й тоді важко передбачити розвиток подій. — Пані Марино, що Ви можете порадити людям, які прагнуть створити прийомну сім’ю: слово людини, яка пройшла цей шлях і йде ним далі. — Якщо ви хочете взяти дитину, то пройдете цим шляхом до кінця, яким би складним він не здавався. Не замикайтеся в собі, якщо вам відмовили в певній інстанції, упевніться в законності рішення. Звертайтеся по допомогу до “Ліги прийомних сімей”. Бо дітей, які чекають на батьків, не меншає. Спілкувалася Ольга СКРИПКІНА Надія Чупрова з Катрусею

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин