“Видатні люди — це зміст книги людства”. Фрідріх Геббель · с. 9сторінка оригіналу ↗
АБЕТКА ВІДОМИХ ІМЕН
Слово Просвіти, №18 за 2007 рік
Довідка “СП” Спектакль “Варшавська мелодія-2” — продовження культової вистави 70-х років минулого століття “Варшавська мелодія”, у якій 40 років тому засяяла зірка однієї з найвидатніших українських актрис — Ади Роговцевої. Це була вистава, з якою актриса впродовж 30 років виходила на сцену і яка скрізь відбувалася з аншлагом. Сьогодні Ада Роговцева працює над виставою “Якість зірки”, в якій зіграє примадонну. Прем’єра відбудеться у жовтні, коли актриса святкуватиме своє 70-річчя. Ада Миколаївна працює з різними режисерами в театрах-антрепризах і в кіно. Вона гастролює містами не тільки України, а й далеко за її межами з новою виставою “Варшавська мелодія-2”, її героїня не тільки постала перед глядачами через 40 років після подій, описаних у п’єсі Леоніда Зоріна “Варшавська мелодія”, а й була визнана кращою акторською роботою у театральному сезоні 2004 року, а сама актриса була удостоєна найвищої нагороди за кращу жіночу роль — “Київської пекторалі”. На честь народної артистки України та СРСР було відкрито “зірку”. Українська держава належно поцінувала майстерність актриси, творчість якої впродовж десятиліть була візитівкою Київського академічного російського драматичного театру імені Лесі Українки.
— Адо Миколаївно, чи не було у Вас спокуси виставою “Варшавська мелодія -2” повторити “Варшавську мелодію” Вашої молодості? — Повторити нічого не можливо. Коли мені зателефонував Ігор Афанасьєв і запропонував ставити “Варшавську мелодію”, моя перша реакція була: “Ти здурів!” Але відмовитися від такої спокуси не могла, адже “Варшавська мелодія” особлива вистава для мене. Я її зіграла 670 разів! — Нова постановка “Варшавської мелодії-2” — що це?.. — Це зустріч із моєю сценічною молодістю сорок років потому, шлях до ностальгійного серця… — У Гелю були закохані всі шанувальники Вашого таланту. Що було найбільшою нагородою для молодої актриси Роговцевої? — Найбільша нагорода для мене — коли після вистави приходили поляки з Варшави і говорили: “Ви — варшав’янка, Ви граєте саме варшав’янку”, натомість краківські глядачі запевняли мене: “Ви — краківська жінка”. А насправді я грала українку, тільки з польським акцентом… — Які театральні роботи, окрім “Варшавської мелодії”, для Вас найважливіші? — Поля Віхрова в “Юності Полі Віхрової” за Леонідом Леоновим. Я тоді прийшла додому, а мій чоловік (він же мій учитель Костянтин Петрович Степанков) сказав: “Здрастуй, артистко!” Це було для мене дуже важливо. Але найважливішими для мене завжди були люди, які оточували мене в роботі. Я працювала з Павлом Луспєкаєвим, Віктором Халатовим. Один старший партнер прийшов на мій день народження, приніс простенькі квіточки, чи ромашки, чи волошки (мені у День народження серед літа чомусь завжди дарують гладіолуси, яких я не люблю) і написав на фотографії: “Я завжди тобою задоволений”. Я досі зберігаю це фото як талісман. А потім людей, які мене любили, в театрі ставало все менше. І я пішла, бо не було кому мене любити. — Вам пощастило записати на радіо золотий фонд із творів класичної та сучасної української літератури… — Це щастя для мене. Адже справді поталанило, що свого часу доля звела мене з редактором українського радіо Ніною Новоселицькою. Саме вона вперше записала мене на студії, а вже згодом мій голос звучав у її програмах періодично. Я записала дуже багато творів класичної й сучасної української літератури. — Що для Вас робота зі словом на радіо? — Вона не тільки формувала мене як актрису, а й дала можливість разом із визнаним педагогом Леонідом Олійником вести курс акторської майстерності в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. А потім у Національному університеті культури, на телефакультеті, виховувати молодих ведучих і дикторів. Моїм партнером-педагогом був відомий телевізійний ведучий Анатолій Дяченко.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
