“Культура не там, де про неї говорять, а де нею живуть”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
КУЛЬТУРА
Слово Просвіти, №18 за 2007 рік
СТОЛИЧНІ ІМПРЕЗИ
— Григорію Джамаловичу, чому така назва — “Глодоський скарб”? — На Херсонщині є село Глодоси, на початку 60-х років ХХ ст. маленький хлопчик випадково знайшов там скарб, який складався з 700 предметів золота і стільки ж зі срібла. Зараз він у Музеї коштовностей України і не набагато поступається знаменитій Пекторалі. Це з одного боку як Знак степу, ось ми й вирішили, що наша премія — як той скарб і знак любові до наших степів. — Ви створили своєрідний літопис херсонського степу — десять томів “Господні зерна”. — Було дуже багато поїздок, коли ми порахували з водієм, то дійшли висновку, що можна кілька разів по екватору оперезати Землю. І це три розбиті автомобілі. Бо щоп’ятниці ми неодмінно сідали в авто і їхали іноді на кілька днів. Це було як спрага за тими мандрами. Я повертався, сідав за комп’ютер, і воно потроху вимальовувалося і зібралося у десять величезних томів. Це був пошук минулого, яке ми втрачаємо. Якось проїжджав село Сасівку на Кіровоградщині, де зовсім юний Пушкін завітав до поміщиків Добровольських і відзначив свій день народження. Я побачив, що на сільському Палаці культури висить гарна меморіальна дошка, через рік цю меморіальну дошку розмалював невідомо хто, а тепер її взагалі немає. Я проїжджав якісь місця і бачив, що все знищується, я почув вираз “згорілі душі”. І коли ти приїжджаєш кудись, то бачиш, що цих душ стає більше, а пам’яток минулого менше. Мене цікавила історія парків півдня України. Там проблема посадити дерево в степу. Воно дуже важко приймається, оскільки сонце палюче, ґрунт своєрідний — тож ціле мистецтво посадити парк чи ліс, і цих парків не так багато на півдні України, починаючи від Асканії-Нової, де міфічно було знайдено воду, або парк в Онуфріївці, який пов’язаний із сербами. Цих парків дуже мало. Зокрема цікава історія парку Веселі Буковеньки на Кіровоградщині. Український поміщик Давидов віддав цьому парку все своє життя, навіть не одружувався, оскільки парк був йому як рідна людина. Він справді побудував цей модерний європейський парк початку ХХ століття, а потім прийшла радянська влада, Давидова “викинули” з парку, і він жебраком помер у Харкові серед вулиці. Ось так. — А збереглися фото часів, коли він був там? — Зовсім випадково, коли вже книжка була майже готова, мені подзвонили і сказали: ми з тих місць і знайшли стару-стару фотографію, велика віньєтка і на ній
ПРОЕКТ
Н. БОНДАРЕНКО, мистецтвознавець
Скульптор Ірина Іванівна Сподаренко бачить світ як космічну проекцію, що втілюється у динамічних геометричних конструкціях. Пам’ять для людини — теж своєрідний знак. Як місток між минулим, теперішнім і майбутнім. Сподаренко вибудовує мости пам’яті через вселенські закони взаємодії людини і часу. Пам’ять про голодомор повертає нас до трагічної сторінки книги людства. Загибель мільйонів, що пішли в інші світи, як мученики, не може зникнути в безпам’ятстві. У скульптурній композиції Ірини Сподаренко звучить мелодія світової скорботи — так вибудувані її пластичні конструкції. Ритми, кола, напівсфери загальної площини
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
