Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Творчість — це здивування, яке ніколи не закінчується”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

СЕВАСТОПОЛЬЦЯМ ПОВЕРНУЛИ СТАРИЦЬКОГО. ЯК МЕНІПЕЮ

Слово Просвіти, №18 за 2007 рік

18 квітня 1890 р. в бенефісі М. Старицького на Приморському бульварі йшла його п’єса “Не так сталося, як жадалося”. Після завершення вистави Старицький прочитав два вірші. Севастопольська газета відзначала, що декламатор не має собі рівних, що публіка нагородила його гучними оплесками і піднесла великий вінок із білих квітів. Українські театральні колективи завжди додавали в мистецьке життя нашого міста багато запалу, дотепності. Їх завжди проводжали з почуттям жалю. державної скарбниці, а значить, із кишені платників податків, є не такими вже й великими порівняно з тими, які проциндрені на інші цілі, як-то підпільно-анонімний контрафактний друк книг українською мовою на різографі чи виконання італійських пісень на майдані Нахімова, які чиновники від культури виставили такими, що сприятимуть розвитку української мови в місті. До речі, досі повної відповіді на інформаційний запит Конґресу українців Севастополя щодо звіту про використання 9 мільйонів гривень державної субвенції від Севастопольської міської державної адміністрації не надійшло. РОЗМОВА З РЕЖИСЕРОМ ВІКТОРОМ ШУЛАКОВИМ — У “Словнику театру” Патріса Паві я не знайшов терміна “меніпея”. Його тлумачення є лише в Літературно-енциклопедичному словнику… — Ще Вахтангов уперше ставив меніпею. “Принцеса Турандот” — це вже класичний приклад. Любимов, наприклад, виводить на сцену п’ять Пушкіних. Карнавалізація ситуації, пристрастей, масок, характерів, подій, фантастика, містика, екзотерія — це лише деякі ознаки меніпеї. Їх усього 27. У цьому випадку за Голохвастовим іде п’ять друзів начебто, — насправді кожен із них — це риса характеру героя. Вони послуговуються жартівливою, комедійною, подекуди гротесковою мовою, і водночас висловлюють глибокі й витончені думки. У спектаклі звучать різні фрази різними мовами — французькою, англійською, російською, українською, київським суржиком, а в фіналі є щось об’єднувальне — в цій гонитві за багатствами ми все-таки ходимо всі під Богом, тому старослов’янською звучить висновок: “Якщо ти погряз у суєті — ти забув про Бога”. — Вікторе Олександровичу, Ви стверджуєте, що Голохвастов має багатий внутрішній світ. Але ж насправді душа Галі, яка береже свою цнотливість, значно багатша. Та й у Михайла Старицького написано: “Голохвостий (виступа наперед, з запалом). “Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот! А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразована! Авжеж, мені ваших денег тольки й нада било! Так і поні-майте!”. Де ж тут багатство? — Ви читаєте Старицького. Але є ще варіант Молодого театру із моїми додатками. Потім донецький театр поставив 10 років тому — теж інші мої інтерпретації і колізії. Цей третій варіант літературно відрізняється від Старицького. Багатство душі, за моєю версією, у тому, що він знає мови, образно висловлюється. Голохвастова справді підштовхнули “друзі-думки”, щоб справити цирульню, потім це стало катастрофою, але настав такий момент, що він насправді закохався в Проню. І ось бачите — я сьогодні переробив фінал, у мене щасливий кінець: Галя, жертвуючи собою, зводить їх. — Хочу зауважити величезну перевагу російської мови у виставі порівняно з оригінальним текстом п’єси… — Цей варіант пристосований не лише до севастопольського глядача, а й до акторів, які не всі володіють українською орфоепією. Я знав, що ставлю спектакль у російському театрі. І це, на мій погляд, золота середина. Поряд із суржиком і російською у виставі звучить чимало чистої української мови, наприклад, у сценах із Секлетою Лимарихою. У мене є впевненість, що цей спектакль у Севастополі приречений на успіх. ДУМКА ЕКСПЕРТА Неллі КОРНІЄНКО, доктор мистецтвознавства, кавалер Ордена Княгині Ольги, директор Центру Леся Курбаса: — Для Севастополя взагалі дуже корисно знайомитися з українською класикою. Сьогодні тема Голохвастова еволюціонує до іншої теми. Красиву актрису в цьому випадку відібрано для того, щоб “відняти” тему товарних стосунків. Найцікавіше зараз говорити про почуття, про самотність людини. Вона каже: “Я любила вас”. І ми віримо, що це правда. Але і Голохвастов у цій виставі каже: “І я теж”. Але ж у виставі замало мотиваційної підготовки, щоб ми повірили в це. Хай це і жанр комедії, але актуальнішою є Проня як людина самотня. На мій погляд, стосунки нині складніші й між людьми, і між річчю і людиною. Ми знаємо, що красиві й багаті теж плачуть. Мені хотілося б, щоб ми говорили про те, як змінилася мораль, про самотність людини не у зв’язку з відсутністю вроди. Говорили про тугу за “небом в алмазах”, про щем існування, про дефіцит людського свята. І карнавальна вистава з плином життя, в якому відбуваються різні сюжети, мусила б мати більшу мотивацію. Віктор Шулаков цікавий тим, що він дуже фантазійна людина, але відчувається слабка структурованість і нечіткість прочитання. Я люблю його творчість і дуже поважаю, знаю по багатьох виставах, але це правда. Карнавал життя важливий як естетика, але цей метод вимагає ще вимогливішого добору. Щодо гри акторів — дуже сподобався Голохвастий, його пластичність, яка стає і внутрішньою. Настільки естетично точне вирішення — оцей лет по всіх поверхах життя. Я не знала, що він із цирком пов’язаний і був повітряним гімнастом, але як добре використано ці вміння — оці кульбіти згори і падіння головою вниз — це ж гарний образ радикальної зміни і свідомості з наступною зміною сюжету. Порівняно з першою виставою естетично кращою є Проня. Добре, що режисер індивідуалізував акторів масовки. В цьому відчувається тепло і щирість сприйняття того, що вони стоять навшпиньках через відчуття душевної провінційності. А вихід із цієї провінційності й туги — у самовдосконаленні, будуванні себе. Треба цього бажати і розуміти. Можна мандрувати духом — і при цьому не обов’язково кудись виїжджати. Самоцінність не зміниться від переміщення у просторі. І марґінал — це ж не географічне поняття. Одним із таких способів удосконалення є усвідомлення того, що все-таки краще знати дві мови, ніж одну, дві філософії, дві культури, ніж одну. Я вже не кажу про те, якими давніми є наша мова й культура порівняно з північно-слов’янською культурою. А театр одночасно і діагностує суспільство, показуючи дефіцит ніжності, романтики почуттів, дефіцит справжньої любові — зокрема, на рівні цієї вистави.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин