“Качанівка була справжньою Меккою для духовної еліти”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
РОЗПОРОШЕНА ПАМ’ЯТЬ
Слово Просвіти, №18 за 2008 рік
Петро АНТОНЕНКО Старовинний шляхетський рід Тарновських веде початок з ХІІІ століття. 1824 року Григорій Тарновський отримав у спадщину від свого вітчима маєток Качанівку (нині Ічнянський район на Чернігівщині). Це була велика дворянська садиба з чудовим палацом і садом. Григорій Тарновський був не лише багатим землевласником і одним з зачинателів цукроваріння в Україні, а й високоосвіченою людиною, палким шанувальником мистецтва, української старовини. Він перетворив сад маєтку на один із найбільших у Європі ландшафтних парків, упорядкував рукотворні озера, збудував поруч з палацом церкву. Качанівка стала справжнім осередком духовності. Тарновський підтримував молодих українських митців, високо оцінив талант Тараса Шевченка, купив у нього полотно “Катерина”, започаткувавши цим багату Шевченкіану Тарновських. Бездітний Григорій Тарновський заповів Качанівку своєму племінникові Василю, який по смерті дядька 1853 року на 13 років став власником маєтку. Василь Васильович Тарновський (старший) також був освіченою людиною, разом з Гоголем закінчив знамениту Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька (нині — Гоголівський педуніверситет), дружив з видатним письменником. Після смерті Василя 1866 року Качанівку успадкував його син, теж Василь Васильович Тарновський (молодший). Він продовжив справу батька і його дядька. Качанівка була справжньою Меккою для духовної еліти. У родині Тарновських, за тогочасним дворянським звичаєм, існував альбом для почесних гостей. Цей альбом зберігся, і сьогодні він окраса Чернігівського музею ім. Тарновського. У ньому близько 600 автографів: Шевченко, Гоголь, Глінка, Рєпін, Врубель, Ге, Гулак- Артемовський, Костомаров, Куліш, Яворницький, брати Маковські, а ще — Скоропадські, Милорадовичі, Ґалаґани, Кочубеї. У родині Тарновських панував справжній культ Шевченка. Василь Тарновський (молодший) також був пов’язаний щирою дружбою з Кобзарем. Продовжував збирати його художні роботи, автографи. А дізнавшись про руйнування могили Тараса в Каневі, зокрема, про те, що поламано дерев’яний хрест, на власні кошти впорядкував могилу і встановив на ній хрест і чавунний барельєф поета за ескізом, який виготовив сам. Не без впливу Шевченка Василь Тарновський (молодший) активно почав збирати українську старовину. У нього була величезна колекція унікальних речей. Разом із багатющою бібліотекою і колекцією картин, започаткованою ще
Качанівська церква старшими Тарновськими, все це складало надзвичайну цінність. Наприкінці 1896 року Василь Тарновський дарує своє безцінне зібрання Чернігову, щоб колекція була цілісною і склала основу доступного для громадян музею. Губернська земська управа з вдячністю прийняла дар, вирішивши виділити приміщення, створити такий музей і назвати його іменем Тарновського. Управа зазначила, що “за цінністю та важливістю колекцій і за кількістю та повнотою їх музей пана Тарновського не має собі рівних на півдні Росії”. По смерті Тарновського 1899 року все його зібрання за заповітом перейшло місту Чернігову. Уже 1902 року новостворений музей відчинив двері для відвідувачів. У ньому було кілька відділів: давньої історії, княжої доби, козацький (найбагатший відділ). Серед екс-
Ілля Рєпін. “Гетьман” (Василь Тарновський)
понатів були церковне вбрання видатного духовного, політичного, культурного діяча, архієпископа Лазаря Барановича, шаблі Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Зібрання образотворчого мистецтва містило портрети князя Костянтина Острозького, його сина Костянтина й синової дружини Софії (уродженої Тарновської), гетьманів Сагайдачного, Дорошенка, Хмельницького, Виговського, Мазепи, Тетері та інших видатних людей. У Шевченківському відділі були рукописи, автографи, щоденник поета, його картини, малюнки, гравюри, особисті речі. Спокійне життя музею тривало менше двох десятиліть. Жовтневий переворот, громадянська війна, анархія і безвладдя — усе це він пережив. Ось доповідна записка директора музею, відомого громадського діяча, просвітянина Івана Рашевського губернському комітетові охорони пам’яток історії. Він пише, що 17 травня 1919 року о 2 годині 20 хвилин дня четверо озброєних револьверами чоловіків увірвалися до музею, зв’язали сторожа, розбили вітрини й винесли багато експонатів. Серед них — три булави, вісім перначів, особисті речі св. Дмитра Ростовського, гетьманів І. Мазепи та І. Скоропадського, багато коштовностей. І це лише одне пограбування! 1932 року було утворено Чернігівську область та обласний комітет компартії. Для нього відібрали будинок музею. Експонати викидали мало не на вулицю. Ось що пише виконувач на той час обов’язків директора музею Григорій Іллюченко: “З нами поводилися, як завойовники із завойованими. Музейні експонати виривали з рук співробітників зі словами: “Це ми забираємо собі”. 1933 року за наказом тодішньої харківської столичної влади Шевченківське зібрання Тарновського забрали до Харкова. Після повернення столиці до Києва воно перекочувало туди й було розпорошене. Значна частина потрапила до фондів Національного музею Т. Шевченка та Інституту літератури АН України. Чергове розграбування музею сталося під час окупації Чернігова фашистами. В евакуацію на схід вдалося вивезти лише половину з 60 тисяч експонатів музею та три з сорока тисяч книг. Приміщення музею постраждало від бомбардування й пожежі. Майже все, що не вдалося евакуювати, зникло, було розграбоване, опинилося в німецькій комендатурі. Після окупації вивезені в евакуацію експонати (звісно, не всі) повернули в місто. Але на цьому страждання музею Тарновського не завершилися. 1953 року готувалися до відзначення 300-річчя так званої Переяславської ради. За наказом влади з музею Тарновського вилучили для музею в Переяславі булаву і шаблю Богдана Хмельницького. Начебто тимчасово. “Тимчасове” розтяглося на десятиліття, а 1990 року ці безцінні реліквії нашої історії з Переяславського музею викрали. В зібранні Тарновського був годинник Григорія Сковороди — чи не єдина особиста річ знаменитого філософа й письменника, що ді-
Василь Тарновський йшла до нас. За розпорядженням влади годинник вилучили й передали Сковородинівському музею. Так було “пошановано” видатного українця Василя Тарновського, який заповів справу свого життя — зібрання старожитностей — зберегти як цілісну колекцію. Що робити сьогодні? Звичайно, важко ставити питання про повернення реліквій звідти, де вони перебувають зараз. Приміром, випрошених для згаданої виставки оригіналів офортів Шевченка з Національного музею Кобзаря чи експонатів з Інституту літератури, Національного художнього, обласних музеїв. Але варто прислухатися до пропозиції директора Чернігівського історичного музею Сергія Лаєвського. Він пропонує скласти каталог розпорошених по світах старожитностей великої колекції
1 квітня минуло 170 років з дня народження Василя ТАР? НОВСЬКОГО, видатного ме? цената, чия безцінна колекція українських старожитностей, усупереч його волі, виявила? ся розпорошеною по світах. У Чернігівському держав? ному історичному музеї ім. Василя Тарновського відкри? то виставку “З Шевченком в серці”, де представлена Шевченкіана Тарновського. Точніше, мізерна частина цієї Шевченкіани, та й ту Музею довелося випрошувати по всіх усюдах для виставки, тимчасово, на два місяці. Випро? шувати… свої колишні експонати. Що ж трапилося з унікаль? ною колекцією українських старожитностей родини Тарнов? ських?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
