“Бог наділив свободою людину не у вигляді абстракції, а дав можливість працювати”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
БЕЗ СВЯТА І БЕЗ ЗАХИСТУ! ПЕРШОТРАВЕНЬ В ІСТОРІЇ
Слово Просвіти, №18 за 2008 рік
1 Травня — Міжнародний день солідарнос? ті трудящих. 1 травня 1990 року керівництво Радянського Союзу і КПРС зійшло на трибуну Мавзолею для проведення останньої офіцій? ної першотравневої демонстрації. Але, хоч як би змінювалися режими та влада, люди пра? цювали і працюватимуть. Що зараз означає ця дата, чи захищена людина праці, “Слово Просвіти” дізнавалось у киян: 1) Яке Ваше ставлення до свята Праці? Чи відзначаєте і як? 2) На Вашу думку, чи захищають людину праці у нинішньому суспільстві державні інс? титуції та профспілки? 3) Чи скористалися б Ви апробованими у цивілізованому світі засобами боротьби за свої права на виробництві, такими як страй? ки, маніфестації? Чи дають вони результат? 4) Які зміни у державній владі, політикумі, суспільстві можуть принести, на Ваш погляд, поліпшення становища людини праці?
VOX POPULI
Ганна, гардеробник: 1) Вважаю себе людиною праці, яка шанує це свято. Раніше, пам’ятаю, проводили паради, люди не могли протиснутися — такий був натовп. Ніхто не лаявся, всі дуже раділи. Якби демонстрації були зараз, то залюбки ходила б. Це свято праці, і його треба відзначати. Відзначаю 1 Травня у колі родини і шкодую, що його не святкують масово, адже іноді так хочеться вийти на Хрещатик, пройтися, як раніше, і відчути веселий настрій усіх навколо. 2) Хтось, може, і захищений, але вже не так, як раніше. Когось захищає держава, а когось — гроші. 3) Якби довелося захищати свої права, то пішла б іна страйк, і на бойкот. Як свідчить міжнародний досвід, це дає результати. Під лежачий камінь вода не тече, тож мусимо самі дбати про себе. 4) Та не потрібно змін — треба тільки, щоб менше крали і більше дбали про людей.
Олена, студентка: 1) Навіть не знаю, що існує таке свято. 2) Зараз ніхто не може бути захищеним. Судячи з нашої політики, зі ставлення можновладців до суспільства, можна зробити висновок, що держава не дуже захищає тих, хто сплачує податки. 3) Обов’язково захищала б свої права страйками, якби довелося. Але я студентка, і не маю досвіду роботи, тож не стикалася з подібними ситуаціями. Знаю, що такі дії дають реальні результати. 4) Думаю, потрібно просто вдосконалити це питання на законодавчому рівні. Було б доречно переглянути та внести зміни у Трудовий кодекс.
Сергій, пасічник: 1) Не можу сказати, що святкую 1 Травня. Є офіційні вихідні, тож намагаюся виїхати за місто і відпочити. Раніше теж не святкував, бо це час саджати картоплю і поратися на городі, що я і робив усе життя. 2) Раніше людина була захищеніша. Я не прибічник Радянського Союзу, але визнаю, що профспілки були на високому рівні. 3) Я не брав би участі у страйках, бо вважаю, що права трудівників повинна захищати держава, а не вони самі — виборювати їх на акціях протесту, які не дають жодних суттєвих результатів. 4) Хочеться, щоб у державі була єдність, щоб владу не тягнули в різні боки. Адже коли чиновники спільно розв’язують ті чи інші питання, це дає результат.
Ніна, вчителька: 1) Раніше обов’язково відзначала День солідарності трудящих, бо у моїй родині всі працювали змалечку. А зараз не дуже святкуємо, нема вже тої масовості й піднесеності святкування, хоч у колі сім’ї збираємося і виїжджаємо на природу. В часи радянщини обов’язково ходили цього дня на демонстрацію. 2) Зараз дуже багато приватних підприємств, які, як правило, не мають профспілкових комітетів. Тож люди дедалі менше захищені. Дуже багато підприємців обходять закон, не виплачують соцпакету наприклад, і людина, пропрацювавши 2—3 роки, не отримує запису в трудову книжку. 3) Не знаю, чи скористалась би такими радикальними засобами боротьби за права через свій вік. 4) Наша влада — як лебідь, рак та щука. Робить усе, щоб показати, що вона розв’язує проблеми. Якби була єдина мета не на словах, то було б краще всім — і тим, хто працює, і тим, хто не працює.
Надія, технолог з ви? робництва взуття: 1) Колись ходила на демонстрації 1 Травня, було дуже гарно і цікаво. Сьогодні цього немає — люди на городах за містом або просто вдома відпочивають, як у звичайні вихідні. Для мене це свято дитинства, яке об’єднувало людей. 2) Зовсім не захищена. Профспілок уже майже немає, вони втратили свою значимість. Раніше все було набагато організованіше — збори, перевірки, розподіл оздоровчих путівок. 3) Якби це було останнє, що може допомогти, то пішла б і на страйк. Знаю, що зараз майже всі підприємства належать якомусь власникові, а не державі, й піти проти директора — дуже сміливий крок, який може коштувати робочого місця. Але якщо згуртуватися, то це може вплинути. 4) Державна влада повинна припинити битися за свої інтереси і подумати врешті про людей. Сьогодні Україна втрачає потенціал, і треба щось змінювати.
Алла, торговий праців? ник: 1) Раніше завжди відзначала свято праці — і на парад ходила, і на природу виїжджала з друзями. Тоді було набагато веселіше й організованіше. Радість витала у повітрі, люди готувалися, як до Нового року. А зараз для мене це навіть не вихідні, адже 1 Травня працюю, тому настрій зовсім не святковий. 2) Однозначно ні. Хіба ж наші “великі боси” думають про народ, що працює за копійки? Ми не тільки незахищені, ми ще й принижені умовами праці, які маємо. Раніше все було інакше — я могла звернутися у профспілку, яка відстоювала права людей, була впевненість утому, що з роботи не виженуть, що на час відпустки отримаю путівку, навіть про дітей піклувалися. 3) Звичайно, пішла б відстоювати права на акціях протесту. Я була головою профспілки привокзального ринку, і знаю не на словах, що таке страйки і як треба добиватись того, аби твої інтереси розглянули і прийняли. Якщо об’єднаються всі, то буде “кулак”. Зараз люди мало вірять, а шкода. 4) Держава насамперед відповідає за свій народ. Треба менше класти собі в кишеню і більше дбати про людей.
Сергій, інженер: 1) Святкую 1 Травня тіль-
Олександр Вовк. “Етюд з плугами”
ки тому, що це добра традиція з дитинства. Ходив раніше на демонстрації, тому що треба було ходити. А зараз це свято кануло у небуття. Це швидше своєрідні весняні канікули. 2) Ні, на жаль, ми не захищені. Раніше діяли профспілки, а зараз це фікція. Людині праці ні до кого звернутися. 3) На страйк пішов би, бо тільки так зараз можна щось змінити. Та не завжди він доречний. Якщо йдеться про державну компанію, то тут великі шанси. Але якщо приватна — то тут швидше тебе звільнять і знайдуть поміркованішу кандидатуру. 4) Держава має більше опікуватися нами і здійснити комплекс заходів, що стосуються діяльності профспілок, а саме зробити їх справді незалежними.
Наталя, менеджер з продажу: 1) Не відзначаю цього свята. Подобається, що існують так звані “травневі вихідні”, і ми з сім’єю маємо нагоду літати до Єгипту на цілий тиждень. 2) Думаю, нас мало захищають державні інституції. Не знаю, як було раніше, а тепер нікому нічого не доведеш. Іноді навіть трудове законодавство не допомагає довести свою правоту. 3) На страйк не пішла б. Не люблю щось комусь доводити. Якщо мене і мої права утискатимуть, просто знайду інше місце роботи. І ще невідомо, хто втратить більше. 4) Треба почати з підвищення зарплати, можливо, знизити податок, який ми віддаємо державі, а ще створити правовий кодекс для приватних підприємців, адже там закони неписані.
Спілкувалася Марія СКРИННИК
Фото Ганни ОБОРСЬКОЇ бівартість пігулки аспірину? Подорожчання електрики, пального, тепла для виробника — таку мотивацію (часто теж надуману) ще можна сприйняти і зрозуміти, але збільшення виплат — не причина, а цинічна можливість здерти з людей якнайбільше. Якось заходжу на пошту, і дізнаюся, що немаркований конверт коштує вже не 45, а 60 копійок. Подорожчання “всього” на 33 відсотки, і без будьяких пояснень! Казати поштовикам чи ще комусь, що в нормальній країні, там, де є солідарність трудящих і їхній соціальний захист, підвищення цін на 5 чи 7 відсотків спричинило б мітинги протесту — справа марна і наївна. Не варто чекати захисту від профспілок, які досі працюють за радянською схемою, що, за означенням вождя, слугували “школою комунізму для трудящих”. Досить згадати, як розчинилося в повітрі чи в чиїхось кишенях мільярдне майно радянських профспілок, так само, як і золото компартії чи ненабагато менші статки комсомолу. Дійсність змушує людей об’єднуватися, створюючи альтернативні незалежні профспілки, і це в дусі нової незалежної демократичної держави. Днями я розмовляв з учителькою, яка разом з колегами створила, а потім і очолила осередок Конфедерації вільних профспілок України. Завершилося це терором дрібного державного чиновника — директора школи — проти членів цієї профспілки і моєї співрозмовниці. Звернення її в обласне управління освіти і науки по захист завершилося доганою і звільненням з роботи голови осередку. Обидва чиновники, і директор, і начальник управління, заявили, що вони “визнають” лише стару, радянського зразка профспілку. Врешті, вчителька мусила звертатися до суду, який визнав незаконними догану і звільнення. Але довести чиновникам, навіть з документами в руках, щоб вони залишили свої “визнання” чи “невизнання” вдома, не вдається досі. Тож нехай він буде, Першотравень. У багатьох країнах світу цього дня цілком вистачає для демонстрації солідарності трудящих. У нас ще з комуністичної пори до Першотравня пристебнуто й “друготравень”. Для подвійної солідарності чи подвійного захисту трудящих? Чи для подвійних — кому городів, кому пиятики? Тоді вже встановімо веселе свято весни, і ні до чого говорити про політику, принаймні так буде чесніше — без кривих дзеркал.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
