Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“До здобуття незалежності українці залишалися “масовим етносом” чи “підпорядкованою більшістю”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ДЕМОГРАФІЯ

Слово Просвіти, №18 за 2008 рік

Володимир СКЛЯР, докторант Київського національного університету ім. Т. Шевченка Аналіз матеріалів переписів 1989 та 2001 рр. дозволяє встановити основні тенденції змін в етнічному складі населення напередодні здобуття та в перше десятиліття незалежності. Визначальною тенденцією етнічних процесів доби незалежності України стало інтенсивне скорочення чисельності етнічних меншин, насамперед росіян. Навпаки, впродовж 1959—1989 рр., за підрахунками українського демографа О. У. Хомри, за рахунок міграцій та асиміляції чисельність росіян в Україні збільшилася на 2 230,3 тис. осіб, а чисельність українців зменшилася на 1 297,8 тис. осіб. Тобто вплив асиміляційних та міграційних процесів на зміни чисельності українців та росіян суттєво відрізнявся за радянських часів і в добу незалежності України. Ці відмінності спричинені зміною статусних позицій українців та росіян в Україні в умовах відродження української державності. За визначенням американського дослідника Р. Скемергона, домінантне становище в суспільстві може займати і більшість, і меншість. В умовах бездержавності домінантною може бути “група меншості”, більшість займає підпорядковане становище, тобто стає “масовим етносом”. До здобуття незалежності українці залишалися “масовим етносом” чи “підпорядкованою більшістю”, а росіяни мали статус домінантної меншини. Наслідком такого становища було те, що росіяни в Україні за радянських часів не зазнавали мовної асиміляції, і навпаки, українці, хоч і складали більшість, асимілювалися за мовою. Умовному середовищі інших етносів переважали процеси зросійщення. Розпад СРСР сприяв перетворенню росіян на етнічну меншину і втрату колишнього домінантного становища. Внаслідок цього росіяни в нових державах переживають кризу етнічної ідентичності. За слушною думкою українського етносоціолога В. А. Арбєніної, “найрозповсюдженішою травматичною проблемою для більшості представників російської діаспори в країнах нового зарубіжжя стала втрата звичної для них “першої ролі” в багатонаціональній державі. Характерно це і для значної частини росіян — громадян України”. Зміна статусних позицій росіян призводить до того, що вони “починають гостро відчувати потребу або зміни середовища, або більш повної та всебічної адаптації до етнічного середовища, в якому живуть”. Інтенсивне скорочення чисельності росіян в Україні за досить короткий термін (12 років) викликане кількома чинниками. Насамперед депопуляційними процесами, які розпочалися 1992 року в результаті зменшення рівня народжуваності та збільшенням коефіцієнта смертності. Вплинуло також і припинення масової міграції росіян в Україну, і навіть часткове переселення частини їх на історичну Батьківщину, особливо на початку 90-х років в умовах загострення соціально-економічної кризи. Але на відміну від країн Середньої Азії та Закавказзя, де зменшення чисельності росіян стало безпосереднім наслідком міграційних процесів, міграційні втрати росіян в Україні були незначними. Міграційне сальдо росіян стає від’ємним 1993 та 1994 рр. — відповідно 15,8 тис. та 85,5 тис. осіб. Найістотніший вплив на скорочення чисельності росіян мали не міграційні, а етнічні процеси. Процеси етнічної асиміляції росіян найсуттєвіше впливали на скорочення їхньої чисельності 1989—2001 рр. Серед росіян розповсюдженими Валентина Виродова/Готьє. “Мати з дітьми”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин