Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “Діятимемо рішуче, наступально, відстоюючи українські позиції”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

СВІТЛО ДЛЯ СЕРЦЯ

Слово Просвіти, №18 за 2009 рік

Володимир МИХАЙЛОВСЬКИЙ, м. Чернівці Ніщо так не губить нашу віру в українську будучність, як байдужість, ота хатоскраєнкова ідилія у рабській упокореності — легше носити упряж у чужому возі, ніж тягти соборну борозну. В поті чола тягти, бо надто збур’яніле поле. І засівати ниву вольної долі, щоб “з ницості до людськості піднятись”, щоб “українець в дітях своїх не загинув”, про що й досі нагадують нам пророчі слова Зеновія Красівського в книжці “Невольницькі плачі”. Хоч як це прикро, але нещодавно українській долі зробили ще одну “підніжку” — в Донецьку знайшлися сили, що запротестували, аби тамтешньому університету присвоїти ім’я колишнього його випускника, славетного українського поета, дочасно зведеного зі світу спецтаборами для неупокорених Василя Стуса. А що натомість? Рекомендували присвоїти університету ім’я колишнього першого секретаря обкому партії… Врешті, щоб погамувати пристрасті, справу заморозили. Список протестувальників очолили лідери Партії реґіонів. Донеччина (і не лише вона!) досі не проясніє утвердженням державної української мови. А чи звучить вона в стінах Верховної Ради? Гадаю, що чимало народних обранців не розмовляють мовою свого народу не тому, що нездатні опанувати її, а тому, що не поважають власний народ. Згадалися щирі слова Юрія Іллєнка, які врізались у пам’ять. А може, їх варто нам усім запам’ятати? “Так себе не любити, так себе не поважати вміють лише одні хохли в усьому білому світі. Я не помилився — хохли, бо хохли — це українці, які зрадили свою національну гордість”. Якби на те моя воля, я ці слова почепив би на багатьох бігбордах, починаючи від Верховної Ради… Ось із такими невеселими думками ішов на звітно-виборну конференцію Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, на плечі якого нині так багато звалено, щоб воно й далі утверджувало державну мову, розвиток національної культури, відроджувало історичну пам’ять, формувало національну свідомість, розширювало Товариство за рахунок людей, відданих справі, аби кожному з нас вистояти перед політичним тайфуном антиукраїнства. Найбільше зворушило розуміння просвітянами-буковинцями патріотичного обов’язку, тих прорахунків, яких припустилися, хоч говорили й про зроблене. Зокрема, чоловий буковинських просвітян, виконувач обов’язків голови Остап Савчук з приємністю зауважив, що в краї не відбувся жоден громадсько-політичний, культурний захід без участі просвітян. — Після здобуття Україною незалежності, — сказав промовець, — докорінно змінилися не лише умови, в яких працює сучасна “Просвіта”, а й завдання, які перед нею поставило демократичне суспільство. Зараз перед кожним з нас постає питання: “Якою має бути “Просвіта” ХХІ століття?” Критично аналізуючи діяльність просвітянської організації на Буковині, потрібно відчувати перспективу. Досвід свідчить, що “Просвіта”, як і вся українська нація, опинилася перед новими викликами, а отже, настав час докорінної перебудови, руйнування стереотипів. А це завжди болісно. Тому діятимемо рішуче, наступально, відстоюючи українські позиції. Розмова була відвертою. Усі промовці наголошували, що нині потрібно більше працювати над створенням молодіжних осередків “Просвіти”, охопити цим рухом кожне місто, кожне село. Болюча рана на серці України, коли українець зраджує українство, стає перекинчиком, бо переходить де за гроші, де через слабкість духу і безликість совісті на бік тих, які гублять національну гордість, стають підспівувачами чужим думкам, чим втрачають українську честь. Саме тут прозвучало, що любов до України — це основа “Просвіти”. Головне у щоденній роботі — виховання дітей і молоді, викриття тих побрехеньок, які розсипають на український ґрунт марґінальні політики. Бо “Просвіта” — це світло для серця.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин