Культура · “Художник демонструє свідчення любові до життя, інтелектуальну і духовну зрілість”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ПОРТРЕТНИЙ ЛІТОПИС
Слово Просвіти, №18 за 2009 рік
Петро НЕСТЕРЕНКО
Сергій Глущук — художник, реставратор, педагог. Викладав у Київському державному художньому інституті (1985— 1991), завідував відділом реставрації й живопису реставраційного кооперативу “Відродження-2” в Києві (1989—2001). Член Міжнародної спілки незалежних художників ім. А. Кашшая, з 2004 року — директор Закарпатського обласного реставраційного центру. Значне місце у творчості ужгородського художника, відомого лірико-поетичним і водночас реалістичним поглядом на життя, займає портрет. Важлива вимога до нього — передавання індивідуальної схожості. Вона не обмежується зовнішніми ознаками, вкрай потрібно розкрити внутрішній світ портретованого, сутність його характеру засобами психологічного аналізу зображуваного обличчя. Художник створив портрети учасників війни в Афганістані та співвітчизників (співаків, артистів), які присвятили творчість афганській тематиці. Праця над ними спонукала Сергія Глущука до виконання серії графічних образів 60 земляків і визначних діячів України “Портретний літопис”, яку експонували у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. Зазвичай тематику портретиста визначає коло його інтересів, виховання, соціальний стан. Це й зрозуміло: художник намагається говорити про те, що йому близьке, в даному випадку про людей, з якими пов’язане життя. Герої Сергія Глущука постають у національних строях чи у сучасному вбранні переважно на тлі архітектурних споруд Ужгорода або мальовничих краєвидів рідного краю. Образи художника сповнені ніжністю та неодмінною авторською симпатією. У його композиціях побачене опоетизовано. Закарпатська художня школа — цікаве, своєрідне і неповторне явище в контексті української образотворчої культури. Її було засновано на початку ХХ ст. мистецькими зусиллями та творчим досвідом художників, різних за темпераментом, однак об’єднаних у прагненнях служити духовному розвою отчого краю. Тому провідне місце в “Портретному літописі” Сергія Глущука займають образи корифеїв мистецтва, оспівувачів Закарпатського краю: Й. Бокшая, А. Ерделі, Г. Глюка, Ф. Манайла, А. Коцки, А. Кашшая та інших. Глибокі за вираженням індивідуальної неповторності моделі й розкриття у портретному образі рис характеру портрети Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі. Під їхнім наставництвом формувалися у 1920-ті роки молоді творчі сили Підкарпатської Ру-
Сергій КЛИМКО
Театральний центр Києво-Могилянської академії представив аудиторії “Русальний цикл: переспіви між світами” — міжнародний музично-театральний проект жіночого вокального гурту “Кітка” (США). Цикл розпочався з дослідницької експедиції українськими селами, яку організувала Мар’яна Садовська 2004 року. До складу гурту входить восьмеро співачок. Разом із Мар’яною вони об’їздили села, де місцеві жителі ще пам’ятають русальні пісні. Заснована 1979 року, “Кітка” починалася як група виконавців, що прийшли з різних сфер мистецтва. Їх об’єднала пристрасть до дисонансів, асиметричних ритмів, пошуку. Під керівництвом Бона Сінгера (1981—1996) “Кітка” перетворилася на вишуканий професійний ансамбль, що отримав міжнародне визнання за артистичність, різнобічність і майстерність виконання. Із 1997 року “Кітка” визнана Національним фондом мистецтв, хором Америки й американською асоціацією хорового мистецтва. Гурт став одним з найбільш затребуваних вокальних ансамблів, що виступали в Сполучених Штатах. У міжнародних музичних
“Троянди. Музейний працівник Мар’яна”
Він — свідчення таланту художника, який на Всесвітній виставці у Брюсселі 1958 року отримав велику срібну медаль. Федір Манайло — істинно народний митець, який черпав теми для своїх робіт з народного джерела, із краси карпатської природи. Знавець життя трударів, ще в 1930-ті роки створив колоритні образи “Діда-бідняка” та “Хлопчика з ягням”. Знакова постать його “Скотаря” (1969), який постає як справжній володар Карпат. Тому й портрет художника в “літописі” органічно поєднується з образом вівчаря. Андрій Коцка відомий своєю “Верховинкою” (1956) — символом Закарпаття, Антон Кашшай — епічними краєвидами, виконаними у 1950—60-ті роки. Портрет Кашшая на тлі гірського пейзажу прикрашає обкладинку буклета, виданого до відкриття виставки. Чимало сучасників, відомих митців Закарпатського краю, також представлені у “Портретному літописі”. Це архітектори Володимир Павлей, Петро Гайович та Степан Шолтес. Першого з них, автора багатьох будинкових комплексів на території Закарпаття, зокрема туристично-готельного комплексу в м. Сваляві, зображено на тлі будівлі Ужгородського обласного драматичного колах “Кітка” набула слави головного інтерпретатора балканського та слов’янського хорового репертуару в США. 2002 року “Кітка” почала роботу над ам-
“Лелече гніздо. Письменник Іван Чендей”
театру. П. Гайович — поруч із будівлею обласного Палацу для дітей і юнацтва, С. Шолтес, крім архітектурних здібностей, виявив себе ще й як цікавий живописець, роботи якого постійно експонують на міжнародних і обласних виставках. Плеяду закарпатських скульпторів представляють відомі майстри пластики Михайло Белень, батько й син Олашини і Богдан Корж. Першого зображено на тлі чудового архітектурного краєвиду. Він автор пам’ятника українському письменникові, культурному діячу і педагогу Олександрові Духновичу, закарпатському листоноші в м. Перечині Федорові Фекету, погруддя видатного художника Міхая Мункачі та багатьох меморіальних дощок і пам’ятних медалей. Василь Олашин-старший відомий скульптурною роботою, окрасою Мукачівського замку. З подільським князем Федором Корятовичем, який збудував у Мукачевому на Чернечій горі православний Мукачівський монастир, що до середини XVII ст. був одним із центрів боротьби проти уніатства і католицизму в Закарпатті, залюбки вітаються туристи-відвідувачі замку, торкаючись до князівського добряче відполірованого пальця. Василь Олашин-молодший відомий ужгородцям пам’ятником жертвам Чорнобиля, а киянам — фонтаном в одному з двориків на вулиці Великій Житомирській. Богдана Коржа зображено на тлі Невицького замку та жіночого торса, виконаного скульптором з чорного каменю. У “Портретному літописі” представлено і працівників культури краю, з якими художник підтримує тісні зв’язки. Це директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту Габріела Андял (саме тут експонували цикли картин С. Глущука “Карпатські пейзажі”, “Пісня про рідний край”, “Міфологія України”, тому не дивно, що так поетично поєднався образ вродливої жінки зі старовинною гуцульською церквою); заступник директора Закарпатського обласного краєзнавчого музею, просвітянин Павло Федака зображений на тлі величної споруди, пам’ятки історії — Народного дому в
Ужгороді. А ще жіночі портрети музейних працівників; Ольги Тимофієвої, педагога, поетеси; Світлани Терпелюк, журналістки, заступника редактора обласної газети “Трибуна”. Їхні образи, опоетизовані Сергієм Глущуком, поєдналися з чарівними квітами Верховини — едельвейсами. Яскраві представники культурної еліти Закарпаття — журналісти Володимир Мишанич і Костянтин Ковзан; добре знаний в Закарпатті рахівський краєзнавець і публіцист Микола Савчук; історик, письменник, пропагандист і оспівувач минулого та сучасності Закарпаття Сергій Федака. Особливим теплом зігріті образи колег художника: декоратора, автора оригінальних садово-паркових скульптур Володимира Щура зображено в оточенні його творів; майстер опоетизованого живопису та вишуканої техніки Олег Гораль постає в ранковий час, після пробудження; з особливою шаною автор зобразив живописця Ігоря Панейка поруч з неземною моделлю, рука його тягнеться до щаблів символічної драбини, що поєднує митця зі світом ілюзій. Якось несподівано розкрився неординарний талант майстра пейзажного живопису із загостреним відчуттям колориту, тону і малюнка Василя Мадяра. Це засвідчили дві персональні виставки перспективного художника. Значне місце в галереї образів займають діячі культури. “Самотній вершник” — поет Петро Скунць — автор збірки “Один”, який сміливо боровся із самодурством чиновників та закликав творчістю до очищення від засилля бездуховності, брав активну участь у Народному русі України. Лауреат Шевченківської премії письменник Іван Чендей, оспівувач життя трударів краю, зображений поряд із лелечим гніздом — символом родинного щастя й кохання. “Підкорювач сцени” — народний артист України, співак Петро Матій, — остає на тлі Ужгородської філармонії. Композитор і співак Микола Попенко й досі чарує слухачів особливим, надзвичайно чистим голосом. Його образ — на тлі ужгородської набережної. Мужній і водночас трагедійний погляд волинського поета Василя Слапчука: за ним зображено афганський аул, а Козак Мамай на передньому плані — символ поколінь. Лауреат Шевченківської премії оспівує біль афганської війни, крізь горнило якої він пройшов. Дивлячись на галерею образів наших сучасників, ще раз упевнюєшся, що недаремно портретові присвячують праці історичного і філософського напряму. Та повага, з якою зображає земляків і видатних діячів сучасності Сергій Глущук, вміння бачити, відчувати демонструє свідчення художницької любові до життя, інтелектуальну і духовну зрілість.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
