Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Поміняти міністрів — штука нехитра. Поміняти б щось у нашому сьогоденні…” · с. 2сторінка оригіналу ↗

НЕПРИХОВАНЕ РУСИНСТВО

Слово Просвіти, №18 за 2009 рік

Євген БУКЕТ “Русини ми чи українці?” — запитував Авґустин Волошин в однойменній статті, надрукованій 1937 року в ужгородській газеті “Свобода”. “Безперечно, що ми русини!.. Назви “русин” ми не зрікаємося й не покидаємо її. Нею називалися наші славні князі в Київі й у Галичині й на Підкарпатті, нею називалися наші великі предки, нею називаємося і ми. Ця назва нам була і є дорога і свята”, — писав Волошин. Білі хорвати населяли території сучасних Чехії, Словаччини та Південної Польщі у VI— Х століттях, межуючи з поляками на півночі, “франками” та сербами (пращурами сучасних лужицьких сербів) на заході і “турками” (мадярами) на півдні. У VII столітті частина хорватів переселилась із Чехії й Словаччини на Адріатику, поклавши початок південнослов’янській державі Хорватія. Русинська історіографія вважає русинів нащадками білих хорватів, які населяли Східні Карпати. Офіційна ж наука довести пряму або опосередковану спадкоємність білих хорватів і русинів не може. Остання згадка про білих хорватів датується Х століттям. Що сталося з ними потім — невідомо. Саме дослідження цього питання призвело до появи в ХІХ столітті карпаторусинської ідеологічної течії, яка наприкінці ХХ століття породила широковідоме в наш час так зване політичне русинство. Тим, кого цікавить ця тема, стане в пригоді брошура Володимира Піпаша “Феномен реґіонального сепаратизму в Закарпатті”, що побачила світ цього року в Мукачевому. Також можна набрати слово “русини” в будьякій пошуковій системі Інтернету і довідатися, наприклад, що у віртуальному просторі існує держава Подкарпатська Русь, діяльність якої зводиться до декларування проросійських заяв, які активно піарять російські ЗМІ. Сама ідея і перспектива так званого політичного русинства видається утопічною, бо це явище може бути проблемою для багатьох європейських країн. Першу граматику русинської мови видано в Сербії 1923 року. Стаття 6 Статуту Сербської Автономної Області Воєводина проголошує: “У раді Автономної Області Воєводина на рівні з сербсько-хорватською мовою кириличного та латинського написання у державному вжитку перебувають мадярська, словацька, румунська й русинська мови і їхня писемність, а також мови й писемності інших народів у відповідності з законом”. До речі, там окремо існують українські й русинські меншини. 1995 року Словаччина визнала русинську мовою окремої національної меншини в своїй країні, яка також співіснує з українською. Крім того, виявляється, що нині всі слов’янські країни, за винятком України(!) визнають русинську окремою повноцінною східнослов’янською мовою. Щоб у цьому переконатися, досить переглянути статті Вікіпедії. Нещодавно мені довелося відвідати Закарпаття. Найбільше цікавило, яке ж русинство зсередини. Адже всі ми знаємо зі ЗМІ, наприклад, про те, що Закарпатська обласна рада 7 березня 2007 року ухвалила рішення про визнання національності “русин” і відверто підтримує цю самопроголошену нацменшину. Мушу визнати, що русинством Закарпаття просякнуте наскрізь, хоч сприймається воно серед людей здебільшого як місцева етнографічна група українців з унікальним діалектом, одягом і географічним розташуванням (поряд з бойками, лемками, гуцулами тощо). Дехто на цьому успішно заробляє гроші, як, наприклад, власник ужгородської корчми “Деца у нотаря” Павло Чучка, а дехто просто пишається своїм походженням. Між тим, у самому центрі Ужгорода, поряд із міськрадою, на одному з будинків можна побачити оголошення про курси з вивчення русинської мови(!) Тож формальні підстави вивчати русинську мову в Закарпатті є. Отже, за логікою, є сенс говорити про окремий русинський етнос. У цьому я переконався, спілкуючись із гідом однієї з місцевих туристичних агенцій. За радянською традицією, вона російською мовою намагалася пояс-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин