Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Тільки християнська заповідь “Українці, любіть українців!” може об’єднати державу і націю”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНСЬКЕ ПОРОЗУМІННЯ МОЖЛИВЕ

Слово Просвіти, №18 за 2009 рік

Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ Серед міркувань на тему порятунку нації майже немає реальних проектів подолання кризи простим і зрозумілим шляхом — зміцнення віри і консолідації в християнстві. Незалежно від партійних декларацій, у моменти ухвалення рішень політики завжди керуються власними духовними цінностями. Їхнє розуміння перспективи держави мусить узгоджуватися з власними символами віри. Держава відділена від церкви формально. Більшість громадян — християни, тому логічно більшість народних представників повинна вважати своєю саме християнську систему цінностей. Чому ж нас не покидає відчуття, що Україною насправді править не відокремлена, а відлучена від церкви система влади? Хоч зовні ніби все гаразд: посадовці публічно демонструють належність переважно до християнства. Однак їхні дії свідчать про інше: більшість обраних від народу насправді не поділяє християнських духовних цінностей. Це відразу помітно за їхніми нехристиянськими уявленнями про модель влади. Цього неможливо приховати за політичними деклараціями — держава християнського суспільства інакша. Християнське духовне начало відтворюється у всякій владі, тому й написано, що всяка влада від Бога. Ідеться про неподільність триєдиного символу земної влади — глави держави, сили Закону і сили Справедливості. Між владою і правлінням безбожників існує кардинальна відмінність: для християн влада неподільна в собі, її очолює глава держави. Кожен християнин відчуває, що з українською владою відбувається щось не те, хтось цілеспрямовано руйнує християнський сенс єдності й персоніфікованості влади. Ми звикли до штучно накинутого нам уявлення про демократичну владу, яка нібито поділяється “три гілки”, між якими має бути врегульований Конституцією “розподіл повноважень”. “Розподіл повноважень” — це не що інше, як внесена інформаційна модель “руїни від лукавого”. Спочатку виокремлення і формальний поділ єдиної державної влади на складові, потім перетворення їх у нашій уяві на окремі державні інститути, які конкурують. А далі ми, мов заворожені, спостерігаємо, як розділена влада сама себе поборює. Так само приречено спостерігали українці за боротьбою козацької страшини з верховним гетьманом, повторювали ту саму помилку за Центральної Ради, роблять її зараз. Сучасні фарисеї називають такий лад демократичним, про себе вважаючи українців невдахами, приреченими іти “під когось”, під чиюсь “парасольку” сили і безпеки. На думку спадає анекдот про те, як змусити курку втратити природну жвавість і бажання вільно копатись у сміттєвій купі. Достатньо вищипати їй пір’я, щоб змерзла, і жалюгідна птаха розпачливо притулиться до чобота хазяїна. У людському вимірі жертвою насамперед стає людська гідність, духовна воля. Коли влада переважно християнського суспільства втрачає християнські цінності й не цінує гідності, вона може швидко опинитись у ролі курки біля чужого чобота. Хто ж ініціював код “руїни”, перший почав говорити про “незалежні гілки влади”? Це політики — спадкоємці комуністичної антихристиянської ідеології. Хто відверто зневажає інститут президентства? Учорашні й перереєстровані комуністи і комсомольці, що опинились у парламенті йна важливих державних посадах. Факт ухвалення парламентом постанови про відзначення ювілею комсомолу зайвий раз підтверджує висновок: більшість політиків у парламенті не керується цінностями християнства. Навіть етнічні українці, які безжально топлять в болоті українця з іншої фракції чи українця-президента, теж не мають християнської віри, бо написано: “Хто брата свого не любить, того віра неправдива”. Отже, влада-система в особі більшості представників не шанує християнських цінностей, не має поваги чи жалю до народу і тому намагається спокусити народ гріхом зневіри з допомогою підконтрольних ЗМІ. Людей втягують в інспіроване протистояння “гілок влади”, заохочують публічне хамське ставлення до інституту президентства, позбавляють надії змінити владу шляхом голосування на виборах. Під впливом такої влади, непомітно для себе, християнська громада України поступово втрачає твердість віри. Прикро, що у вільній Україні не всі етнічні українці можуть і хочуть вершити колективну молитву українською мовою. Чимало людей впадає у гріх хамства. Нищить християнську душу гріх заздрості. Недавно по телебаченню показали жахливій ганебні вчинки на вигляд богомільних галицьких бабусь, які присвоїли чи незаконно вимагали державні гроші нібито як відшкодування втрат від повені. Якби влада відразу встановила чіткий порядок допомоги потерпілим, а не вводила їх у спокусу великими грошима, такого гріхопадіння було б набагато менше. Не ввести у спокусу, щоб не віддати громадян на поталу диявола, — це головне завдання влади, яка шанує християнські цінності. Бідна і беззахисна людина, яка не має змоги заробити на прожиток, довести своє право у суді, позбавлена можливості змінювати особистостей при владі, поволі деградує, перетворюється на зневірену і непередбачувану. Натовп таких людей може вибухнути силою протесту, а може остаточно втратити віру і нервово вкорочувати собі віку роботою, телевізором і пиятикою, смертельно заздрячи сусідові й маючи видимого ворога — свого ближнього. Влада над таким народом завжди нагадуватиме кризове метання змерзлої й голодної курки біля ніг першого-ліпшого хазяїна. Якого? А курці не видно, вона змерзла і мусить шукати поживу на землі, щоб скоріше відростало пір’я, а те пір’я хазяїн знов обскубає. І так без кінця… Хтось називає це кризою, хтось руїною, але вихід є, і його бачить кожен справжній християнин. У час деградації політики тільки християнська заповідь “Українці, любіть українців!” може об’єднати державу і націю. Фото Ксенії Гладишевої Володимир ЛИТОВЧАК, с. Малютянка, Київська обл. У Верховній Раді України відбулися парламентські слухання з нагоди 23-ої річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Серед багатьох промовців не забарився вставити слово “вождь” комуністів із критикою на адресу українського уряду за його бездіяльність у захисті ліквідаторів аварії. Цей політик, на мою думку, не мав на це права, адже завдяки недолугій політиці комуністичного уряду Чорнобильську АЕС побудували неподалік столиці України і через недогляд цього уряду там відбулася аварія. Тоді про катастрофу інформацію в газетах, на радіо та на телебаченні подавали скупими “дозами”, замовчували її причину. Однак мені, вчителеві фізики, вдалося зафіксувати викид радіації на відстані приблизно 300 км від Чорнобиля, в Рівному. У той час я працював у Рівненській школі-інтернаті. Згідно з навчальним планом, в 10 класі в квітні проводили лабораторні роботи. Одна з них називалась “Спостереження природного радіаційного фону”. Під природним радіаційним фоном розуміють потік заряджених елементарних частинок від далеких космічних об’єктів. На лабораторній роботі ці частинки фіксували за допомогою приладу — лічильника Гейгера. До аварії лічильник фіксував у середньому 20 частинок за хвилину. 26—28 квітня 1986 року лічильник показав приблизно 60, тобто втричі більше. Я не міг збагнути, чому збільшилися показники приладу. Про аварію на ЧАЕС навіть ніхто не міг подумати. Радіоактивна хмара досягла територій деяких західноєвропейських країн. Тільки після цього, 3 травня 1986 року, радянський уряд з Москви повідомив про катастрофу. Потому стало зрозуміло, звідки з’явилися оті додаткові частинки, які фіксував лічильник під час лабораторної роботи. Я поділився спостереженнями з директором школи. Вона сказала: “Мовчи, щоб не від нас пішов розголос”. Шкодую, що не зберіг учнівського звіту про лабораторну роботу. Він міг би стати експонатом у музеї Чорнобиля. років російські війська приборкували і нищили народи Кавказу. Цим, мабуть, дехто пишається. А чого вартий герб Луганська, затверджений Луганською міською радою 1992 року! Це відновлений герб часів Російської імперії, що був “височайше утвєрждьон” імператором Миколою ІІ 22 квітня 1903 року. На ньому в горішньому кутку на блакитному щиті розташована золота літера “Є”, оточена дев’ятьма шестикутними зірками. У часи Російської імперії це був герб губернського міста Єкатєрінослава, що означало належність міста до Єкатєрінославської губернії. Зараз же, коли губернії не існує, коли місто Єкатєрінослав має назву Дніпропетровськ і зрештою, коли сам Луганськ став обласним центром, за всіма правилами геральдики і здорового глузду, колишнього герба Єкатєрінослава на сучасному гербі Луганська не повинно бути. Але символ невігластва є, його друкують скрізь з єдиною метою: втовкти-таки у голови мешканців міста, що Луганськ заснували не запорозькі козаки, а Катерина ІІ. Тож яку історію шанує Заза Зухбая?! Чи, може, він хоче спорудити у Грузії пам’ятники монгольському ханові Тамерлану, а також бодай одному з турецьких султанів?!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин