Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Об’єднання Словом

Слово Просвіти, №18 за 2012 рік

Як на мене, для багатьох українців ця мотивація була і є одна — Україна, її питомо національні цінності. Але, на жаль, від самої “перестройки” воювали не за Україну та її державні цінності, а за владу. Апофеоз війн “проти” — “противсіхи” і нинішня влада. Те, що зараз відбувається з Юлією Володимирівною — результат війни проти політичних супротивників (з національно-демократичного табору — також). Нині Ю. Тимошенко кличе до об’єднання опозиційні сили, кожна з яких має свою політичну програму, але поки що об’єднання відбувається не на формулюванні чітких соціальних і національних орієнтирів для суспільства, а на протистоянні Партії регіонів, що само собою не приведе до значного виграшу на виборах. Нинішня влада воює проти свободи слова, проти Конституції, проти громадянського суспільства. Очевидно, що в цій війні не буде переможців, та й самій війні не видно кінця. Переможців не судять, але переможці судять переможених, запроторюючи їх у в’язницю під мантри про справедливість і законність, про демократію. Юлія Тимошенко воювала не лише з Віктором Януковичем, а й Віктором Ющенком — змагалася й проти тих цінностей, які він обстоював. Скільки кпинів ми чули на тему “трипільських черепків”, — і це чи не найм’якший із політичних дотепів! А саме ж на тих черепках — перші літери з абетки історичної пам’яті; чув народі про те, що занадто Президент захоплюється минувшиною — а чи не Батурин та Геноциди проти українців внесли зміни в національне ДНК? “Маленький українець” втомився від політичних ристалищ, але народ усе ще вірить в об’єднавчу силу національних кольорів, які домінували на початку дев’яностих. Згодом державні знамена лише поодиноко маяли навіть в опрапорених мітингах біля пам’ятника Тарасові Шевченку — претенденти на владу сповідують магію політичних технологій, в арсеналі яких нема слова “народ”. Сьогоднішня опозиція шукає авторитетних імен — своєрідного морального фільтра для виборчих списків. Але, як свідчить життя, всевидяче око — це Всевишній. Навіть до найвищих, найвизнаніших суспільством авторитетів громада починає, як правило, дослухатися в гіркі дні поразок і розчарувань, а довіряється Богові. “Бог і Україна — понад усе!” — хіба застаріла ця ідея сьогодні?! Годі говорити про вчасно почуті виважені голоси професіоналів. І то в будьякій галузі, в малому й великому. Ось приклад, який у мене, як-то кажуть, під рукою, “на злобу дня”. Майже рік тому, 1 липня 2011 року наш тижневик “Слово Просвіти” надрукував гостру полемічну статтю “Кіна не буде?”. Автор — прозаїк і кіносценарист Василь Трубай неоднозначно застерігав: у мережі гуляє сценарій, за яким готується постановка фільму про футбольний матч 1942 року німецьких фашистів із динамівцями. У задуму — явний українофобський акцент. Що не українець — то антисеміт і колаборант, вишиванка — ознака зрадника, хліб на вишитому рушнику в клозеті і т. ін. Зараз цей фільм під назвою “Матч” вийшов (мабуть, до Дня Перемоги) у прокат. І його намагаються зупинити — чи розпіарити — хто як може. Рік тому, коли це справді було б можливим, на переконливу статтю Василя Трубая ніхто й не обізвався. Жодного відгуку — ні від кінематографістів, ні від артистів, ні від політиків… І не тільки тому, що “Слово Просвіти” не належить до улюблених видань гламурних європеїзованих патріотів і владців, “моральних авторитетів”. Застереження Василя Трубая не було почуте, бо владці й претенденти на владу глухнуть раз і назавжди, коли йдеться про голоси з глибинки народу. Для них він поділений на тих, хто “за” і тих, хто “проти”. Політичні війни давно вже стали війнами електоральними. Їхні маршали й генерали поділили Україну на регіони, увели в обіг словечка й звороти на кшталт “нацики”, “національно стурбовані”, “манкурти”, “піпл схаває”, “в этой стране”. Врешті, зробили напівлегальними почуття патріотизму й відкинули потребу національної самоідентифікації, хоч європейська демократія їх не заперечує… Аби читачі не сушили собі голови щодо моєї позиції, скажу про це сама. Від часів редакторської співпраці з Юрієм Герасимовичем Іллєнком я вірю в його свободівську ідею і в написане ним про свій роман “Доповідна Апостолові Петру” як визначення письменницької і громадянської позиції: “В “Доповідній” я лише, як пластичний хі# рург, знімав шар за шаром ті письмена, ті на# шарування, щоб не ушкодити, не приведи Гос# поди, нижчих текстів, аж поки не дістався до сакрального: “Спочатку було Слово, і Сло# во було в Бога, і Бог був Словом…” А ще Юрій Герасимович, аналізуючи всі сьогочасні політичні сценарії, як досвідчений режисер казав, що “Енергії екрана і енергії глядацько# го залу зіткнуться і постане фільм. Сильний енергетичний фільм, ніби професійно заміно# ване поле — перейти і не підірватися не змо# же ніхто… ті вибухи… називаються катар# сисами, якщо ж по#нашому — очищеннями. Митець, що вміє створювати катарсиси, подібний до сажотруса, того що прочищає зашлаковані димарі душ”. (“Доповідна Апостолові Петру”, т. 2). Здається, сьогодні час очищення, про який писав Юрій Іллєнко, настав. Думаю, що “глядачі” і ті, що на політичному екрані — на спільному замінованому полі: “перейти і не підірватися не зможе ніхто”. Зашлаковані політиками українські легені може прочистити лише Українське Слово-ІДЕЯ, з його сакральною об’єднавчою силою. Це травневе число нашого “Слова Просвіти” ми віддаємо письменникам. Тим, хто царствує в Слові, живе Словом, ним сповідається і ним сподівається. Вчитайтеся в їхні послання, шукаючи співзвучних, а не політичних барв — шукайте себе в Слові, а Слово — в собі. Врешті, українські моральні авторитети завжди об’єднувалися Українським Словом, а народ завжди беріг його у собі і себе у ньому.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин