Про-читання · “Гном не зробить з нас раба, В небі крил не відруба”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Благословення грядущому дню
Слово Просвіти, №18 за 2012 рік
ше про зустріч зі Святим Миколаєм, коли вони “подивились один одному у вічі” і поет попросив його йти між люди і зігрівати їх “в жаскі холоди”. Звісно, йшлося не лише про природні зимові холоднечі. Поет переконаний: хоч би що там було, “Святий вечір прийде”, хоч і знає, що “Вкраїні знов далеко до мети”. Свою позицію він декларує чітко і безкомпромісно:
Поки ходжу по своїй землі, — Не надійтесь! — не буду мовчати. Проти вас, знавіснілі загарбники злі, Отче слово поставлю на чати.
У досить несподіваному форматі прозвучала в новій книжці органічна для творчості В. Бровченка шевченківська тема — в авторському перекладі уривка з поеми казахського поета Хаміда Єргалієва “Мій земляк”. Тараса Шеченка, якому казахи на прощання дарують свій національний музичний інструмент кобиз (кобзу!), цей казахський поет називає — “наш богоборець Кобзар”. Думками туркменського поета Аннаберди Атабаєва, для якого найбільшою святинею також є “рідний степ”, В. Бровченко передає свій нинішній тривожний душевний стан: “Шу# каєш слів і не знаходиш слова, // Навколо столу ходиш знов і знову”. Його ж рядками — у власному українськомовному перекладі — він окреслює свої духовні пошуки: “Є хаос первозданний — // Тільки звук. // А слово де?”.
Вельми знаковою видається мені та обставина, що свою нову книгу В. Бровченко завершує першою главою зі свого роману у віршах “Мамай і Зоряний чоловік”, який він давно виношує у задумах, та, як зізнається, за житейським виром усе ніяк не вистачало духу і сил, аби здійснити. Під “Зоряним чоловіком” поет має на увазі Юрія Кондратюка (О. Г. Шаргея), який на початку 20-х років минулого століття жив у поетовій Малій Висці, вже тоді потай у своїй землянці розробляючи плани польоту на Місяць. В інтродуктивній главі цього віршованого роману йдеться про Козака Мамая, який приблукав зі своїм нерозлучним Коником у маловищанські степові краї якраз у ті роки, коли вже “…низами і горою // По# відзвеніли кулі та шаблі”, але — “Іще в бай# раках ворушились тіні // Відлуння братов# бивчої війни”. Після кривавих потрясінь, зумовлених зовнішньою агресією та внутрішніми чварами, країна поволі приходила до тями і заліковувала рани:
Відвихрились за обрії тачанки, Не доганяв ніхто і не тікав. На білому причілку степівчанка Вцілілого чекала вояка.
Козак Мамай виступає як народний оборонець, якому доводилося не лише грати на кобзі, а й “шаблею служити”. Змальовуючи його портрет, поет з-поміж звичних атрибутів — “люлечки”, “шаблюки”, “мушкета”, “порохівниці” і “карафи”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
