Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Не за царські кошти його викупили з кріпацтва, а за гроші Шевченкових друзів”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Дві лотереї, що подарували Шевченкові волю

Слово Просвіти, №18 за 2013 рік

Пам’ятній даті 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка передує ще одна, яка вписана в біографію поета і в історію літератури. 22 квітня минуло 175 років, як Т. Г. Шевченка викупили з кріпацтва. Тоді йому було 24. У цьому велика заслуга не тільки тих людей, що турбувалися про його долю, а й самого Тараса. Якби він не мав іскри хисту і горіння до малярства, чи кого б торкнуло його кріпацьке життя. Андрій ЗИЛЬ, краєзнавець Уже 1835 року ім’я Шевченка зустрічаємо у колах Товариства заохочення художників. Зокрема у протоколі №10 від 4 жовтня за+ писано: “По рассмотрении ри+ сунков постороннего ученика Шевченко, Комитет нашел оные заслуживающими похвалу и по+ ложил иметь его в виду на буду+ щее время”. У той час секретарем Това+ риства заохочення художників і членом його Комітету був кон+ ференц+секретар Академії мис+ тецтв Василь Іванович Григоро+ вич. Шевченко у своїй автобіо+ графії пише, що з В. І. Григоро+ вичем його познайомив І. М. Со+ шенко 1837 року. Та з протоколу ясно, що знайомство Шевченка з Григоровичем відбулося значно раніше. У цьому випадку не можна применшувати участі В. І. Григо+ ровича у подальшій долі Шевчен+ ка. Адже він першим побачив йо+ го малюнки, подані до Товарис+ тва заохочення художників, і той схвальний висновок у протокол занесений не без участі Григоро+ вича. Він, знаний історик росій+ ського мистецтва, обіймав висо+ ку посаду в Товаристві і в Акаде+ мії мистецтв, до того ж був укра+ їнцем — уродженцем м. Пиряти+ на Полтавської губернії, де жили давні козацькі традиції, україн+ ська гостинність, щирість і доб+ розичливість. Отже, Шевченко був для нього близьким земля+ ком, ще й талановитим. В. І. Гри+ горович допомагав не тільки Шевченкові, а й іншим молодим українським художникам, які навчалися в Петербурзі, а також сприяв розвитку мистецької осві+ ти в Україні, зокрема розробив проект створення при Київсько+ му університеті філіалу Петер+ бурзької академії мистецтв. У колі високих петербурзьких знайомих Шевченко відчував прихильне ставлення В. І. Григо+ ровича до себе і відповідав йому щирою взаємністю. У листі від 28 грудня 1843 року з Яготина поет пише до свого покровителя: “Як+ раз на святвечір був я у Пирятині у старої матері вашої, батьку мій. Рада, дуже рада була старенька, спасибі їй. Тричі заставила мене прочитать вслух письмо, що ви писали”. Василя Івановича Шев+ ченко називає не інакше як “батьку мій рідний”, “батечку мій”, “батьку мій”, що свідчить про глибоку шану, спорідненість Шевченка з Григоровичем. Себе ж Шевченко називає “сином”, підкреслюючи близькість і щи+ рість почуттів до свого старшого покровителя. Такий стиль письма може бути тільки між людьми, рідними серцем і душею. Адже, перебуваючи в Яготині, Шевчен+ ко спеціально їздив до Пирятина Іван Сошенко зустрітися з матір’ю Григоровича і передати їй листа від сина саме на святвечір, що для старенької було подвійною радістю. “Батеч+ ку мій! Пишіть до старої частень+ ко, бо вона чита всяке письмо ва+ ше, аж поки не получить другого, — повідомляв поет. — І це вся її радість. З плачем нарікає на мен+ шого сина, що він до неї не їде. Перехрестила мене, поблагосло+ вила, і я пішов до брата вашого через улицю снідать, взявши у старенької цвіти оці. Навдивови+ жу і на радість вам посилаю, бать+ ку мій”. Квіти Шевченко передав В. І. Григоровичу через брата княжни Варвари Репніної, який із дружиною вирушав до Петер+ бурга. Шевченко вирізнявся талан+ том маляра ще у класах Товарис+ тва заохочення художників, а по+ тім став учнем самого Карла Брюллова. Потрапити в учні до такого великого й прославленого майстра було не під силу навіть синам іменитих батьків, якщо вони не мали іскри Божої. Для Шевченка перепусткою у класи Академії під опіку самого Карла Великого був талант. Одним із перших, хто помітив його хист, був Іван Максимович Сошенко, щирий українець із Богуслава на Київщині. Тоді він навчався в Академії мистецтв і, звернувши увагу на молодого ху+ дожника, почав допомагати йому торувати дорогу до волі. Сошенко познайомив Тараса з Євгеном Гребінкою, письмен+ ником і педагогом. Євген Павло+ вич брав діяльну участь у літера+ турному житті Петербурга, спів+ працював у багатьох журналах і збірниках. Створив гурток, який об’єднував українську мистецьку й літературну інтелігенцію. Гре+ бінка був першим літературним учителем Шевченка ще до визво+ лення з кріпацтва, давав йому чи+ тати твори Котляревського, Гула+ ка+Артемовського, Квітки+Ос+ нов’яненка, Бодянського. “Все оте годувало і ростило поетичний талант Шевченка”, — скаже ав+ тор хроніки про життя поета Олександр Кониський. У столиці Шевченкові таланило на добрих і чуйних людей, серед яких були і українські митці, і представники російської інтелігенції. Сошенко і Гребінка підтримували Тараса матеріально і морально, допома+ гали в самоосвіті, брали активну участь у викупі з кріпацтва. Зав+ дяки своїм землякам+українцям Шевченко познайомився ще з одним пирятинцем, художником Аполлоном Мокрицьким, а та+ кож із російським художником, вихідцем із грецької колонії в Ні+ жині, мати якого була українкою, — Олексієм Венеціановим. Зав+ дяки своїм землякам Сошенку, Гребінці, Григоровичу Шевченко увійшов у коло таких видатних митців, як Карл Павлович Брюл+ лов, поет Василь Андрійович Жу+ ковський, композитор і музич+ ний діяч граф Михайло Вієльгор+ ський. Карл Брюллов був на най+ вищій вершині своєї слави. Він погодився намалювати портрет наставника царських дітей і прославленого поета В. А. Жу+ ковського, на той час єдиного “живого класика” російського письменства, а той погодився по+ зувати, їздити на сеанси зі своєї квартири в Зимовому палаці. Дослідники+шевченкознавці по+ яснюють це тим, що про Шев+ Василь Жуковський ченка вже говорили в Петербурзі як про винятково обдаровану лю+ дину, і сам Карл Брюллов переко+ нався в цьому, коли 1837 року за+ цікавився малюнками Шевченка, який тоді ще був кріпаком Ен+ гельгардта і наймитом маляра Ширяєва. Завдяки цьому зна+ йомству він міг відвідувати зали Академії мистецтв і бути учнем Великого Карла. Саме Карл Брюллов першим пішов до П. В. Енгельгардта домовитись, аби той відпустив Тараса на волю в ім’я високих і гуманних ідей. Але пан, жадібний до грошей, не по+ годився на вмовляння знамени+ того художника. Він загнув висо+ ку ціну за викуп: 2500 карбован+ ців. Але Брюллов був не з тих, хто зупинявся на першому кроці. Він порадився зі своїми найближчи+ ми друзями В. А. Жуковським, В. І. Григоровичем. О. Г. Венеціано+ вим, М. Ю. Вієльгорським і ра+ зом вирішили: Брюллов намалює портрет Жуковського і його ро+ зіграють у приватній лотереї. Ро+ боту над портретом художник по+ чав 2 квітня 1837 року. Та справа затяглася більше як на рік. Пор+ трет призначався для приватної лотереї. Та про це стало відомо у царському палаці, де загорілися бажанням мати такий портрет у себе. Для лотереї було виготовле+ но 25 квитків по 100 карбованців кожний. Жуковського просто зо+ бов’язали розіграти лотерею в па+ лаці. Задумано — зроблено. 24 квітня 1838 року гофсмайстриня, вихователька царських дочок Ю. Ф. Баранова, запискою до секре+ таря цариці просила сплатити гроші за квитки лотереї. Цю справу в Центральному держав+ ному історичному архіві в Ленін+ граді знайшов відомий шевчен+ кознавець Петро Володимирович Жур (нині покоїться на Багрино+ вому кладовищі у с. Вишеньки Бориспільського району). Мате+ ріали справи опублікували в газе+ ті “Радянська Україна” від 7 жов+ тня 1962 року. Цариця заплатила за лотерей+ ні квитки 400 крб., велика княж+ на Марія Олександрівна 300 крб., стільки ж заплатив наслідник ца+ ря Олександр Миколайович. Виграш дістався цариці. Отже, від царської сім’ї одержали 1000 крб. Цих грошей було недостат+ ньо для викупу Шевченка — не вистачало ще 1500 крб. Сучасні байкарі й пасквілянти пишуть, що Шевченка викупили з кріпац+ тва за гроші царської сім’ї. Та звернімо увагу на той факт, що Шевченка викупили з кріпацтва 22 квітня 1838 року. Отже, відпо+ відна сума була вручена панові Енгельгардту раніше, ніж цар+ ська сім’я спромоглася заплатити гроші за лотерейні квитки. Ось текст відпускної, підписаної по+ міщиком Енгельгардтом: “Тыся+ ча восемьсот тридцять восьмого года, апреля двадцять второго дня, я, нижеподписавшийся, уволенный-от службы гвардии полковник Па+ вел Васильев сын Энгельгардт от+ пустил вечно на волю крепостного моего человека Тараса Григорьева сына Шевченка, доставшегося мне по наследству после покойного ро+ дителя моего действительного тай+ ного советника Василия Василье+ вича Энгельгардта, записанного по ревизии Киевской губернии, Зве+ нигородського уезда в селе Кирил+ ловке, до которого человека мне, Энгельгардту, и наследникам моим впредь дела нет и ни во что не всту+ паться, а волен он, Шевченко изб+ рать себе род жизни какой пожела+ ет”. Підпис поміщика засвідчили В. Жуковський, К. Брюллов, М. Вієльгорський. Ініціатори викупу Шевченка змушені були розіграти другу ло+ терею “в домашньому колі”. Для цього художнику П. Д. Бикову замовили копію з портрета Жу+ ковського кисті Брюллова для наступного розиграшу “в до+ машньому колі”. На жаль, сьо+ годні невідомо, хто входив у те “домашнє коло”. Є підстави ду+ мати, що це були близькі друзі поета в Петербурзі. Вони й розіг+ рали другу лотерею, про яку не згадується ні в шкільних підруч+ никах, ні в численних дослід+ женнях і монографіях про Шев+ ченка. Можна лише знайти свід+ чення участі в лотереї царської сім’ї. До речі, цариця Олексан+ дра Федорівна заплатила за лоте+ рейні квитки 400 крб. лише 25 квітня 1838 року, коли Шевчен+ ко вже був на свободі. Отже, не за царські кошти його викупили з кріпацтва, а за гроші Шевчен+ кових друзів. А царські кошти віддали тому, хто раніше заклав свої. До слова, 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова зійшлися А. Мокрицький, В. Жуковський, М. Вієльгорський і Т. Шевченко. У присутності цих осіб Жуков+ ський вручив Тарасу документ, який свідчив про його свободу і збереження прав громадянства. Це був день невимовної радості Шевченкової душі. Художник Мокрицький у що+ деннику записав: “Приємно було бачити цю сцену”. Іван Сошенко того дня, пра+ цюючи над картиною євангеліс+ та, почувши запах весни, відчи+ нив вікно. “Раптом, — згадує він, — в кімнату мою через вікно стрибає Тарас, перекидає мого євангеліста, кидається до мене на шию і кричить: “Свобода! Свобо+ да!” — “Чи не здурів ти, Тарасе?” А він все стрибає і кричить: “Сво+ бода! Свобода!” Зрозумівши, в чому справа, я в свою чергу став душити його в обіймах і цілувати. Ця сцена закінчилась тим, що ми обидва розплакалися, як діти”. Шляхом розиграшу двох лотерей поета викупили з кріпацтва. На згадку про 22 квітня 1838 року Шевченко присвятив В. А. Жу+ ковському поему “Катерина”, Є. П. Гребінці — баладу “Пере+ бендя”, В. І. Григоровичу — пое+ му “Гайдамаки”. Г. Меліхов. “Молодий Тарас Шевченко в майстерні у К. Брюллова”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин