Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Кіно · “Я взагалі лише для одної душі на світі, більше для нікого”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Гірська орлиця

Слово Просвіти, №18 за 2013 рік

Микола ЦИМБАЛЮК Перші оцінки — Коли студія “ВІАТЕЛ” зня+ ла перший фільм, — розповідав один із авторів сценарію (разом із Н. Сопіт і Г. Криворучко), гене+ ральний продюсер і режисер+ постановник Василь Вітер, — ми ще не знали, чи нас сприйме пуб+ ліка, чи нас дивитимуться, чи бу+ демо ми потрібні кому+небудь. А Наталка якось каже: я — буко+ винка, і в мене є давня мрія зняти фільм про Ольгу Кобилянську. І назвала його “Гірська орлиця”. Ми почитали сценарій (тоді ще був молодий режисер Арсен Бор+ тник, однокурсник Наталки, Олег Порацький). І коли запитав у них, коли вони хочуть їхати зні+ мати, то мене ошелешили: на+ ступного тижня з Наталкою їде+ мо в Чернівці і зніматимемо. Пи+ таю: вдвох? “А скільки треба?”, — тепер дивувалися вони. Одне слово, почалася звична копітка робота організаційна і над сценарієм. Але підготовле+ ний сценарій пролежав майже сім років. Коли ми торік повер+ нулися до нього, то зрозуміли, що він не постарів, але чогось там бракує. Знову почалася робота над сценарієм. Коли фільм був уже готовий і оголошено, що тут, у червоній залі Будинку кіно від+ будеться його представлення, по+ чалися дзвінки. Від багатьох жур+ налістів посипалися запитання: “Невже Кобилянська така сучас+ на, що ви її знімаєте? А для чого ви її знімаєте? Що там може бути цікавого?”. На ці запитання мусить дати відповідь український глядач. Фільм переглянули не лише того вечора в Будинку кіно, його де+ монструватимуть на 5 каналі з квітня до травня 2013 р., а на ка+ налі “Культура” — в листопаді, в дні святкування ювілею О. Коби+ лянської. Щоб зрозуміти самому, на+ скільки творчість письменниці актуальна і цікава для молодого покоління, Василь Вітер близько п’яти місяців тому, восени, при+ ніс на свій режисерський курс університету театру, кіно і телеба+ чення кілька пізніх оповідань Кобилянської періоду Першої світової війни. Серед них “Юда”, “Лист вояка, засудженого на смерть” і ще одне. І, не називаю+ чи автора, почав читати. — Упродовж тієї години, коли я читав їм ці речі, — зізнався він, — була така зосереджена тиша, а по тому — шалена пауза… Молоді люди взагалі не знали, хто автор — чи то жінка, чи чоловік. Але враження було неймовірне! Творчість Кобилянської — прекрасний драматургічний ма+ теріал. Чого варті теми “людина і природа”, не кажу вже про про+ блему землі, яка нині, в осучасне+ ному вигляді, вийшла на аван+ сцену суспільно+політичного жит+ тя країни. Тож Кобилянська, по+ за сумнівом, не раптом стала су+ часною. Мені здається, що робо+ та над її творчою спадщиною по+ чалася не сьогодні й закінчиться не завтра. Як робота над екрані+ зацією і інсценізацією її творів не довершена, так само не доверше+ на робота з їхнім фільмом, погод+ жуються автори “Valse Brilliante”. Щодо драми людського життя, в основі якої лежить велике почут+ тя гордої і талановитої жінки, то за нинішніх умов вона видається не менш актуальною, ніж у дні пройдешні. На світанку… Батько майбутньої письмен+ ниці, Юліан Кобилянський, був секретарем повітового суду, мати, Ольга Вернер, — наполовину німкеня, наполовину полька — жила родиною. Із любові й пова+ ги до чоловіка вивчила україн+ ську мову і прийняла греко+католицьку ві+ ру. В родині було се+ меро дітей. Усім своїм синам батьки дали гарну вищу освіту. Ли+ ше двоє дівчат, Євге+ нія та Ольга, закінчи+ ли чотирирічну почат+ кову школу. У той час вважалося, що жінкам достатньо вміти добре господарювати і знай+ ти гарного жениха. Але Ольга постійно займалася самоосві+ тою. У школах, гімна+ зіях та університеті викладання велося переважно німецькою мовою, тому згодом батько послав Ольгу вчитися української мови приватно. Вона була дівчиною обдаро+ ваною: вчилася музики на слух, гарно співала, брала участь в аматорських виставах, рано почала малювати, багато чи+ тала, захоплювалася філософією, соціологією, любила верхову їзду. Містечко Кімполунг (з ру+ мунської — Довге поле), де роди+ на жила на той час, розкинулося вздовж долини річки Молдови серед високих Східних Карпат. На вакації сюди приїжджала мо+ лодь. Це були діти місцевої інте+ лігенції: Окуневські, Озаркевичі та інші, з якими зналися батьки й дружили брати Ольги. Одного лі+ та до лікаря Окуневського при+ їхала дочка Зося, сюди ж приїхав її двоюрідний брат Євген Озарке+ вич, студент університету. Того літа в нього до безтями, властивій чистим і палким натурам, закоха+ лася Ольга. Перше кохання роз+ краяло її серце. Юнак бачив у ній лиш освічену панну. Повернув+ шись із вакацій в університет, Ге+ ньо (так звали його рідні), не на+ писав їй жодного листа. Це було перше розчарування. Згодом у щоденник за кілька днів до свого 20+річчя Ольга запише: “Краще любити коней, ніж чоловіків фальшивих”. Незвичайна історія Гарно вихована, зі шляхетни+ ми манерами, що успадкувала від мами та бабці, вона була гордови+ тою і рано почала перейматися жіночими питаннями. Рух еман+ сипації саме тоді в Європі ставав модним. Ольга часто з цього при+ воду сперечалася з чоловіками, але не знаходила підтримки, і це дуже дратувало. Одного дня вона взялася за перо. Перші її літера+ турні твори “Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини”, “Воля чи доля?” написані й опубліковані німецькою. Але молодість брала своє. Подруги одна за одною виходять заміж. Її хочуть посватати за Ми+ хайла Павлика. Зося висилає йо+ го фотографію. Познайомившись із Павликом, занотовує: “Я б ні+ коли не вийшла за нього заміж”. Наприкінці 1891 р. родина пере+ бирається до Чернівців. У ма+ ленькому Відні, як досі його на+ зивають, відкривається широкий світ, багатий для спілкування і творчої праці. У цей час вона знайомиться з Осипом Маковеєм, учителем за фахом, який був редактором газе+ ти “Буковина”. Це він написав про неї першу критичну статтю: “Авторка чи не найбільш талано+ вита з усіх наших галицьких і бу+ ковинських авторок”. Він став її першим літературним редакто+ ром. У газетах “Буковина” і “Не+ діля” опублікував Ольжині п’ять творів. О. Кобилянська першою в українській літературі звернулася до буковинських жінок з інтелі+ гентного середовища. Це спону+ кало О. Маковея до своєрідної відповіді — “Емансипація муж+ чин”, де закликав: “Як емансипа+ ція, то емансипуймося всі!”. Через рік після їхнього зна+ йомства О. Маковей видає в “Бу+ ковині” повість “Царівна”. Вони часто зустрічалися, гуляючи вечо+ рами в парку. Симпатія була вза+ ємною: Ольгу заворожила його освіченість, Осипа — її талант. Але їй хотілося більшого, простого і великого людського: “Хотіла вий+ ти заміж, щоб бути щасливою”. Ольга, яка була старшою на 3 ро+ ки, пристрасно покохала його. І коли він на пропозицію І. Франка очолив “Літературно+науковий вісник” і переїхав до Львова, сму+ ток і меланхолія напали на обох. Водному з листів Ольга обіцяла взя+ тися за новелу з щасливим кінцем — “Вальс брильянт”, присвятив+ ши йому… Згодом О. Маковей повер+ неться в Чернівці. Але відповісти їй щирою взаємністю так і не зможе. О. Кобилянська, ця арис+ тократичного виховання, висо+ коосвічена, з європейськими поглядами, горда, але стомлена нерішучістю чоловіка жінка листовно звертається до нього: “Не знаю, як приймете мої слова, звичайно, дів+ чата самі їх не кажуть. Але я не йду звичайною дорогою дівчат… Я можу і “ждати”. Два, і три, і чо+ тири роки. (Я взагалі ли+ ше для одної душі на сві+ ті, більше для нікого)… Чи маєте відвагу розпо+ чати жити так, як я Вам пропоную? Я маю. Але Ви скажіть рішуче слово; я піду за Вами… Мені так дивно, що я се пишу… Майже сама себе не піз+ наю. Ви не сподівалися сего по мені? Я сама не сподівалася сего по со+ бі”. Щодо різниці в ро+ ках додає: “Я їх зітру, тії роки, і вони не стануть нам на заваді. А коли б стали — Боже мій? — то поступіть, як треба…”. Пройшов не один місяць і рік, але відповіді від нього вона не от+ римала. Через три роки 38+річ+ ний Осип Маковей одружиться з 25+річною попівною. Одному Бо+ гу відомо, чи був він щасливим. Помре він на 17 років раніше Ко+ билянської, яка безмежно його кохала і “…ніколи не була щасли+ вою… Любила я свої мрії, гори, небо, засіяне зірками… Усіх тих небагатьох мужчин, котрих лю+ била, я потім нехтувала…”. Про творців і джерела Успіх “Брильянтового вальсу” багато в чому залежить від бага+ тьох чинників. Не в останню чер+ гу — від героїні. Але особливо хо+ четься відзначити роль ведучої у цій незвичайній історії Наталі Сопіт. Вона зіграла тут просто блискуче. Так буває, напевно, то+ ді, коли автор зживається з геро+ єм свого твору, з його думками, почуттями і руйнує межу “я”— “вона”. Недаремно ж вона вино+ шувала цю ідею стільки років. Усі сцени картини логічно+ композиційно зрежисовані та до+ вершені. Оповідь ведучої про життя і палке кохання цієї неор+ динарної жінки, яка набагато ро+ ків випередила свій час, щирість і палкість думок, почуттів, що пе+ редаються яскраво+короткими уривками з листів, щоденника, спогадів природно і невимушено розгортаються впродовж усієї картини. Усі п’ять частин фільму “Valse Brilliante. Ольга Кобилян+ ська” сюжетно врівноважені. Усе це дає змогу глядачу разом із ге+ роїнею прожити одне яскраве життя. Сергій Гальченко, доктор філо+ логічних наук, так оцінив пре+ м’єру: — Моє враження якнайкра+ ще. Знаючи про творчість Ольги Кобилянської навіть не з акаде+ мічних видань, а з першоджерел, її особистого архіву й архіву Оси+ па Маковея та багатьох класиків літератури, можу належним чи+ ном оцінити зроблене творчим колективом цього фільму. Тут ду+ же вміло дібрана багата наукова джерельна база… Я теж до деякої міри грішу написанням сценарі+ їв, але часто стаю рабом фактів, перебираю у них, але тут вони де+ лікатно вибрали мінімум найці+ кавіших. Чесно кажучи, я пере+ живав, чи зможуть вони за 65 хвилин розкрити таку тему. Вва+ жаю, їм це вдалося, це великий успіх. Звичайно, я міг би назвати 20—30 епізодів, які можна було б дописати, нафантазувати, доду+ мати, але, вважаю, того матеріа+ лу, що було залучено і показано, — предостатньо. У листопаді цього року культурна громадськість відзначатиме 150-річний ювілей Ольги Кобилянської, талановитої української письменниці з Буковини, однієї з фундаторок жіночого руху в Україні. Щодо історії, про яку піде мова, то почалася вона понад сто років тому, і тільки торік студія “ВІАТЕЛ” розпочала роботу над її екранізацією. А вже 18 квітня з нагоди ювілею і за сприяння Земляцтва буковинців м. Києва “Буковина” в столичному Будинку кіно відбулася прем’єра документального фільму з серіалу “Гра долі” “Valse Brilliante. Ольга Кобилянська”. Співавтор і ведуча Наталя Сопіт з оригіналом щоденника О. Кобилянської Перед прем’єрою фільму “Valse Brillіante. Ольга Кобилянська” в Будинку кіно. Біля мікрофона режисер+постановник, генеральний продюсер Василь Вітер Чернівці. Літературно+меморіальний музей О. Кобилянської. Василь Вітер із портретом героїні фільму

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин