Позиція “Переможе завтра спонадрання Українська пісня молода”. 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗
У чаду безумства
Слово Просвіти, №18 за 2014 рік
Вадим ПЕПА, письменник
Особи, на яких би дивитися як на взірці честі й совісті, опускаються до такої ницості, що далі нікуди. Стократ болісно від безповоротної втрати справді величних особистостей, у непогасному сузір’ї яких і доброї пам’яті Микола Амосов. Він услід за великим австрійським психоаналітиком Фрейдом застерігав не пробуджувати в істоті з назвою людини приховану тваринну сутність, притлумлену тисячоліттями цивілізаційного розвитку. Не будити звіра, що принишк у безодні психіки, не виганяти його з глибин темної підсвідомості. І що ж бачимо? Сучасність як із цепу зірвалася. Як за лихого ординського нашестя, людолови з георгіївськими стрічками накидаються на собі подібних, калічать, мордують, убивають. Якби ж то Святий Геор гій з ікон одним поглядом спопеляв антихристів, легше б стало дихати мільйонам землян, насамперед слов’янам. Або коли б він на гарматний постріл не підпустив до свого імені “голодну вовчицю” Катерину ІІ та не допустив до того, щоб сластолюбна чужоземка не спроваджувала на смерть “за царя і отечество” одурманених “георгіївських кавалерів”. Чому Побідоносець не наслав кару небесну на білогвардійських генералів із георгіївськими стрічками — Денікіна і Врангеля, котрі залили кров’ю трудящих міста й села Півдня й Сходу України, а на додачу й прилеглі до України російські губернії? Чому Змієборець не спрямував свій спис, як блискавку з громом, на мільйонне зборище власовців, сповитих у георгіївські стрічки за розпорядженнями біснуватого Гітлера? Здавалося б, навіки канула в Лету символіка зловісного, осоружного. Аж ні. Зажерливе царське й профашистське вишкіряє ікла, як із того світу. Закореніла злочинність чіпляє георгіївську стрічку і зра-
Запам’ятай! Запам’ятай, якщо ти українець: Твоя земля — від Сяну по Кавказ. Ти — Святослава правнук, мазепинець, Для тебе “Заповіт” писав Тарас.
Сонце правди, що тебе зігріло, Не задушить імперська Москва. Україна — кров твоя і тіло, І душа твоя, повік жива.
Запам’ятай, якщо ти не заброда, А син і воїн рідної землі: Твоя любов і мова, і свобода — То вірна зброя на твоїм крилі.
Сонце правди, що тебе зігріло, Не задушить імперська Москва. Україна — кров твоя і тіло, І душа твоя, повік жива.
Запам’ятай, якщо ти йдеш до бою: За правду полягти не всім дано. Як ти впадеш, народ підніме зброю І вічне синьо-жовте знамено.
Сонце правди, що тебе зігріло, Не задушить імперська Москва. Україна — кров твоя і тіло, І душа твоя, повік жива. 28.04.2014
Голос Ігоря Стоять на чатах — біля сотні сотня, Кордон держави — стежка степова. Там дивиться глибока, як безодня, На Україну імперська Москва.
З цього боку — хлопці з Помайдання, З того — путінська стара орда. Переможе завтра спонадрання Українська пісня молода.
Нам дихає в лице Азовське море, А з моря хвилями бредуть штики.
зу ж задирає голову, бо ж почувається мовби причисленою до святих. І хоч огидне засуджується як “колорадо”, криміналітет, як і в зоні, “качає права”. Торжествують із нібито “святим георгіївським” низькі інстинкти. Скаженіє крайня агресивність: палить, плюндрує, як за навали Батия, осередки життя. В підігрітій отруйною пропагандою нестямі знищують добротні споруди так само, як після 1917 року скидали із золотих куполів хрести й стопудові дзвони, висаджували в повітря церкви, собори, храми, палаци. Коли і хто відбудовуватиме? Історія російської імперії жахлива. Та є класична російська література, а в ній — твори талановитого письменника Олександра Купріна. З-поміж іншого він залишив для наступних поколінь високого художнього рівня оповідання “Гамбрінус”, написане 1906 р. у Гатчині. А ніби про те, що коїться сьогодні у східних областях України. І, на загальне горе, не обминуло Одесу, яка на початку ХХ ст. вже потерпала від чорносотенної напасті. Потворність того лиха зафіксував О. Купрін: “Потім наступила непевна година, схожа на сон чоловіка в паралічі. Вечорами в жодному вікні не світився вогонь, натомість яскраво горіли вогненні вивіски кафешантанів і вікна шиночків. Переможці перевіряли свою владу, не наситившись іще вдосталь безкарністю. Якісь розгнуздані люди в маньчжурських папахах з геор гіївськими стрічками в петлицях курток ходили по ресторанах і з настійливою розв’язністю вимагали виконання народного гімну і стежили за тим, щоб усі вставали. Вони вломлювалися також у приватні квартири, нишпорили в ліжках і комодах, вимагали горілки, грошей і гімну і наповнювали повітря п’яними відригуваннями. Одного разу вони вдесятьох прийшли в Гамбрінус і зайняли два столи. Вони трималися украй зухвало, владно поводилися з прислугою, плювали через плече на незнайомих сусідів, вихлюпували на підлогу пиво під тим приводом, що воно не свіже. Їх ніхто не чіпав. Всі знали, що це шпики, і поглядали на них з тим же причаєним жахом та гидкою цікавістю, з якими простий народ дивиться на катів. Один з них явно верховодив. Це був такий собі Мотька Гундос, рудий, з перебитим носом — як говорили, великої фізичної сили, попервах злодій, потім викидайло в публічному домі, опісля сутенер, шпик…” Таке ось торжество Хама сто років тому. Які ж владні сили тепер чіпляють йо-
Невже Східна Європа в ХХІ ст. втрапляє у бермудський трикутник безпросвітного варварства або, наочніше, в неконтрольований розгул звірячого дикунства? Високі духовні ідеали, до яких тисячоліттями піднімалося людство, відкидаються як непотріб. Основи світового ладу руйнуються. Міжнародне право не ставиться в гріш. Оскаженілі пропагандисти розпльовують навсібіч отруту міжнаціональної ворожнечі. Вуста вже не оскверняються, проголошуючи “мочити” неугодних у сортирі. Кримінальні авторитети й ще теплі зеки із зони порядкують, як обранці народовладдя. Навіть Сатані з останнього кола пекла не вдалося б увергнути маси в таку аморальність, яка, понад усе, ще й перед очима та на слуху всього людства.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
