Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український родовід “Материнська молитва і з дна моря дістане”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Рідна мати моя

Слово Просвіти, №18 за 2018 рік

Мати, матінка, матіночка, матуся, матусенька, матусечка, неня, ненечка... Скільки ніжних, пестливих слів створила народна уява про жінку-матір! І не перерахувати. А ще кожен знаходить у своєму серці власні, особливі слова, намагаючись передати через них свою любов та повагу. “Дитина порізала пальчик, а у матері заболіло серце”, — кажуть у народі. А ще говорять: “Матір не купити і не заслужити”. І всі ми сходимось на одному: “Нема цвіту над маківку, нема роду над матінку”. Тож поки живі наші матері, любімо й шануймо їх, піклуймося про них, як вони сердечно й невтомно піклувалися про нас, коли ми були маленькими й безпомічними. Та й випустивши у світ синів і дочок на життєву дорогу, матері серцем назавжди залишаються зі своїми дітьми. І ми постійно відчуваємо це. У час небезпеки поряд із молитвою “Господи, помилуй!” чи “Господи, поможи!” ми мимоволі вигукуємо: “Ой матіночко”, “Ой мамочко!”, щиро вірячи, що це допоможе. Ми вирушаємо в далеку чи ближню дорогу — матері з молитвою проводжають нас, з молитвою і чекають на наше повернення, бо ж, як стверджує народна мудрість: “Материнська молитва і з дна моря дістане”. Олександра КОНДРАТОВИЧ, фольклорист, етнограф, почесний краєзнавець України, лауреат обласної премії імені Миколи Куделі Образу жінки-матері належить чи не провідне місце в пісенному фольклорі Волинського Полісся. В усі часи ця постать у сімейній ієрархії привертала до себе увагу дослідників і просто допитливих людей своєю великою любов’ю та самовідданістю, з якою вона виконує святий обов’язок материнства, годує, плекає, виховує дітей, готує до гідного життя на всіх його стежках і дорогах. Українська жінка в усі часи була й залишається пречистою Мадонною та Великою Матір’ю. І це належно поціновувалось у народі. Як тут не пригадати вислів Івана Франка: “Коли се правда, що мірою культурності всякого народу може служити то, як той народ обходиться з жінками, то й се безперечна правда, що русько-український народ після сеї міри покажеться висококультурним у відношенню до других сусідніх народів” [7, 52]. Тому в його очах жінка заслуговувала й заслуговує на всенародне пошанування. За час нашої незалежності ми відновили День Матері, що відзначається в другу неділю травня. Чимало дослідників кинулось шукати пракорені цього прекрасного й такого потрібного свята. Ці пошуки привели аж за кордон, до американського Лос-Анджелеса, де на початку минулого століття Свято Матері запропонувала відзначати юна Анна, яка рано втратила неньку. Втрата найдорожчої для кожного з нас людини спонукала й мене особисто зініціювати на початку 1970-х Уроки Матерів школах Камінь-Каширського району, дея в той час завідувала методичним кабінетом райвно. І перший такий захід було проведено на початку листопада 1974 року в селі Полиці під час семінару словесників. Аби пересвідчитися в корисності таких уроків, вирішила послухати думку школярів. Запам’ятався відгук одного юнака: “Такі уроки дуже потрібні, вчителька спонукала нас замислитися над проблемою “матері—діти”, “діти—матері”. І, може, саме сьогодні я спитав себе, що важить для кожного з нас мати і хто ми для неї. Адже мати — як вода: захотів — і напився, завжди поруч. Ні, мабуть, як повітря: дихаєш — і не помічаєш. І тобі здається: так триватиме завжди. А це неправильно: матір треба любити та постійно піклуватися про неї, як вона не втомлюється піклуватися про нас”. Ця по-юначому щира й по-дорослому мудра думка вразила мене. Вона спонукала розробити методичні рекомендації Уроків Матері для різних вікових категорій школярів, керуючись мудрою порадою видатного українського педагога Василя Сухомлинського, що “праця, одухотворена любов’ю до матері-творця, людини, — це велика виховна сила”. Кажуть, колись в українській родині панував культ матері: її шанували, возвеличували і водночас на неї покладали велику відповідальність за виховання дітей, ведення домашнього господарства; недарма ж казали: “Батько тримає хату за одне вугло, а мати — за три”. Наша ненечка не лише невтомно трудилась коло печі, на городі, в полі, а й нерідко заміняла дітям батька, коли той перебував у далекій дорозі чи вирушав боронити рідну землю, а то й сама брала в руки меч. Така вона, наша українська мати, — любляча, ніжна й водночас безстрашна. Та повернімось до Дня Матері, його витоків. Мусимо відзначити: у народному календарі Волинського Полісся День Матері був присутнім віддавна. Було неписаною традицією на другий день Великодня сім’ями відвідувати батьків. Але ці відвідини заміжніх дочок, синів, що відділилися, мали промовисту назву “Ходити в гости до матира”, як мовлять тут. Ще був живим батько, могли бути в родині й інші діти, але ці відвідини називалися саме так: “Ходити в гости до матира”, тобто пошановувати матір. Отже, другий день Пасхи був своєрідним Днем Матері. І то була наша, рідна, а не позичена в когось традиція. Підтвердженням такого висновку служить і давній звичай: саме цього дня хрещеники ходять ранцювати до хрещених матерів, а ті у відповідь дають їм ранець. Звідки такі лексеми: ранцювати, ранець? Вочевидь, вони походять від слова ранок. Адже діти прибігали до своєї матусі ранесенько, доки вона ще не пішла до церкви. Якщо ж похресник з якоїсь причини не навідував ранком хрещеної, то вона брала крашанки з собою до храму й при зустрічі вручала йому ранець. Зауважимо: діти ходили ранцю-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин