Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подвижники “Просвіти” · “Популяризував твори Франка серед простого люду, брав активну участь в агітації під час виборів за його кандидатуру до парламенту”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

До 170"річчя від народження Павла Думки Палкий просвітянин і побратим Каменяра

Слово Просвіти, №18 за 2024 рік

Богдан САВАК, директор Денисівського краєзнавчого музею, голова місцевого осередку “Просвіти”, Тернопільська обл. Маленька глиновалькована хатина крита солом’яними сніпками, невеликі сіни, ванькир, по обидва боки яких невеликі дві кімнатки, маленьке віконце, на підвіконнику якого мерехтить ліхтар, посеред хати скриня, під стінами ліжко, бамбетель, на якому сидить господиня і смикає із кужеля клоччя, бо пряде та мотає на веретено нитки, щоби зних зіткати полотно та одягти свою челядь. В обов’язковій потребі частину кімнати займає кухня, грубка та піч. Між ліжком і піччю, як правило, стоїть сплетена з лози колиска, адже колись родини були багатодітні. Щоби в кімнаті було просторніше, то діти переважно перебували на печі та спостерігали, що в хаті робиться. Там же, на печі, вони спали. Гос- Малюнок Мирона Гаха, 1981 р. подар цієї обителі вдень рідко заходив до хати. Він порався у хліві, стодолі, в полі та на городі, а до хати заходив щось перекусити чи на ніч, спати. І така обстановка побутувала всюди. Моя розповідь пов’язана із сусідніми моєму селу Купчинцями, які розташовані через межу, на західному крутосхилі лівого берега річки Стрипи. Саме завдяки такому розташуванню з висоти, населені пункти Купчинці та Денисів виглядають мовби одне поселення, хоч Денисів на протилежному, правому березі. З давньої історії відомо, що колись такі було, наші села Купчинці та Денисів мали спільну назву – містечко Бродилів (назва була від непрохідних бродів річки). Тому в багатьох випадках родинні зв’язки й історія поселень переплелися воєдино. Хочу розповісти про видатну особистість, пов’язану саме з Купчинцями, що за 27 км від Тернополя. Адже в цьому селі 21 березня 1854 року, у селянській родині народився Павло Думка. Немовля було шостою і найменшою дитиною в сім’ї. Старшими за нього були ще три брати та дві сестри. Його батьки, за висловом Тараса Шевченка, “від нужди та праці” завчасно повмирали, тому малого Павла взяв на виховання старший брат Михайло. Його прихід на світ Божий стався в роки злиденні. Адже відділяли його від події скасування кріпосного права шість років. Радіючи такій події, наші прадіди не знали, що дальше мають робити, вони з тої радості сильно розпилися, а тим скористалися шахраї. Вони закликали їх до корчем, щоби цю радість втопити у горілці. І багато тій пропаганді сліпо піддалося, бо недавні кріпаки не знали, що таке культура – вона, як і свідомість, була відсутня. Діти в родинах часто не мали молока, а сім’ї в переджнив’я – хліба. Взимку, щоби не було холодно, в хатах часто можна було побачити корову з телям, льоху з поросятами, вівцю з ягнятами, домашню птицю. Від важкої праці, недоїдання була велика смертність. Лікарів не було, лікувались народною медициною. Досить важливим заробітком для прожиття селянина була земля-годувальниця. Обробляли та збирали урожай вручну: орали дерев’яним плугом, подібним на рало, у кращому випадку оббитим бляхою, сіяли, волочили, в жнива жали, в’язали в снопи, звозили додому, молотили ціпом, віяли тощо. На такім полі (його не удобрювали) родили хіба що гірчиця, кукіль, блават (волошки), дикий мачок, пирій, а урожай був мізерний. Сіяли тоді переважно жито. З нього було більше користі – хліб і довші та стійкіші стебла для сніпків на покриття хат. Не було тоді фруктових садів, росли лише верби та тополі, рідше вишні та горіхи, з овочів садили цибулю і часник. Та тим не журилися євреї. Тоді в Купчинцях їх мешкало понад 70 родин, які мали вісім корчем. Вони заманювали до них людей, а хто не мав грошей, то записували їхні борги в рахунок під урожай по-осені, але вже за оплату з відсотками. А заробляли тоді наші чорнороби від праці рук, або в земельного поміщика, за 14-й сніп. (Жінки серпом жали, чоловіки крутили перевесла, в’язали снопи та складали їх у полукіпки). Й таке лихварство побутувало не тільки в Купчинцях, а всюди. Бо світ не бачив такого, щоби єврей орав, сіяв чи в’язав снопи. Вони лише торгували: скуповували та продавали. Дорісши до шкільного віку, здібний до науки Павло здобув у своєму селі початкову освіту. Запримітивши в нього талант – нахил до різьби по дереву та книжок, брат-опікун віддав його на навчання столярного ремесла до місцевого дяка, а далі ту ж професію короткочасно ще опановував у Тернополі та Львові. Відтак найнявся і працював у Скалаті у москвофільського громадського діяча Івана Наумовича, який утримував на той час понад 800 бджолиних родин пасіки. (У нього робив та ремонтував вулики, а заодно привчився займатися бджільництвом та дякуванням). Згодом йому це митарство надоїло, тому знову повернувся у рідне село, до брата Михайла, в якого вже як спеціаліст самостійно продовжив займатися столярним ремеслом – робив меблі, бочки, діжки, завів пасіку, якийсь час був дяком, опісля, заробивши грошей, купив у прибережній зоні річки Стрипи хату, а водночас маючи потяг до книжних знань, не вагаючись, її частину відпустив для сільської читальні “Просвіти”. Безперечно, великий вплив на формування характеру молодого юнака мав тоді видатний культурно-громадський діяч Галичини, просвітянин, організатор та диригент славнозвісного селянського чоловічого стоголосого хору, парох села Денисова о. Йосип Вітошинський. До речі, Павло Думка був учасником згаданого хору. Спілкуючись з о. Вітошинським, Павло Думка перейняв від нього багато корисного. У друкованих матеріалах знаходимо відомості, що дідусь автора цих рядків Антін Савак у селі Денисові також відпустив у своїй хаті одну кімнату під читальню “Просвіти”. Маємо відомості, що вони були один в другого на оказіях їхніх відкриттів, співпрацювали, ділилися досвідом. Згодом Павло Думка в Купчинецькій читальні ще організував хоровий, драматичний та сільськогосподарський гуртки, товариство тверезости, завдяки якому було ліквідовано п’ять корчем, а на їхню противагу в селі створено кооператив. (Був її засновником, головою наглядової ради та наймолодшим представником у купчинецькій громадській раді). При читальні також був духовий оркестр. А п’єси на сільській сцені, як ставилися, то у супроводі симфонічного оркестру, чого не було в сусідніх селах. Липи в Драгоманівці, під якими на лавочці Іван Франко записував від людей пісні Поряд із громадською діяльністю Павло Думка постійно й наполегливо займався самоосвітою, не тільки читаючи книжки, але й заучив напам’ять численні твори Івана Котляревського, Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, молодого Івана Франка. Також на сторінках тогочасної преси з 1884 року стали друкувати його власні вірші. У плині літ діапазон діяльності Павла Думки помітно розширився, його ім’я стало відоме не лише в Тернополі та Львові, а й по всій Галичині. А через те, що поряд з культурницькою працею, він активно почав захищати права простого народу, який не жив, а скнів, виступав проти здирництва, агітував за селянських кандидатів на виборах до сейму тощо. У цьому дописі доречно згадати й про те, що протягом третини свого віку Павло Думка був в особливо теплих стосунках із письменником Іваном Франком. Варто зазначити, що декілька поетичних творів він присвятив Каменяреві, листувався з ним, їздив до нього у Львів, а Іван Франко, завдяки цій дружбі, чотири рази побував у нього в Купчинцях та Драгоманівці, виступав на сільських вічах (1894, 1895, 1897 та 1902 рр.). У своїй статті “Із поезій Павла Думки” Іван Франко писав так: “Від знаного поета народного, селянина Павла Думки з Купчинець одержали ми кілька поезій, а при них лист, з котрого виймаємо ось такі слова: “Я Вам дуже вдячний, що порушилисьте мою пружину (складання віршів), котра марно тліє; тепер Бог зна, як людям догоджати. А по*друге, тяжко бідному хлопові найти чоловіка, “єгди возмутишася води”, щоби хто його вкинув та навів на дорогу. Як палить не раз мою думку, то Господь єден знає – але і Ви, може, даєте віру. Проте прошу, будьте ласкаві, сли з тих віршів може що бути, покажіть стрій. Коли приймете мене в свою громаду, то я рад буду трудитися для збільшення її храмини, а сли до нічого, то, як той каже, шкода голови морочити”. Відтак Павло Думка популяризував твори Каменяра серед простого люду, брав активну участь в агітації під час виборів за його кандидатуру до парламенту, а коли приїздив від нього зі Львова, то завжди привозив пачку книжок, які розповсюджував серед просвітян. На честь 25- Делегат Галицького сейму Павло Думка літнього ювілею літературної діяльності письменника написав йому вірші-посвяти “Веснянка” та “Гей, хто на світі кращу долю має?”, які надруковані в книзі “Привіт доктору Івану Франку” (Львів, 1898). Коли великий Каменяр захворів, то Павло Думка проводив велику агітацію за збір коштів на його лікування та продукти для його родини. Друкував свої вірші Павло Думка в “Зорі”, “Ділі”, “Батьківщині”, “Зеркалі”, “Народі”, “Громадському голосі”, “Буковині”, календарях Общества Качковського, “Просвіти”. У моїй домашній бібліотеці є книжка “Богдан Хмельницький”, видана Олександром Барвінським у Тернополі 1888 року. Як відгук на це видання, в ній поміщено вірш-подяку Павла Думки “Вп. п. Олександрові Барвінському”, а також подяку від “Членів читальні Купчинець: Павла Думки, Стефана Гарматія, Миколи Южина, Михайла Думки, Дмитра Блажкевича”. За ініціативою Івана Франка та Михайла Павлика в 1890 році була створена “Русько-українська радикальна партія”. Її програмні Постанови вимагали від членів “нести в народні маси свідомість його економічних, політичних і національних інтересів та публічно пояснювати ті інтереси й боронити їх, добиватися загального голосування на виборах, свободи друку, зменшення податків та ін…”. Павло Думка від перших днів став членом цієї партії, разом із старшим своїм братом Михайлом і впливовими односельцями вели серед простого люду активну агітаційну роботу. (Говорили тоді люди, що Думка без Гарматія, а Гарматій без Думки не могли прожити й дня). Він майже на кожному з’їзді обирався у керівні органи цієї партії. Згодом у газетах Вивчаючи та досліджуючи історію населених пунктів минувшини, бачу у своїй уяві умови, в яких жили наші предки. Працюючи над такою тематикою, для прикладу, перегортаю старі фотографії, мимоволі визріває й уява “Інтер’єру селянської кімнати кінця ХІХ століття”, змонтована у краєзнавчому музеї.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин