Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Ці прописи – книга радості. Простої, тихої, мудрої радості і просвітленого смутку”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Чим живуть верховинці карпатського краю

Слово Просвіти, №18 за 2024 рік

Броніслав СОХАЦЬКИЙ, м. Львів Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу. Г. Сковорода Риторій про свої нелегкі життєві будні верховинці розповіли письменнику, журналісту Мирославу Дочинцю. А той на самодостатній, широкій основі бесід з ними написав змістовну книжку “Федорцьо, приятель сердечний”. Головним її персонажем є дивовижний, відвертий, “нарозхрист” сільський дотепник-мудрець, митець афористичного влучного слова, справжній володар животворного народного таланту. Спраглий розум і відкрита його душа збагачені трудовим життєвим досвідом і життєдайними духовними цінностями, які автор книги справедливо називає “філософіями Федорця”. Вдумаймося ось у ці його сентенції: треба робити те, що треба робити; скільки людей не мають спочинку від того, що в голові думки відпочивають; Бог думає про нас, але він не думає за нас; широкий рот – вузьке серце; здоров’я голові не вадить; не маєш здоров’я, то маєш що маєш. Він також був носієм багатьох давніх “сохташів” – прикмет, повір’їв, знаків природи: комар пищить на погідну благодать; розтопиться у ямках лід – гірким буде рік; мокра (соковита) береза – на мокре літо; на Тита (вересень) наливається і твердне гриб; сонячний Вінце (липень) солодить винце. Цими знаннями мудрець щедро ділився зі своїми співбесідниками, вважаючи для себе за правило, обов’язок “стати з ними до розмови”: у когось син на фронті, онук народився, хтось збирається на заробітки в чужі держави; хтось жениться, судиться, лікується. Кожен із них, як вважає добродій, вимагає певної уваги, розради чи навіть крихту, шмат жарту. Слово до слова – і виходить ціла бесіда, а вона є важливою складовою людського життя. Федорцьо має гуманне, емпатичне серце. Про це свідчать його прямодушні зичення та вітання людям. Ось деякі з них: Най Бог погодить нам добрий намір; доброму чоловікові подовж, Боже, віку; радостей і благостей; най благоденствують ті, хто нас любить; най вічним буде те, що нам дороге. У спілкуванні верховинці висловлюють насущні проблеми: коли закінчиться війна з москалями; як діє чинна влада; про матеріальні та духовні умови свого існування; про ставлення людей до природи. За словами Федорця, мирному життю верховинців віддавна до сьогодення загрожували і загрожують війни. Так, у їхній пам’яті закарбувалася участь предків, спраглих святої волі, у боях проти австрійських феодалів влітку 1703 року. Поза власною волею вони були змушені воювати і у двох світових війнах минулого сторіччя за зовсім чужі їм цілі та інтереси на стороні австро-угорської та російської імперій. Остання, як далі міркує Федорцьо, ще й нині підступно розпалила кровожерливу бійню проти нашого волелюбного народу з єдиною метою – повного його знищення. Нині у горян, рівно як і у всіх членів суспільства, увага, думки й бесіди сконцентровані на конкретних проблемах їхнього існування: коли ж, нарешті, закінчиться російсько-українська війна, яка може з гібридної перерости у Третю світову. Той же Федорцьо вважає: щоби зрозуміти, як і за що треба воювати, – треба уважно дослухатися Божого слова, радіо і що ще на цей рахунок підказує серце. Власне, такий потрійний підхід дає розуміння і щодо значення війни. Та, на його думку, закінчиться за таких умов: коли НАТО закриє над Україною небо бойовою авіацією і коли у нас буде власна потужна сила – ядерна зброя. Є ще й такі вагомі й цікаві розмисли на кшталт: бажано, аби НАТО очолив наш бойовий, талановитий, авторитетний генерал Валерій Залужний. Дається горянами також політична, морально-психологічна характеристика рашистам-фашистам, яких вони справедливо називають нещадними, нещасними, прокляними й проклятими нелюдами-звірами. Карпатці зичать захисникам і захисницям берегти себе у боях із загарбниками-агресорами; бажають їм, аби солдатська удача не відвернулась від них, і вони живими повернулися до отчих домів, до мирного буття. Її (удачу) щоденно вимолюють у милосердного Бога. Вони несхитно вірять у їхню вікторію над варварами ХХІ сторіччя. І неминуче прийде час відплати за непростимі гріхи. Московитів буде суворо покарано. Адже кожна пролита гаряча кров, що “оскверняє землю, і земля не інакше очищується від першої на ній крові, як кров’ю того, хто пролив її” – так записано в Біблії. Цю думку цілком поділяють верховинці. З аналізу діалогів між селянами очевидним є те, що більшість із них були незадоволені діяльністю нинішніх органів влади. У них йшлося про невисокі зарплати (вони називали їх латками), малі сльози – пенсії, про зростаючі ціни на необхідні товари, на дороговизну лікування тощо. Жінці, яка повідає Федорцеві про те, що в наших депутатів совість не гризе за їхню бездіяльність, пояснює їй так: якби депутатів вона гризла, то в нашім парламенті вже “сиділи б одні скелети”. Селянство аж ніяк не могло довіряти можновладцям і за їхні так звані “реформи” в сільському господарстві, які зазнали провалу. Масово занепали села; їхні мешканці збідніли так, що змушені були шукати заробітків в багатих країнах Заходу. Колись велелюдні сільські вулиці зіщулилися від моторошної пустки – стали безлюдними. Заробітчанство верховинців, рівно як і з усієї України, до певної міри покращило матеріальний рівень їхнього життя. Але ж воно часто розвалювало сім’ї, наповнювало їх журбою, підозрами, сварками, зрадами й розлученнями. У зв’язку з цим у книзі наведено такий факт: жінка, повернувшись додому, зробила синяк під оком своєму чоловікові за зраду. Федорцьо, побачивши його, запитує: “Що, вже вернулась жона з Польщі і наказала тебе?” Занепокоєні карпатці і своїм духовним, моральним зубожінням. Мається на увазі відчутнє зростання серед них пияцтва, безвір’я, черствості, байдужості, злоби, брехні. Отець сільської громади Миколай на службі божій наполегливо, переконливо їм радить: нам самим треба воліти позбутися згаданих диявольських гріхів, котрі злісно і сліпо занапащають душі і тіла нашого люду. У задушевних бесідах з односельцями Федорцьо ненав’язливо, вельми делікатно нагадує їм: не в грошах щастя. Безмежна гонитва мати їх якнайбільше й якнайшвидше виснажує організм людини, породжує страх втратити їх. Вона не має ні днями, ні ночами душевного спокою. І цінність особи полягає не в тому, величиною якими благами вона володіє, а саме скільки вона добровільно, по совісті, щедро дарує ближнім. Прикметно: зміст цього міркування є співзвучним із Посланням апостола Павла до Тимофія, в якому сказано: “Грошолюбство – то корінь усього лихого, … ті, хто хоче багатіти, упадають у спокусу та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втрачають людей на загладу й загибель” – наголошується в Біблії. Він наголошує: Бог ліпше знає, чого і скільки потрібно людині для її життя. Згаданий вище персонаж, проводячи “виховну годину” з непутнім юнаком, наполегливо повчає того, що і “дружба” з алкоголем та чужими жінками не “роблять чоловіка щасливим”. Народне прислів’я переконливо повчає: втопити біду в п’янстві – неможливо, бо вона вже навчилася плавати. П’яницям здається, що алкогольні напитки врятують їх від переживання, страждань тощо. Ось як один із них гадає: “Щоразу йдеш до шинку з надією, що відчуєш якийсь новий, особливий смак. А воно в пляшці таке ж паскудне, гірке, як і вчора. Хоча на годину – другу й засолоджую душу” … Чоловікам не приносять щастя і чужі жінки-спокусниці. Вони мораючись на давні символи писанок, але з сучасною естетикою. Натхнення я черпала в природі: барвінок – вічнозелений з яскжуть “обдаровувати” одне одного лише тілесним задоволенням; нездоланний тваринний потяг збурує кров й підсвідомо штовхає його на нові сексуальні лови. На думку багатьох персонажів книги, Творець, даруючи людям земне буття, водночас подарував їм і любов. У цьому найдревнішому почутті домінуючими чинниками є ніжність, ласка, радість, повага, турбота, вибірковість. Там, де є це благодатне почуття, там і є Бог. Федорцеві дуже прикро: не всі односельці розуміють, що Бог створив цей світі залишився в ньому. Це насамперед стосується частини сільської молоді, котра порушує головну заповідь – любов до ближнього. У своєму середовищі вона, окрім того, культивує не працелюбство, а проповідує паразитичний спосіб життя, не змагання самим створювати власні міцні, щасливі сім’ї, а ратує за так звану “вільну любов”: “Молодь стала занадто вільною. Не хочуть брати шлюб, живуть на віру, а в сім’ях теж не рідко кожен дозволяє собі що хоче…” – з болем казав парафіянам на Службі Божій той же отець Миколай. У діалогах дійових осіб є цінні, виважені розмисли і про роль природного середовища в житті горян, зокрема – лісів. Природа для них – великий Божий дар, у якому вони життєдіють. Обурливими словами вони осуджують індивидів, які, задля власної вигоди, свідомо, цілеспрямовано вкорочують природний вік деревам, які можуть жити щонайменше 70–100 літ. А товстосуми їх зашвидко вирубують – в якихось 40… Як гадає Федорцьо, взагалі не варто поспішати рубати дерева. Він ганьбить односельців, які засмічують ліси, вулиці, городи. Зимою сміття менше видно, бо воно “сховане” снігами спритними мешканцями. Авжеж, переживають карпатці із-за винищення затятими “мисливцями” й “риболовами” фауни лісів й водойм. Допитлива онучка запитує Федорця: “Дідику, яких це тварин записують до “Червоної книги”? Той безрадісно відповідає: “Тих, котрих залишилося мало”. І дійсно це так: нині в Україні до неї занесено 826 видів рослин і грибів й 542 види тварин. На превеликий жаль, вже понад 10 років нещадно нищать природне довкілля Батьківщини рашисти-фашисти. Останніми випалено понад 23,3 тисячі гектарів лісів, частину з них вже назавжди втрачено. Засмічено земель – 2,3 млн кв. м; 20% природоохоронних територій країни потерпають від жахіть війни. Збитків йому від дикого ординця – “північного сусіда” завдано за неповними даними на астрономічну суму – близько трьох трлн. гривень. І як резюме: черговий здобуток невтомного майстра Слова Мирослава Івановича Дочинця – славень добрим, працьовитим, розумним, мужнім верховинцям. Власне на таких співвітчизниках й живе, тримається, діє наша неня – Україна, веде нині ненастанну боротьбу за волю, святу віру, землю, культуру. Його лейтмотивом можуть слугувати ось ці рядки: “ці прописи – книга радості. Простої, тихої, мудрої радості і просвітленого смутку”. раво-зеленим листям і фіолетовими квітами, які одними з перших з’являються навесні”. На аверсі традиційно зображено профіль королеви Єлизавети ІІ авторства Сюзанни Блант, цьогоріч доповнений роками правління монархині. Першу “писанку” було випущено монетним двором 2016 року з нагоди 125-річчя з часу першого поселення українців у Канаді. Писанка стала настільки популярною, що й у наступні роки їх щороку карбували, виявляючи таким чином шану до української культури та мистецтва в Канаді. Щиро вдячні пані Марії за багатолітню співпрацю та цінні подарунки, які під час візиту доброчинниці зможемо представити в музеї. Оксана ЯСІНСЬКА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин