Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Потужна мелодія стала символом українства – могутнього, волелюбного, нескореного, героїчного”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Повертаймося до своїх витоків

Слово Просвіти, №18 за 2024 рік

ливість і повернути назву. Більшість людей в залі сприймали це позитивно. Здавалось би, люди проголосують “за”. Але… Представники влади були проти перейменування і аргументували це тим, що воно нічого не дасть, крім зайвих клопотів і витрат. Добробут людей не покращиться, ціни не впадуть… Під час відкритого голосування більшість людей проголосували “проти” повернення історичної назви селу. Попереджав Тарас Шевченко: Люде, люде! За шмат гнилої ковбаси У вас хоч матір попроси, То отдасте… З часу проведення тих зборів минуло близько 30-ти років. Ми не позбулись до кінця своєї меншовартості, сформованої російською пропагандою, не повністю вичавили з себе “руській мір” і найстрашніше – не захотіли, через свою неосвіченість, часткову втрату історичної пам’яті витіснити з української землі, з її духовних святинь московський патріархат. І через це Україна зараз переживає криваву трагедію. Тепер ми за це розплачуємось життями наших найкращих синів і доньок. Зараз для жителів села настав час істини і правди. Так, є дві версії історичної назви села: Вилавче і Велавче. В книзі “Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька область”, виданій у 1969 році в Києві, написано: “Село вперше згадується в документі 13 грудня 1433 року під назвою Велавче”. В інших документах пишеться як Вилавче. З цього приводу я консультувався з істориком-краєзнавцем Іллею Стринадком. Він говорить, що залежно від того, яка держава панувала на нашій території, змінювалось написання назви села. Наприклад, за часів Австро-Угорщини поширене українське прізвище Клим писалося Клем. Так само писалася назва села – Велавче. А перед цим за часів, коли Буковина разом з Молдовою були під владою Османської імперії (середина XVI до третьої чверті XVIII ст.), село називалося Вилавче. У багатьох документах і в людській пам’яті найбільш поширеною є назва Вилавче. І в даний час люди часто говорять між собою: “Я з Вилавча”, “Я вилавецький….”, “У Вилавчу живуть добрі люди”, “Файне село Вилавче” тощо. І сама згадка Вилавче, вилавецький додає людям гордості з того, що вони народилися в такому гарному і славному селі. Село Вилавче – одне з найдавніших поселень області. На його території та околиці Золота виявлені поселення трипільської культури та доби раннього заліза. Околиця Золота знаходиться на невеликому протяжному березі, а кут внизу під берегом, де живуть люди, так і називається – Під Золотою. Про цей кут є декілька легенд, наприклад “Про скупу багачку”. Скупа багачка мала повну бочку золота. Одного разу вона не захотіла дати шматок хліба голодній, бідній каліці. За це її покарав Бог. Бочка з золотом скотилась вниз, і земля її поглинула. Там з’явилось джерело чистої, холодної води, яке і зараз живить струмочок, а струмочок – потічок, який впадає в річку Бережниця, а річка Бережниця – в Черемош. Село має багато історичних пам’яток і назв, пов’язаних з пануванням на його території різних держав. З часів панування турків залишились назви: “Три турецькі криниці”, “Могилка в куті Гнилець”. Коли я навчався в школі, про невелику, правильної конусоподібної форми гору Могилка розповідала нам місцева вчителька історії Вікторія Мусієнко. Вона говорила, що гора Могилка є насипною могилою в пам’ять про чоловіків, які полягли в нерівному бою з турками. Жителі села Вилавче і навколишніх сіл протягом довгих років, щоб увіковічнити пам’ять про воїнів-Героїв, носили і насипали землю над полеглими односельчанами. Підтвердженням того, що у с. Вилавче були поселення первісних людей, був шкільний історичний музей, де зберігались кремінні знаряддя праці. Ще й тепер люди, орючи городи, можуть знайти ці кремінні скребки, ножі, сокири. Про це

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин