Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ПІД ВОРОНЕЖЕМ

Слово Просвіти, №19 за 2004 рік

Осінь 1942 року. Відступ. Наша військова частина отримала наказ рухатися до Сталінграда. Перша зупинка мала бути у Воронежі. За випадкових обставин нас, чотирьох однополчан, розмістили на мішках з борошном, якими була завалена автомашина. По дорозі ми відстали від своєї автоколони й тому, що наближалася ніч, вирішили звернути на дорогу до якогось села, де й заночувати. Люди показали нам коротшу дорогу до Воронежа, і ми поїхали. Але їхати довелось недовго. Дорога під горою була розмита дощами і порушена зсувом. На ній застряло декілька вантажних автомашин. Об’їхати їх не було можливості, бо ліворуч була гора, а праворуч болото. Вихід був один — чекати, поки проїдуть автомашини. Так закінчувався день… Наш водій Вася блукав на березі болота, шукаючи місця, де можна б було його переїхати. І раптом на болоті він побачив старий слід від автомашини, яка колись тут проїхала (можливо, коли косили траву). Ми вирішили скористатися цим слідом. Але до того треба було переїхати водовідвідний рівчак, який пролягав вздовж болота. Ми сіли на мішки, але Вася порадив краще відійти від машини. Сам сів у кабіну і на швидкості направив машину до рівчака і… сталося те, що мало бути. Кузов машини відірвався від своїх кріплень, якимсь чином обернувся і мішками донизу впав на землю. Настала ніч. Пішов сніг з дощем. Ми другу добу нічого не їли, а поруч було борошно. Вирішили напекти коржів. Запалили вогонь, змішали борошно зі снігом і почали випікати “омріяні” коржі на лопаті над вогнем. Ця спроба не вдалася. Мокре борошно прилипало до лопати і підгорало. А тут ще й вогонь погас. Підси-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин