Очевидець і літописець · с. 10сторінка оригіналу ↗
ЗАПОВІТ МИКОЛИ ГОГОЛЯ: «ВІДОКРЕМИТИСЬ ² ПРОГОЛОСИТИ СВОЮ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»
Слово Просвіти, №19 за 2004 рік
CПАДЩИНА
РАЗМЫШЛЕНИЕ МАЗЕПЫ раїнську Гетьман ся? Про воз гласи мость?
ция свобод ная
НАШОГО ЦВІТУ ську Дер жа сить свою не ву лоза
Продовження. Поч. у числах № 14,15, 17
Такая власть, такая гигант$ ская сила и могущество навеяли уныние на самобытное государство (Ук
. — Я. Д.), бывшее только под покро$ вительством России. Народ, собс$ твенно, принадлежавший Петру, издавна униженный рабством и дес$ потизмом, покорялся, хотя с ропо$ том. Он имел не только необходи$ мость, но даже и нужду, как после увидим, покориться. Их необыкно$ венный повелитель стремился к то$ му, чтобы возвысить его, хотя ле$ карства его были слишком сильные. Но чего можно было ожидать народу, так отличному от русских, дышавшему вольностью и лихим ко$ зачеством, хотевшему пожить сво$ ею жизнью? Ему угрожала утрата национальности, большее или мень$ шее уравнение прав с собственным народом русского самодержца. А не сделавши этого, Петр никак не действовал бы на них. Все это зани$ мало “преступного” гетмана. От
Гадаємо, що джерелами пізнання автора були документи Гетьманської Канцелярії, а особливо славнозвісна “Історія Русів” (українців). У статті зустрічаються не тільки політичні, а й стилістичні подібності до неї, перекази Гоголевого родоводу — визначних державних та військових діячів доби Гетьманської Козацької держави. Дід Гоголя, Опанас, закінчив Київську академію та, як і великий український патріот, козацький канцелярист Самійло Величко, служив у найвищій державній установі — Військовій Канцелярії за гетьманування Мазепи. Йому були відомі різні секретні документи, державницькі погляди козацьких верхів. Як зазначає М. Грушевський, “славнозвісний стан” “козацьких канцеляристів” після падіння Івана Мазепи зосереджував усю свою увагу на історії Гетьманської держави, зокрема на її війнах проти Польщі. Гоголь пишався своїм старовинним гетьмансько-старшинським походженням. Дід Опанас доводив, що його предком був полковник доби Хмельниччини (Вінницький, Уманський, Подільський, Могилівський, Брацлавський) Остап-Андрій Гоголь, який разом із полковником Данилом Виговським і полковником Павлом Яненком-Хмельницьким 1658 р. виганяв московські війська з Києва, пізніше був прибічником Петра Дорошенка. Нарешті знову повернувся до Польщі, одержав булаву правобережного наказного гетьмана зі столицею в Димері й грамоту (вона зберігалася в родині Гоголів) на село Вільхівці. Помер Остап-Андрій Гоголь 5 січня 1679 р. в Межигірському козацькому монастирі, який був ідеологічним центром Запорозької Січі. Його портрет поруч із портретами Б. Хмельницького та С. Палія прикрашав стіни монастирської Святодухівської церкви. Історичну діяльність Остапа-Андрія Гоголя відображено в ідеї повісті “Тарас Бульба”. Отже, не випадково синів Тараса письменник назвав Остапом і Андрієм. Гоголь бував у Ме-го государства, сильного только единодушем, и были, избалованные деспоты в отношении к народу и непокорные демократы к государю. И потому Польша действовать ре$ шительно не могла. Оставалось государство, всегда бывшее в великом уважении у коза$ ков, которое, хотя и не было погра$ нично с Малороссией, но, находясь на глубоком севере, оканчивающееся там, где начинается Россия, могло быть очень полезно малороссиянам, тревожа беспрестанно границы и держа, так сказать, в руках Моско$ вию. ІІритом шведские войска, уди$ вившие подвигами своими всю Евро$ пу, ворвавшись в Россию, могли бы привести царя в нерешимость, дей$ cтвовать ли на юге против козаков или на севере против шведов. В таких размышлениях застало Мазепу известие, что царь прервал мир и идет войной на шведов.
жигір’ї ще хлопчиком. Враження від великої ріки, прекрасної української природи пізніше втілилися в шедеврі “Чудовий Дніпро за тихої погоди”. Історик О. Оглоблін документально довів, що предками Гоголя по жіночій, бабусиній, лінії були гетьмани Михайло і Петро Дорошенки, Іван Скоропадський, генеральний обозний Петро Забіла, чернігівські полковники Яків та Юхим Лизогуби, які побували в Сибіру, переяславський полковник Василь Танський та інші. Родич Гоголя Дмитро Тращинський, за словами письменника, “благодійник Малоросії”, служив канцеляристом у Малоросійській колегії, мав у селі багату бібліотеку, якою користувалися Гоголі. Отже, на молодого Миколу Гоголя, безперечно, впливали родинні стосунки і традиції предків, вони були вирішальними у формуванні його національного державницького світогляду, так блискуче змальованого в “Тарасові Бульбі” та інших творах. Невипадково, сповідаючись, він щиро свідчив, що “прадідівська душа бенкетувала” в ньому і “голос предків” сильно промовляв до нього. Трагізм становища автономної Української Гетьманської держави в умовах Російської колоніальної імперії усвідомлював і канцелярист уряду Івана Мазепи, великий український патріот Самійло Величко, який після української трагедії під Полтавою наголошував, що політика російських царів зведена до того, “щоб про козаків і пам’ять не
$ жить
$ ви
Противопоставить грозной силе деспотизма силу едино$ душия, возложить мужественный отпор на самих себя? Но гетман был уже престарелый и отвергнул мыс$ ли, которые бы дерзко схватила вы$ полнить буйная молодость. Само$ держец был слишком могуч. Да и неизвестно, вооружилась ли бы против него вся нация, и притомна
ОНУК ГЕТЬМАНІВ І СТАРШИН
Програмна стаття Гоголя “Размышление Мазепы” надзвичайно важлива для української історіографії дошевченківського періоду, бо ніхто інший так глибоко не розкрив трагічну долю української нації в Російській імперії. Гоголь чітко й однозначно вживає найголовніші для української науки історичні терміни: “українська нація”, “втрата національності”, “проголошення незалежності України”, а також пише, що Українська держава перебувала під протекторатом Росії, що український народ — відмінний від росіян, самобутній, одноплемінний, близький до поляків, — словом, розкриває свої історичній суспільно-політичні державницькі погляди — погляди українського патріота. В іншому контексті терміни “вся нація”, “національні інтереси”, “об’єднана нація”, “національна печатка” та ін. трапляються у добре відомому Гоголеві творі на сторінках “Історії русів”. Гоголь закінчив 1828 р. Ніжинську гімназію вищих наук, яка знань з історії України не давала.
, которая не всегда была в спокойствии, тогда как са$ модержец всегда мог действовать, не давая никому отчета. Он видел, что без посторонних сил, без помощи которого-нибудь из европейских го$ сударей невозможно выполнить этого намерения. Но к кому обратиться с этим? Крымский хан был слишком слаб и уже презираемый запорожцами. Да и вспомоществование его могло быть только временное. Деньги могли его подкупить на всякую сторону. Тогда как здесь именно нужна была дружба такого госу$ дарства, которое всегда бы могло стать посредником и заступником. Кому бы можно это сделать, как не Польше, соседке-единоплеменни$ це? Но царство Баториево было на краю пропасти, и эту пропасть из$ рыло само себе. Безрассудные маг$ наты позабыли что они члены одно$
ні, Холмщині й Східній Галичині…”, спільна заява парламентів Польщі й України та “Текст промови Президента Польщі Александра Кваснєвського, виголошеної у Павлівці на Україні” і, відповідно, виступ Президента України Леоніда Кучми. Під рубрикою “Наше сьогодення” подається розповідь про XVII фестиваль української культури “Сопот-2003” та розвідка редактора часопису Юрія Гаврилюка “Польща в Європейському Союзі — українські сподівання”. У кожному номері часопису мовиться про Церкву та її роль сьогодні. “Якщо втрачаємо віру батьків і батьківську мову, — перестаємо бути народом, — цитує редактор видання слова перемиськоновосанчівського єпископа Адама. — …Гадаю, що в наших умовах Церква повинна займатись не тільки справами віри, але й патріотичним вихованням, щоб православні берегли дорогоцінні скарби, якими є віра й мова. Маємо створити такі умови, аби дитя розуміло, що його коріння інше, не соромилось його і шанувало…” Щодо Церкви в умовах чужини, то тут, очевидно, всі акценти розставить стаття редактора під назвою “Bo my ne polaki!” Зацитую з неї кілька рядків: “На Підкарпатті побутують традиції давнього київського православ’я, яке можна коротко назвати “Церква з народом”. Ті тра-
Centem lingua facit — мова творить народ. Ця римська максима актуальна й сьогодні, зокрема у випадках, коли силою обставин людність опиняється на чужині, поза межами своєї держави. Як стверджує останній (2001 року) перепис у Польщі, з-поміж 13 нацменшин, що нині її населяють, українці (як і білоруси) за своєю кількістю займають друге — після німців — місце: їх тепер там 31 тис. (а до операції “Вісла” було 300 тис.). Підляшшя розташоване у північно-східній частині Польщі, недалеко від державного кордону України. Це край, де переплелася — часто у драматичний спосіб — історія українського та польського народів. Після Другої світової війни Західний Буг став тією межею, за якою з Південного Підляшшя було депортовано всіх українців. Автохтонне населення Північного Підляшшя залишилося на своїй предковічній землі. Але впродовж післявоєнних десятиліть на етнополітичній карті комуністичної Польщі місцеве українське населення фігурувало як “православні поляки” та білоруси. Офіційно українців тут не було, і причини цього — війни та різні переділи кордонів. А крім того, називатися українцем, зважаючи на те, що населення сусіднього Південного Підляшшя зазнало бру-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
