“Стало зрозуміло, що боротьба за українську свободу ще попереду, вона тільки розпочинається”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ
Слово Просвіти, №19 за 2007 рік
У Тюменській області будівельники України освоїли за 1981— 1982 рр. 80 млн. крб. будівельно-монтажних робіт, побудували і ввели в дію 74 тис. кв. м загальної площі житлових будинків із конструкцій, виготовлених і поставлених республікою в спеціальному “північному” виконанні. Україна споруджувала газопроводи на території Російської Федерації (Челябинськ—Петровськ, Уренгой—Новопсков, Уренгой— Петровськ і ін.), на території Білорусі (Мозир—Броди, Торжок— Мінськ—Іваневичі), на території Молдови (Роздільна—Ізмаїл, Чадир—Лунга). За 1973—1982 рр. лише на будівництві газопроводів територією Російської Федерації, Білорусі й Молдови виконано будівельно-монтажні роботи на суму понад 115 млн. крб. та введено понад 870 км магістральних газопроводів. Україна надавала допомогу кадрами всім республікам. Так, за 10 років (1973—1982) тільки в порядку організованого набору робочої сили для підприємств за межами України спрямовано з усіх областей близько 160 тис. осіб. За цей період до Російської Федерації й Казахстану переселено з України понад 24 тис. родин. Щорічно в складі студентських будівельних загонів значна кількість юнаків і дівчат з України працювали на будовах інших республік. Тільки в 1982 р. на найважливіші будови за межі республіки було направлено понад 21 тис. студентів, які працювали в трьох союзних, чотирьох автономних республіках, 21 області й краї, з них понад п’ять тисяч осіб у Нечорнозем’ї Російської Федерації. Щорічно 3—5 тис. випускників професійно-технічних училищ України отримували направлення на роботу за межі республіки. Найбільша їх кількість трудилася на спорудженні об’єктів фосфорної промисловості Казахстану, на будівництві Південно-Якутського вугільного комплексу, Західно-Сибірського нафтогазового комплексу та брала участь у зведенні об’єктів Олімпіади-80. Звичайною справою була підготовка кваліфікованих кадрів для багатьох республік в інститутах України: Київському, Донецькому, Харківському політехнічних, Дніпродзержинському і Краматорському індустріальних, Дніпропетровському і Жданівському металургійних, Дніпропетровському і Криворізькому гірничих. Україна надавала безкорисливу односторонню допомогу, яка коштувала величезних зусиль українського народу, не отримуючи заміни своїм трудовим і матеріальним ресурсам від жодної союзної республіки. Україна була в складі Союзу високорозвинутою європейською державою. Із кожною п’ятирічкою з української території вичерпувалися невідтворювальні сировинні ресурси, й на початку незалежності молода держава вже сама потребувала донорського вливання. Між Україною й Російською Федерацією помінялися політичні й економічні відносини: якщо раніше українці власні ресурси віддавали безкорисливо, то тепер росіяни надають такі ж ресурси, але за світовими цінами, диктуючи при цьому жорсткі політичні умови. Водночас росіяни і далі прибирають до рук майно на українській території. Усім стає зрозуміло, що націонал-демократичним силам треба об’єднатися, полишивши власні бізнесові й партійні дріб’язкові справи заради спільного загальнонаціонального, загальнодержавного інтересу. Таке стратегічне завдання стоїть сьогодні перед усім українським суспільством.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
