Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Стало зрозуміло, що боротьба за українську свободу ще попереду, вона тільки розпочинається”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

РУХ ДО СВОБОДИ

Слово Просвіти, №19 за 2007 рік

Борис ЛОЗНЯНСЬКИЙ БОРОТЬБА ТІЛЬКИ РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ Новітня епоха української нації вимагає осмислення й окреслення напряму руху до свободи. У кожного з нас має бути закарбована моральна ідея обов’язку перед історією, своїми пращурами, дідами й батьками та майбутніми поколіннями. Українське суспільство, одержавши незалежність у 1991 р. ще ні теоретично, ні практично не сформувало цілісного погляду на державу, її устрій та ідеологію, за якою маємо жити. У цьому контексті, за великим рахунком, треба визнати, що українцям досі так і не вдалося збудувати державу в її закінченому вигляді. Російська федерація як цементуюча сила радянської імперії зразу ж після розвалу Союзу стала докладати неймовірних зусиль, аби відновити свої володіння. І найбільшого тиску на всі сфери суспільного життя зазнають (і ще довго зазнаватимуть) Україна, Білорусь, Грузія, Молдова, інші колишні союзні республіки. Найбільшого розмаху набрала битва за Україну, івона ведеться із застосуванням різних методів. Очікувана, але раптова свобода стала оманливою для українців, бо люди не знали, що робити з тією незалежністю. Але народ виявив одностайність у відокремленні України від імперії й проголосував за незалежність. Одразу ж розпочалася непримиренна боротьба між вищим керівництвом країни, яке сповідувало комуністичні ідеали й російську спрямованість, та українським народом, який ковтнув трохи повітря свободи, але йому зразу ж його перекрили. Поступово, але впевнено народ протестував, і нарешті все його незадоволення вихлюпнулося під час акцій Помаранчевої революції. Та виявилося, що й революційні події не були спроможні вирішити проблему здобуття реальної незалежності. Жоден президент, жоден уряд, жоден парламент не став національно-демократичним. Стало зрозуміло, що боротьба за українську свободу ще попереду, вона тільки розпочинається. Настав важкий перехідний період, коли розпочався шалений антагонізм усіх проти всіх, що його відкрито підтримує Росія. Народ починає розуміти, що боротьба в цей перехідний період не може бути пущена на самоплив, а тому для досягнення своєї мети треба ретельно готуватися. Найперше потрібна фундаментальна національна ідеологія формування суспільної свідомості для утвердження національних цінностей і убезпечення країни від ворогів. У перехідний період кожен українець вчитиметься самостійно заробляти на життя і одночасно відстоювати свої права й свободу. Ось коли українець буде готовий відповідати за своє життя, до нього прийде усвідомлення, що він дозрів стати господарем у своїй країні і вже свідомо зможе обирати й наймати владу для управління державою. Необхідно готувати соціальний ґрунт, на якому виростатиме нове покоління, позбавлене впливу чужинської ідеології, й на політичну арену вийдуть нові політики, які сповідуватимуть національні й загальнолюдські цінності. Коли кожна людина відстоюватиме свою гідність, тоді відтвориться політична культура й з’являться політики, які професійно захищатимуть інтереси простої людини, інтереси нації й своєї держави, а не власні чи корпоративно-партійні. Саме тепер потрібно братися за формування реальної національної політичної еліти, бо процес цей досить тривалий. Перехідний Фото О. Литвиненка період, у якому формуватиметься нове покоління, триватиме, як мені вже доводилося писати в економічних розробках, до 2025—2030 років. Бо для оздоровлення, оновлення суспільству необхідні зміни не менше двох-трьох поколінь. Українська нація хвора не тільки фізично, а й духовно. І великих сил треба докласти, аби пізнати з першоджерел правдиву українську історію, повернути народові культуру й віру. А для цього треба мати сміливість проявити волю і заглянути правді у вічі й назвати справжні причини недуги. Треба видобути з глибини українського єства й задіяти мобілізуючу силу, яка здолає всілякі перешкоди на шляху саморозвитку української нації. НЕ ЗАБУВАЙМО Й БУДЬМО ОБЕРЕЖНІ Аби розвіяти деякі сумніви щодо наших можливостей, покажу на конкретних цифрах і реальних фактах, яку роль відігравала Україна в колишньому Союзі. Згідно з переписом 1929 р., 188,4 млн. населення СРСР за національним складом поділялося так: українці — 81 млн. 195 тис. (43,1 %), росіяни — 77 млн. 791 тис. (41,3 %), білоруси — 4 млн. 739 тис. (2,5 %), казахи — 3 млн. 968 тис., узбеки — 3 млн. 905 тис., татари — 2 млн. 917 тис., євреї — 2 млн. 600 тис., грузини — 1 млн. 821 тис., турки — 1 млн. 707 тис., вірмени — 1 млн. 568 тис., мордва — 1 млн. 340 тис., німці — 1 млн. 239 тис., чуваші — 1 млн. 117 тис., таджики — 979 тис., поляки — 782 тис., туркмени — 764 тис. Посідаючи у світі 42 місце за територією й 16 місце за чисельністю населення, Україна з виробництва низки найважливіших видів промислової та сільськогосподарської продукції була найбільш розвинутою країною планети. Тодішня планова система з її сильною централізацією давала можливість перерозподіляти ресурси з української економіки в інші союзні республіки і найперше у Російську Федерацію. За своїм інтелектуальним і ресурсним потенціалом український народ завжди був донором для Росії. Після війни у всьому колишньому Союзі небачена розруха, великі економічні й культурні центри Російської Федерації потерпають від нестачі енергоресурсів. У 1946— 1950 рр. на території України знайшли газ, свердловини росли як гриби після дощу. З Дашави та інших місць терміново проклали потужні трубопроводи насамперед до Москви та інших міст Росії, одержали український газ і країни Прибалтики та Білорусь. Насамкінець українцям дозволили прокласти трубу до Києва, що й здійснили селяни вручну на всьому протязі трубопроводу. В той час половину союзних потреб газу забезпечували українські родовища. Подібне відбувалося з вугіллям, особливо коксівним, та з продуктами харчування. Одним із пріоритетів українських вищих керівників було щорічне прохання до московського керівництва, щоб не збільшували планів закупок сільськогосподарської продукції, особливо тваринницької, до загальносоюзного фонду (він весь ішов на потреби Російської Федерації). У 1950 р. Україна давала майже 30 % загальносоюзного видобутку вугілля, 54,2 % коксу, 33,2 % залізної руди, 47,8 % чавуну, 30,6 % сталі, 38,4 % металургійного устаткування, 71,6 % цукру-піску й т. ін. На власній сировині й ресурсах Україна нарощувала виробництво для задоволення потреб усієї Радянської імперії і виробляла у 1981 р. 52 % залізної руди, 29,7 % прокату чорних металів, 19,4 % мінеральних добрив, 23,7 % шкіряного взуття. Державні закупівлі продуктів сільського господарства України в загальносоюзних обсягах становили: цукрового буряка — 59,3 % картоплі — 19,8 %, овочів — 24,6 %, худоби і птиці в живій вазі — 21,7 %, молока й молочних продуктів — 23 %, яєць — 19,9 %. Валова продукція сільського господарства республіки в загальному обсязі країни становила 22,6 %. Високорозвинена економіка України зумовлювала її багатогранні зв’язки з усіма союзними республіками, вона надавала значну економічну допомогу більшості зних, і насамперед Росії. Постачання сировинних і енергетичних ресурсів, промислової продукції й товарів народного споживання, допомога в будівництві господарських і соціально-побутових об’єктів, кооперація у виробництві, розробка проектної документації, підготовка фахівців — ось далеко не повний перелік форм допомоги України союзним республікам. Фахівці та кваліфіковані робітники працювали на найважливіших будовах Союзу, починаючи з перших п’ятирічок і до останніх днів перебування в складі Союзу. Українська РСР брала безпосередню участь у промисловому освоєнні природних багатств Сибіру й Далекого Сходу, в підйомі сільського господарства Нечорноземної зони РРФСР, вносила вагомий вклад в економічний розвиток усіх союзних республік, але основна частка виробленої в Україні продукції припадала на Російську Федерацію. Україна поставляла до РРФСР понад 3/5 всієї продукції, яка направлялася в усі республіки Союзу, у тому числі в значних кількостях продукцію чорної металургії, машинобудування, хімічної промисловості. Досить істотний внесок підприємств України в будівництво великих об’єктів на території РРФСР. Так, у зведення Цимлянскої ГЕС і Волго-Донського каналу вкладена праця колективів Новокраматорського заводу важкого машинобудування, Єнакіївського й Краматорського металургійних заводів, Макіївського трубного, Краматорського цементного й багатьох інших заводів України. Праця українських робітників, техніків та інженерів вкладена у створення таких об’єктів, як Волзький автозавод у Тольятті та Камський автозавод у Набережних Човнах, Братська і Саяно-Шушенська ГЕС, нафтоі газопромисли Поволжя й Західного Сибіру, Байкало-Амурська магістраль. Лише на цій станції за 1974—1982 рр. виконано будівельно-монтажних робіт більш як на 67 млн крб., введено в експлуатацію близько 60 тис. кв. м загальної площі житлових будинків і низка інших об’єктів. В Україні було сформовано спеціальні будівельні підрозділи, які постійно працювали на спорудженні Байкало-Амурської залізничної магістралі, будівництві об’єктів Західно-Сибірського нафтогазового комплексу в Тюменській області, прокладали газопроводи на території трьох союзних республік, надавали шефську допомогу одинадцяти областям Нечорноземної зони Російської Федерації. У складі будівельно-монтажних загонів працювали на спорудженні об’єктів у зоні БАМу 800 осіб, на будівництві житла для нафтовиків Західного Сибіру — 1200 осіб і стільки ж на будівництві доріг і комунікацій у цьому районі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин