“Ми є. Були. І будем ми. Й вітчизна наша з нами”. Іван Багряний · с. 7сторінка оригіналу ↗
БЕЗЧИНСТВА НА БЕРЕЗІ ДНІПРА
Слово Просвіти, №19 за 2007 рік
Чарівна Прохорівка. Одне з наймальовничіших і найпоетичніших сіл на лівому березі Дніпра, майже навпроти Тарасової гори. За селом височіє овіяна легендами старовини Михайлова гора. Тут була садиба першого ректора Київського університету вченого-енциклопедиста Михайла Олександровича Максимовича. Тут він стрічав Тараса Шевченка, Миколу Гоголя, Пантелеймона Куліша і ще багатьох діячів української культури. Рідними є Тарасова й Михайлова гори, що дивляться одна на одну через Дніпро, як споріднені й подвижники української національної культури — Михайло Максимович і Тарас Шевченко. Улітку 1859 року Шевченко загостював у привітних і щирих Михайла й Марії Максимовичів, намалював портрет господаря й господині. Максимовичі приохочували Тараса оселитися у них на Михайловій горі, обіцяли допомогти поетові поставити власну хату, але серце Тарасове вабили Задніпровські гори — “високії й голубії, найкращі в світі, найсвятії”. З Максимовичем Шевченко плавав човном по Дніпру, мандрував канівськими кручами й лісовими стежинами. Вчений розповідав поетові, що саме тут була столиця росів — Родень. На придніпровській терасі, між княжою горою та скіфськими городищами, Шевченко забажав купити ділянку землі, побудувати хату й прожити тут хоч останок своїх літ. Та не судилося. 12 липня 1859 року, коли Шевченко переправився човном через Дніпро, повертаючись після тривалих мандрів по правобережних селах і містечках до Максимовичів на Михайлову гору, поета наздогнали стражники й заарештували, навіть не пояснивши причини, та переправили назад через Дніпро на допити. Це сталося за кілька кроків від саду Максимовичів… Місця, пов’язані з долею Т. Шевченка, взяв під свою опіку добродійний фонд “Тарасова земля”. На цій території, від передмістя Канева й до Прохорівки з довкіллям на лівому березі та до Росі на правобережжі, заплановано встановити пам’ятні знаки. Перший такий знак — брила з червоного граніту — вже виготовлена для місцини, де Тарас Шевченко малював етюд “Коло Канева” (відкриття 19 травня 2007 року).
Другий знак мав постати на березі Дніпра при дорозі від колишньої пристані до села Прохорівка. Але ситуація кардинально змінилася. Як з’ясувалося, Шевченкові терени над Дніпром під Прохорівкою давно прихопили зальотні бізнесмени. Оскільки це було зроблено незаконно, зальотники до пори до часу не вдавалися до активних дій. Та ось наприкінці квітня, коли тотальна криза хаосу й беззаконня заполонила країну, олігархічна орда рушила на штурм берегів Славути. Загнали бульдозери й почали зрізувати піщані пагорби та вивозити самоскидами. Поставили вагончики для робітників, понавозили бетонних блоків, інших будматеріалів. Хтось зі столичних товстосумів вирішив поширити практику безчинства із зони Кончі-Заспи на Дніпрові береги під благословенною Прохорівкою й замірився облаштовувати тут “оздоровчий комплекс”. Для кого? Люди зрозуміли: Дніпро прагнуть відгородити від них залізобетонною огорожею остаточно й назавжди, щоб не було й дітям їхнім де покупатися. Тут, на місці Прохорівської пристані, розгорнулося нахабне силове захоплення берегів. Прибе-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
