“Вклонімося цій землі, згадаймо її героїв”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
МАЛІ МІСТА УКРАЇНИ
Слово Просвіти, №19 за 2007 рік
Віктор ТЕРЛЕЦЬКИЙ, член Національної спілки письменників України, лауреат Огієнківської премії (2006), голова Шосткинської міської організації ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка відомому “Літописі Руському” цей сучасний районний центр Чернігівщини на правому березі Десни згадується 1141 року. Однак є версії про значно раніше його існування. Деякі вчені, починаючи чи не від М. М. Карамзіна, заснування міста пов’язували з часом князювання в Київській Русі Володимира Святославича. Інші вважали, що його заснував 1044 року Ярослав Мудрий. І пояснювали це існуванням тут джерела — Ярославової криниці. Чимало з тих, хто відвідує Новгород-Сіверський, прямує сюди, на околицю міста — в Заруччя (або Покровщину). На жаль, сьогодні джерело не облаштоване належним чином. А як на мене, то мусила б тут бути ще й таблиця з висвітленням історії цієї чудової природної пам’ятки. Для читачів, а ще й для тих, від кого мусить залежати піклування, охорона місцевих пам’яток, нагадаю деякі сторінки минувшини. Ще відомий російський історик ХІХ століття С. М. Соловйов, посилаючись на свідчення етнографа й фольклориста І. М. Снегирьова, писав: “В Новгороде-Северском есть уважаемый народом (виділення наше — В. Т.) родник — Заручайская криница, или Сухомлинская, иначе родник Ярославов, впадающий в Десну: на срубе этой криницы на рассвете в Зеленую неделю, по народному поверью, сидят прекрасные девушки с русыми волосами, которые они расчесывают”. Цілющими властивостями відзначалася джерельна вода Ярославової криниці. На це вказував уродженець Новгорода-Сіверського, педагог і письменник М. К. Чалий у своїх спогадах (Киевская старина. — 1889): “Карл Иванович и Осичковский (викладачі Новгород-Сіверської гімназії — В. Т.) чрезвычайно живые, бодрые старички, начиная с мая, не взирая ни на какую погоду, ежедневно в 5 часов утра совершали прогулку на Заручье пить из криницы воду… Выпивши с роздыхом-от 5 до 8 стаканов холодной ключевой водицы, они возвращались домой… и в 8 часов всегда первыми являлись на службу”.
Спасо-Преображенський собор
Фото П. Антоненка
За іншою версією, місто під назвою Новий Город згадується у “Повчанні” Володимира Мономаха в зв’язку з подіями зими 1078— 1079 років. Уродженець Новгород- Сіверщини, відомий археолог Д. Я. Самоквасов (1843—1911) вважав, що Новгород-Сіверський засновано у ІХ столітті. Як там не було, 1989-го року святкувався 1000-літній ювілей граду на Десні. Хто і коли не висвітлював сторінок його історії! Ів. Сбітнев 1828 року в “Отечественных записках”, невідомі автори в “Журнале Министерства внутренних дел” (1848, №6), “Прибавлениях к Черниговским епархиальным известиям” (1872, №11); Ів. Самчевський, опублікувавши працю невідомого автора “Материалы для историко-статистического описания города Новгородсеверска” (“Черниговские губернские ведомости”—1853, №1; окремим виданням—К., 1858); О. І. Ханенко в “Историческом описании некоторых местностей Черниговской губернии” (Чернігів, 1887); уродженець с. Погрібки (нині — с. Коротченкове Шосткинського району на Сумщині) М. В. Рклицький у “Земскому сборнике Черниговской губернии” (1899, №1); Дм. Дорошенко (“По рідному краю”, 1919); Святослав Воїнов (Новгород-Сіверський.—Чернігів, 1999). У 1098 році Новгород-Сіверський стає стольним градом Сіверського уділу, який охоплює міста Путивль (один із перевозів через Десну носив назву — Путивльський), Курськ, Трубчевськ, Брянськ. Тут у ХІ—ХІІІ століттях княжило майже з десяток осіб. Найбільше ж уславився Ігор Святославич, похід якого на половців 1185 року оспівано у безсмертній історико-літературній пам’ятці ХІІ сто-
Заливні луки по Десні
с. 9 · сторінка оригіналу ↗
З часом постало питання про його закриття. Тоді до Новгорода-Сіверського приїхав візитатор училищ Харківської навчальної округи, професор І. Ф. Тимківський. Він дав училищу високу оцінку — і це значною мірою сприяло перетворенню 1804 року закладу на гімназію. Прикметно, що тоді Іллі Федоровичу впала в очі дочка директора училища (потім гімназії) І. І. Халанського Софія, з якою він побрався 5 вересня 1809 року. За шлюбом йому дісталася Туранівка Глухівського повіту, де він оселився у другій половині 1811 року. Згодом І. Ф. Тимківський (із кінця 1825 року) замінив Халанського на посаді директора Новгород-Сіверської гімназії. Не можна обійти увагою його вплив на вихованців. Один із них, К. Д. Ушинський, так оцінив його роль у підготовці гімназистів: “Виховання, яке ми здобули в 30-х роках у бідній повітовій гімназії маленького містечка Малоросії Новгород-Сіверського, було в навчальному відношенні не тільки не нижче, але навіть вище того, яке на той час здобувалося в багатьох інших гімназіях. Цьому сприяла любов до науки і деяка навіть педантична повага до неї збоку покійного директора Н-ської гімназії, старого професора, ім’я
С. С. Могилевцев (1846—1917)… Ще наприкінці ХХ століття на будівлі було кілька меморіальних дошок. Відвідувачі дізнавалися, що в стінах навчального закладу в різний час навчалися окрім уже згаданих М. О. Максимовича, П. О. Куліша, К. Д. Ушинського ще брати Заблоцькі-Десятовські (Андрій — економіст, письменник; Михайло — статистик, метролог; Павло —професор-хірург); археолог та історик права Д. Я. Самоквасов, революціонер-народник і винахідник М. І. Кибальчич; народник, один із організаторів “Землі і волі” О. Д. Михайлов. Та ось наприкінці п р е з и д е н т с т в а Л. Д. Кучми після косметичного ремонту будівлі ті меморіальні дошки… щезли. Нещодавно з’явилася невеличка табличка, на якій лише названо далеко не всі імена. А Новгород-Сіверський зобов’язаний не тільки назвати, а й належним чином висвітлити інші постаті. Павла Осиповича Науменка, директора місцевої гімназії в 1848—1856 роках і його сина Володимира (1852—1919), педагога, видавця, головного редактора журналу “Киевская старина”, якого М. С. Грушевський назвав серед “заслужених для української науки й українознавства діячів”. Олександра Петровича Оглоблина (1899—1992), українського історика, кровний батько якого М. М. Мезько походив із Новгород- Сіверщини. Цей науковець, майже півстоліття проживаючи поза Україною, об’ємно, широко і глибоко літописав історію України і, зокрема, Новгород-Сіверщини, яку змалку вважав своєю батьківщиною. Його життєпис наведено в книжці “Сіверщина в долі істориків та в історичних дослідженнях” (Київ—Новгород-Сіверський, 1996). Ісаака Прохоровича Мазепу (1884—1952), українського громадсько-політичного діяча (у 1919—1920 рр. був головою Ради Народних міністрів УНР), історика з Новгород-Сіверського повіту (с. Костобобрів). Як просвітянин, я не можу промовчати з приводу прикрих помилок, неоковирностей, які (особливо останнім часом) заповнюють сторінки різних видань. Часом досить солідних, наукових. Навіть столичних. 30 липня 1838 року духівництво, дворяни, інші мешканці Новгорода-Сіверського (зокрема, й учні гімназії) біля Путивльського
Фото О. Литвиненка
Спасо-Преображенський монастир
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
