“Вклонімося цій землі, згадаймо її героїв”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ЛІТОПИСНИЙ
Слово Просвіти, №19 за 2007 рік
лана (1600—1673), вкрила землю завтовшки в 4 дюйми, тобто понад десять сантиметрів. У 1654 р. Новгород-Сіверський став сотенним містом Стародубського полку, а через десять років тут розігралася трагедія під час походу польського короля Яна Казимира на Лівобережну Україну. Військові дії поблизу міста так описані у “Літопису Самовидця”: “Перво татаре почали уступати з Сівера, а напотом и король, собою стривоживши, спод Глухова вступил на Новгородок-Сіверський, с которим князь Ромодановскій и гетман Бруховецкій міли потребу в Пероговци (тепер — с. Пирогівка Шосткинського району Сумської області — В. Т.) под Новгородом, а новгородци не пустили короля в город, але стоял король в монастирі новгородском. А войско з войском на Десні спотикалося, бо юже король Десну переправил бил, а ріка юже почала псоватися — наступало тепло”. Саме під Новгородом-Сіверським ляхи дізналися, що Іван Богун, який через примхи долі перебував у польському війську, допомагав лівобережним козакам протистояти їм. Дізналися про це — і стратили славетного українського полковника. Проте й досі історики України та Польщі не в змозі встановити — як саме і за яких обставин це відбулося. У загальних рисах цей історичний факт знав Т. Г. Шевченко. У поемі “Гайдамаки” він з болем вигукнув: Де той Богун, де та зима? Інгул щозиму замерзає — Богун не встане загатить Шляхетським трупом. Лях гуляє! Та чи не історично правильніше було б поетові замінити річку Інгул на Десну?! В історичних розвідках лише вказується місце загибелі Богуна — с. Комань поблизу Новгорода- Сіверського. Коли ідеш через придеснянські села, то неподалік міста, ліворуч від річки, на високій горі бачимо дубовий хрест. На підмурку цього пам’ятного знака на мармуровій плиті читаємо “Полковнику Івану Богуну — національному герою України, видатному військовому діячу визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., страченому польською шляхтою в лютому 1664 року. Вклонімося цій землі”. У ХVІІ столітті у Новгороді-Сіверському особливого розмаху набуло культурне життя. З другої половини століття при Спасо-Преображенському монастирі почала діяти Слов’яно-латинська школа; скрипторій, у якому виготовляли високохудожні рукописні книги, працювали іконописці. 1674 року розпочалася діяльність друкарні. Її засновником був чернігівський архієпископ Лазар Баранович (1620—1693). Діяла вона до другої половини 1679 р., коли після липневої пожежі у місті все її устаткування Баранович перевіз до Чернігова. Тут, у Новгороді-Сіверському, було видруковано 20, за іншими джерелами — 23 видання. Шкода, що досі історія книгодрукування у Новгороді-Сіверському не складена, хоча за її написання мріяв узятися Михайло Максимович, вихованець місцевої гімназії в 1812— 1819 роках. У 1699-му архімандритом Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському був Д. С. Туптало (св. Дмитрій Ростовський). Цікавий такий факт. К. Д. Ушинський, автор анонімної рецензії (“Современник. — 1854. — №2) на віршований переклад “Слова о полку Ігоревім” М. В. Гербеля зазначив, що пам’ятки “…єдиний список розшукано в Спасо-Ярославському монастирі, де жило багато духовних, прибулих із Малоросії, і куди легко могли потрапити книжки св. Димитрія, ми можемо припустити, що цей список точно зроблено самим Дмитрієм Ростовським під час перебування цього святителя у Новгороді-Сіверському”. Припущення Ушинського не було голослівним чи надуманим. Воно базувалося на доброму знанні ним матеріалів, що стосувалися “Слова”, на цілком конкретних історичних документах. У цій рецензії Ушинський пише про звістку археографа й палеографа К. Ф. Калайдовича в листі до історика-археографа Р. Ф. Тимківського: “Друкар Семен Анікейович Селівановський говорив мені, що він бачив у рукопису Пісню Ігореву. Вона написана точ-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
