“Треба йому України, І ти його розумієш...” · с. 10сторінка оригіналу ↗
А СЯН ТАКИЙ ДЗВІНКОПЛИННИЙ
Слово Просвіти, №19 за 2007 рік
І Косить вогонь кулеметний Людські життя. Пощади не жди. А Сян такий срібнолетний! В ньому ні краплі злоби і вражди.
Б’ються вкраїнці з поляками. Кров’ю доводять: “Тут моя земля!” А Сян для всіх однаковий, Кожному в душу, мов Бог, промовля.
II Марись! Марисю! Марійко! Склала ти руки в молитві нічній. Може, постука Андрійко, Кине той польсько-вкраїнський двобій.
Гейби злодійка-коханка, Хлопця твоєго вже більше як рік В лісі трима партизанка. Може так статись, що вкрала й навік.
Треба йому України, І ти його розумієш, що тра. Але і спокій потрібний, Щоб не зав’яли дівочі літа.
Маєш добра трохи в скрині. Складені в ній рушники для сватів, Лем як відкрить її нині? “Боже, зроби щось і ви всі святі!
Прошу, не дайте ‘му згинуть, Альбо за ним заберіть і мене…”
Чуєш щодня стрілянину. Час розпроклятий. Коли ж він мине?
Бог зі святими не винні, Що не стиха смертосіючий грім: Сян же такий дзвінкоплинний, Ласку і радість дарує усім.
III Б’ються поляки й русини. Бійка крива і спасу нема. А Сян такий дзвінкоплинний… Не визнає він її, не прийма.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
