“Слово Боже потрібне людям, щоб вони прийняли його в серце своє”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ПАМ’ЯТКИ НАШОЇ ДУХОВНОСТІ (УКРАЇНСЬКА ЛІТУРГІЙНА КНИГА XVI—XVIII ст.)
Слово Просвіти, №19 за 2007 рік
Людмила ІВАННІКОВА
Найдавніші видання богослужбових книг (XV— XVI ст.) зберігаються у відділі стародруків Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського й у відділі стародрукованих, рідкісних і цінних книг Державної історичної бібліотеки. Найперші книги кириличного шрифту почали друкуватися у Венеції з 1469 р. А в Україні друкована книга відома з 1491 р., відтоді, як у Кракові стараннями князя Костянтина Острозького було організовано друкарню Швайпольта Фіоля — саме він на замовлення української громади випустив 1491 р. “Часловець”, “Осьмигласник”, “Псалтир”, “Тріодь Постную”, “Тріодь Цвітную”. Вони мали яскравий національний колорит, виявлений в оформленні за зразком західноукраїнських рукописів (Огієнко І. Історія українського друкарства. — К, 1994. — С. 279). Майже через 100 років (1572—1573 рр.) були засновані Львівська друкарня Івана Федорова, згодом — Острозька (1577— 1579), де 1581 р. вийшла знаменита Острозька Біблія. Там друкувалися насамперед богослужбові книги — Требники, Часослови, Акафістники, Канонники, Восьмигласники, Мінеї, Служебники. Ширилися по Україні видання Віленського друкаря Петра Мстиславця (Часословець (1576), Акафістники 1627 і 1628 рр.) 1604 р. львівський єпископ Гедеон Балабан (1530—1607) заснував друкарню в Стрятині, де видавав і церковні літургійні книги (Служебник 1604 р., Требник 1606 р.). Друкарню очолював його брат Федір Балабан. Стрятинський Требник пізніше склав основу Требника Петра Могили (1646). Це книга, в якій описано, як слід звершувати церковні таїнства — Хрещення, Вінчання, Похорон, різноманітні молебні. Цікавий розділ “Молитви на всякую потребу”, з яких найоригінальніші молитви “На затримання вітрів і бурі”, “На заборону грому і блискавки”, “За недужих в усяких немощах сущих”, “Над болящим і неспящим”, “Над бранію блуда”, “Молитва повістна і заклинательна святого мученика Трифона, глаголаємая в вертограді (на городі — Л. І.) іли винограді (в саду), іли на ниві”, — заклинання комах і червів із житієм святого мученика Трифона. Тут же подані рідкісні молитви на одягання ряси, молитва розрішальна для померлого, “молитва над ядущим скверние мяса от поган”, молитва за того, хто відвернувся і відрікся віри, молитва за християнина, що обманувся язичницькою оманою, молитва, щоб огласити язичника, молитва на освячення оскверненого колодязя, за полонених, молебен при нашесті варварів… Звичайно, такі молитви вже не використовуються Православною Церквою, їх не знайдеш у сучасних виданнях Требників. Справжнім поліграфічним шедевром XVII ст. є Требник Петра Могили, виданий 1646 р. в друкарні Києво-Печерської Лаври. Це на той час перше науково-
Ікона “Спас у Силах”. Друга половина XV ст.
богословське видання, створене на основі численних першоджерел грецьких і українських (друкованих до 1646 р. і рукописних). Петро Могила — автор передмови й розгорнутих богословських коментарів до кожного розділу, які не втратили актуальності й досі. Святитель не лише сам правив тексти, звіряв їх з оригіналами, добирав ілюстрації, що мали національний характер, а й брав безпосередню участь у складанні та друкуванні книги. Цікаво, що до Требника Петра Могили внесено 37 нових чинів, яких не знаходимо ні в грецьких, ні в слов’янських Требниках, виданих до 1646 р. Це — чини освячення церковних речей
— убрання вівтаря, священних сосудів, одеж, іконостасу й ікон, хрестів, дзвонів, цвинтаря, чин заснування нового монастиря, міста, фортеці, будинку, чин благословення печі, пекарні, нового колодязя, насадження нового саду, благословення винограду і плодів удень Преображення, благословення посівів, нової клуні (так і написано — “КЛУ- НІ НОВОЇ”), нових сітей для ловлення риби, овечих отар та для іншої худоби, нового човна, верби в Квітну неділю, благословення куті (“іли вареної пшениці с медом смішаной”), солі тощо. Все це свідчить про те, що Православна Церква в XVI— XVII ст. була нероздільною з життям і побутом українського народу, зокрема, селянства, освячуючи і благословляючи людську працю та її плоди протягом року, а також і все життя віруючого від народження до смерті. Цікава і третя частина Требника, що вміщує молебні та молитви на різні випадки — в день Нового року, під час голоду, мору, потопу, землетрусу, посухи, проти відьомства, чаклування, всякої нечистої сили. Требник Петра Могили — невичерпне джерело для дослідження насамперед мовознавців, етнографів, істориків, богословів. У пізніших Требниках також можна зустріти багато церковних чинів (молебнів), які виходили з тогочасних потреб парафіян і дають цікаві відомості про побут і світогляд українського народу в XVIІ—XVIIІ ст. (молебен “на запинення вітрів і бурі”, благословення свічок на Стрітення, благословення стайні, благословення “млека чародіянного”, благословення дітей і одіяння дитини в іночеські одежі, чин обходу посівів (“чин благословення сіяння сімен полевих в праздник Різдва Богородиці”), освячення дому проти пожежі, освячення ріки, човна, сітей, “купелі” (ставка — Л. І.) рибної і риб, на копання колодязя і обрітення води, освячення житниці, пивниці, світлиці, зілля на Успення, зілля проти недугів, зілля їстівного і овочів, всякої посудини, вина, олії, меду, благословення вулика, оскверненої церкви, чин вигнання бісів (Требник 1739 р. Унів). Із цього видно, що священнодійства церковні виходили зі злободенних потреб народу. Багато з них побутували лише в Україні й згодом були викорінені РПЦ. Не знайдеш зараз у літургійних книгах Української Православної Церкви молебна на випадок “коли йде дитина вчитися на священика”, “коли дощ безперервний” (див. Почаївський Требник 1771 р.) — хіба що окремі заключні молитви примандрували до нас із тих часів. Піклуючись повсякденно про життя своїх чад, про виховання дітей, чесний шлюб, міцну сім’ю, чистоту православної віри, Українська Церква насамперед дбала про очищення і спасіння душі людини. Наприклад, у Почаївському Требнику 1786 р. знаходимо вражаючу річ — чин “Покаяніє скитскоє”, який готував ченця до таїнства Сповіді й Причастя. Особливо вражає “Молитва покаяння” до Пресвятої Тройці (с. 10), — глибиною осудження власного сумління, суворою позицією, що зазнала впливу літературного бароко. Автор твору вправляється в словотворенні, вишукуючи найгірші епітети для себе самого, на зразок “вредолюбець”, “сміхолюбець”, “гріхолюбець”, “похотолюбець”. Не можу стриматися, щоб не процитувати для сучасного читача хоча б уривок цієї молитви, що передає стан душі Почаївського монаха XVIIІ ст.: “Аще би, Господи, не Твоя благодать покрыла мене, грішного, по вся дні і нощі, і часы, то уже бых аз, окаянный, пошол, аки прах пред лицем вітра, і бил бых аки не явлен на світ сей за своє окаянство” […]. “Что лі начну глаголати? Как ізрещи множество гріхів моїх, — ум мой смутися, і душа ми трепещет, і всі удове (члени — Л. І.) тіла мого содрогнулися-от содіянних ми зол. […] Ність (нема — Л. І.) бо того гріха, єгоже аз окаянний не сотворих, і ність тоя злобы, єя же не содіях. І самоє небо оскверних зренієм очію мо# єю, і землю окалях хожденієм ногу моєю. (Тут — форма числа двоїни, яка вже зникла, — Л. І.). Весь чуждь біх волі Твоєя, преступих Твоя заповіді, і не сохраних Твоїх повеленій […], і не сотворих ні єдин день хотінія Твоя, Блаже, но всего себе повинух гріху і сластєм поработи […] Согріших, Господи, в преслушанії повеленій святых апостол і святых отец. Согріших в преслушанії заповідей отца своєго духовного. Согріших в преслушанії по плоті родитель — отца, і матері, і всего сродства. Согріших, Господи, небреженіїм Святих Твоїх Писаній. Согрішних невірієм Святині Твоєя, Христа, Бога нашего, в сумненії віри Православныя […]”. Хіба тепер, через 300 років, не актуальні для нашого народу слова цієї молитви? Інша богослужбова книга — “Служебник” — подає чин Святої Божественної Літургії (крім літургії св. Іоана Золотоустого, подаються ще Літургія свт. Василія Великого, яка одправляється в піст, та Літургія Ранішосвячених дарів св. Григорія Двоєслова, що одправляється в середу і п’ятницю Великого Посту), вечірні та утрені з описом усіх священнодійств і з молитвами, які читає ієрей таємно у вівтарі. Служебник, як і Требник, призначений виключно для священнослужителів. Найперший кириличний Служебник з’явився друком у Терговищі 1508 р. Відомі Служебники, видані Київською митрополією у Вільно (1533) та в Стрятині (1604). Найважливішим для Української Церкви є Служебник Петра Могили, виданий 1639 р. в друкарні Києво-Печерської Лаври. Найдавніший Служеб) ник, який пощастило трима) ти в руках автору цих рядків, зберігається у відділі ста) родруків НБУВ. Виданий він у Венеції 1519 р. Книга тро) хи пошкоджена (втрачений початок, середина і кінець), однак добре збережена, має дуже красивий незвич) ний слов’янський шрифт, двоколірний друк. На обкла) динці печатка “Друк Божеда) ра Вуковича, 7.07.1519”. На) самперед він цікавий як пам’ятка української мови XV—XVI ст. Очевидним є те, що складали його українські друкарі, адже таких “поми) лок” не могли припуститися чужоземці: “добрых”, “ізы) дім”, “вьвікы”, “вечеры твоєє тайныє причєстныка мє прійми”; “причещаєтсє су) щего в руках со строхом і всякым опасством”; “отирає
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
