Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 19 (448), 8—14 травня 2008

Слово Просвіти, №19 за 2008 рік

ДО 140#РІЧЧЯ “ПРОСВІТИ” ні звуки оркестру, і на сцену випливли в українських національних строях стрункі дівчата, виконуючи хоровод “Марина”. Мені завжди були милі наші народні пісні, більшості з яких, навіть жартівливим, притаманні відтінки суму. Наспівувала їх мама, ровесниці. Та й Україна без пісні немислима. Але цього вечора “Марина” настільки зачарувала мене неземною мелодією, яка яскраво променилася романтикою української минувшини, що я відчула себе в іншому світі. Може, то відгукнувся голос крові моїх запорізьких предків, а може, мотиви Шевченкових поезій про славну козаччину, що, спливши у пам’яті в ці хвилини, навіяли таке видиво. Не знаю. Та бачила я не сцену, а квітучу галявину в зелених обіймах гаю, на якій дівчата вели танок, перенеслася у ті часи, коли вони ще втішалися козацькою волею, первозданними звабами рідної природи та високоморальними звичаями. Замріяний гай, мальовнича галявина і дівочий хоровод — усе творило незабутню симфонію краси. Хоч я стримана, але мимоволі вирвалися слова: — Чи є щось на землі краще за українську пісню, за наших дівчат, за мою Україну? Я щаслива, що народилася українкою! Моє останнє слово збіглося з гучними оплесками, якими зал вітав артистів. Аплодувала щиро і я. Та коли оглянулась, то побачила, що коло мене нікого нема. Мабуть, студентки мої слова сприйняли як крамолу і вирішили зникнути, щоб не бути свідками “неблагонадійних” висловлювань. Адже не годилося у той час виявляти більше любові до рідної Батьківщини, ніж до спільної Родіни. Це вже пахло націоналізмом. Попри естетичні уподобання, я ще вважала себе наскрізь совєтською і, напевно, забула б про цей випадок. Та невдовзі стався другий. У вихідні я поїхала до батьків у село. Відвідала колишню однокласницю, яка завідувала місцевою бібліотекою і навчалася заочно. А в бібліотеці був ремонт. Книги стосами стояли на підлозі. Один із томів Леніна впав і лежав розгорнутими сторінками до підлоги. Я підняла, змела порох і почала читати. “Телеграмма. Саратов. Пайкесу …Временно советую назначить своих начальников и расстреливать заговорщиков и колеблющихся, никого не спрашивая и не допуская идиотской волокиты… Ленин, 22. 08. 1918” Якось не відразу зрозуміла зміст, та в душу проникла гіркота. Прочитала знову і відчула себе окраденою. Невже той, про кого з малих літ наслухалася, що це найчесніша, найсправедливіша і найгуманніша людина, міг давати “советы” вбивати без “волокиты” невинних людей? Може, це якась помилка, подумала. Читаю інші телеграми. А там — “повесить”, “взять заложников”, “запереть в концлагерь” і т. ін. В одній рекомендується у прифронтовій Закінчення на с. 6 Богдан Ткачик. “Корифеї землі подільської — Соломія Крушельницька, Михайло Бойчук, Лесь Курбас, Богдан Лепкий”. 1992 РОЗДУМИ ПРО УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин