“Організована громадська активність — основа демократії”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЧИ ПОТРІБНІ НАМ ФОРУМИ?
Слово Просвіти, №19 за 2008 рік
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ
Форуми української інтелігенції вже давно сприймають як великі збори поважних представників еліти, щоб поскаржитися на тяжке становище української мови, культури і мистецтва. Потім усі роз’їжджаються, полишаючи все на Божу волю, забуваючи про те, що програми й ухвали слід виконувати. Бог допомагає, але тим, хто твердо вірить в успіх справи. Тільки справжня віра, а не ритуал громадської акції може творити українське диво. Гірко, але боротьба за українську мову і культуру в Україні дедалі більше набуває ознак ритуалу без повноти віри. Про віру нечисленної справжньої української інтелігенції не йдеться — згасає віра простих українців. Чому? Віра міцна єдиним символом, єдиною культовою організацією, чудотворцями і дивами духовних перемог. Віра в український символ повинна додавати самоповаги. В Україні немає ні сильної культової української організації, ні масової з’яви творців дива українськості. Духовні подвиги українців є і будуть, але стати дивом на рівні сенсації, мабуть, заважає бар’єр “неформату” більшості ЗМІ. То звідки ж візьметься віра, проти якої безсилі інформаційні технології маніпулювання нашим життям? Секрет інформаційної безпеки України — зміцнювати віру громадян у переможну силу українського. Та непросто це реалізувати в Україні. Якби гроші й зусилля українців світу можна було сконцентрувати і спрямувати на розвиток єдиної сучасної культової української організації, не було б потреби збирати регулярні форуми інтелігенції. Немає міцної розгалуженої організації, тому будь-які збори залишаються гучним піаром для своїх, імітацією громадянської активності й мітингового патріотизму. Це основна причина масової зневіри українців. У нас була чудова нагода мати справжню українську культову організацію — “Просвіту” на базі Товариства української мови, але схоже, що хтось послідовно цьому заважав. Усе зробили переважно руками українців, і саме українці не поспішають дати гривню чи пожертвувати особистий час для своєї ж української організації. А хто ж, як не українці, повинні наповнювати силою українські організації? Ми багато можемо в дискусіях, тому проводимо форуми. Неприпустимо довго тривала наша “мітингова демократія” після проголошення незалежності. Виявляється, дуже легко грати на українському марнослав’ї. Хочемо бути поступовцями, найкращими у світі демократами, найбільшими поборниками прав абстрактної людини, найтолерантнішими і найдобрішими до всіх і не забуваємо про власний достаток і власну хату. Коли ж будемо добрі і милостиві до себе? Коли на доказ справжності віри українець, як брата, любитиме українця, а потім вже — решту світу? Ми готові стрибати від захвату за похвалу світу і чуже визнання, а навіщо? Все одно похвала і визнання чужих нещирі. У справі самозбереження та інформаційної конкурентоспроможності, особливо в нашій ситуації, треба покладатися на щось надійніше, ніж держава — на українську культову громадську організацію чи систему. Тим паче, що організована громадська активність — основа демократії. Щоб слово не було порожнім, українці повинні навчитися володіти собою, своєю громадянською відповідальною поведінкою, плеканням мови і самобутності, вихованням молоді й баченням мети нації. Проте зараз ми нація в стані абсолютної інформаційної незахищеності, тому наш імунітет буття дуже швидко слабне. Варто почати з головного цькування триває, бо знову керівництво знущається над текстами інформацій та передач журналістки, внаслідок чого вони не виходять в ефір або виходять у спотвореному вигляді; їй призначили на радіо нового керівника, який досі не мав жодного стосунку до радіомовлення, а 3 квітня 2008 року, після виходу журналістки з відпустки, виявилося, що з кабінету, де Олена Маковій працює, забрали телефон. Це стало продовженням фактичного катування журналістки, яке триває понад п’ять років. Протягом цього часу її намагалися переконати, що вона не вміє писати, накладали стягнення з формулюванням “за невиконання завдань”, “за прогули” двічі звільняли з роботи, часто, коли вона приносила свої інформації та передачі керівництву, їх, не читаючи, кидали на підлогу, тож інформації доводилося пересилати поштою. Олену Маковій досі не допустили до прямого ефіру, місяцями зовсім не допускали до мікрофона й навіть не вносили до плану роботи радіомовлення. Кореспондент часопису “Промінь Просвіти” Валентина Кривда (теж на громадських засадах) 4 лютого звернулася до голови облдержадміністрації Віктора Бондаря телеграмою, у якій зазначила: “Мер міста Кривого Рогу Юрій Любоненко заборонив головному редакторові Володимиру Штельмаху друкувати в “Червоному гірнику” інтерв’ю з учасником УПА Романом Пастернаком з нагоди його 80-річчя всупереч Указу Президента України від 14 жовтня 2006 року. Просимо негайно втрутитись”. На телеграму зі скаргою відповів… сам Володимир Штельмах: “Шановна пані Кривда! Ваша телеграма в облдержадміністрацію, в якій ви твердите про заборону міським головою Кривого Рогу публікацій певних матеріалів у газеті “Червоний гірник”, цілковито не відповідає дійсності”. Так голова облдержадміністрації “виконує” вимоги Закону України “Про звернення громадян”.
— сконцентрувати всі сили українства в “Просвіті”, зробивши її потужною і сучасною, здатною бути повноцінним переможним учасником інформаційного діалогу в Україні й світі. На зміну хаотичному, часто грантоїдному наборові організацій без членства слід прийняти єдину ієрархію — систему українських організацій, в середовищі якої не сперечаються про національну ідею, а знають мету нації. Безперечно, ми досягнемо успіху, достатньо лише усувати чинники, які вбивають віру в перемагаючу силу українства. Сподіватися варто тільки на себе і сильну організацію, адже наш інформаційний простір, політичне і владне середовище вражені вірусом, що вбиває віру. Перше завдання культової української організації — щоденний успіх в подоланні негативів, що знищують віру. Про це повинен знати кожен громадянин України. Для підкріплення віри потрібне диво, а не паперові заяви, звернення, ритуальні пікети і форуми інтелігенції. Інтелігенції не варто виокремлюватися, бо виокремлена гуманітарна еліта не в змозі взяти на себе тягар творення українського гуманітарного простору. Інтелігенти технічного чи природничого напряму несуть не менше гуманітарне навантаження. Сучасній громадській діяльності бракує системності та прагматизму кваліфікованого менеджера. Чимало розумних людей віддає перевагу політиці. Так, кинули напризволяще Товариство української мови, коли була нагода перетворити його на потужну культову українську організацію з історичним минулим і перспективою. Інтелігентам час припинити “гру в політику”, їхній інтелект там не знаходить попиту. Українцям потрібен не безконечний процес боротьби через заяви і декларації, а яскравий, добре підготовлений результат на рівні дива. Дива — єдиний спосіб дуже швидко відродити українську віру. Обережні ук-
Фото Олеся Дмитренка раїнці довели свою здатність на диво громадянської активності, побачивши, що їхнє перемагає. Тількино з цим почне рахуватися влада, першими запишуться щирими українцями навіть ті зденаціоналізовані елементи, які зараз допомагають робити “неформатом” усе українське, щоб не втратити прибуткових місць. Ці прибуткові місця — ключові сфери суспільної діяльності — вражені технологіями стороннього недоброго впливу, вони вбивають віру українців. А без віри ми безсилі й безборонні. Слабкі місця українського суспільства — насамперед засоби масової інформації, система освіти і виховання, ділова сфера й чиновництво, політика. Усе українське життя деформоване, воно розвивається, як вражений хробаком овоч. Тільки громадська організація, не партія, може і повинна довести державній машині конституційну істину: народ — джерело державної влади. Якщо ж державна машина не здатна працювати на зміцнення віри народу у власний успіх, то навіщо таке чиновництво? Ми повинні запитати відповідальних осіб, чому держава погано контролює національний інформаційний простір. У XXI столітті кордони не стримують агресії, а в умовах неминучої інформаційної відкритості кордон проходить по душах громадян. Для захисту українців достатньо продуманого закону, вишколених і сумлінних державних службовців й активної інформаційної відповіді держави на загрози й виклики. Але це все одно не допоможе, якщо буде мало відповідальних громадян в усіх визначальних і впливових структурах суспільної діяльності та серед чиновництва. Треба витворювати культ відповідальності громадянина, а відповідальність влади і сила держави постане як результат.
мирення” й Указу Президента України “Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційних прав на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування”? 3. Міському голові міста Кривого Рогу Юрієві Любоненку посприяти, щоб на сайті Криворізької міської ради серед інших місцевих газет було розміщено й вихідні дані часопису “Промінь Просвіти”, які вже другий рік поспіль є в каталозі передплатних видань Дніпропетровської області. 4. Редакторові газети “Червоний гірник” Володимиру Штельмаху (засновник — Криворізька міська рада) дати мені як редактору часопису “Промінь Просвіти” відповідь на запитання “Скільки матеріалів про воїнів УПА було опубліковано в газеті “Червоний гірник” (із зазначенням їхніх назв та чисел, де їх було опубліковано) за період з 14 жовтня 2006 року до 14 квітня 2008 року”. 5. Генеральному директорові Криворізького міського державного об’єднання телебачення і радіомовлення Юрію Півню виконати в повному обсязі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 серпня 2007 року, залишене без змін Верховним Судом України. Якщо хоч одну із зазначених тут вимог не буде належним чином виконано, я 16 травня 2008 року розпочну четверту в моєму житті протестну акцію голодування. Вона проходитиме навпроти приміщення Дніпропетровської обласної держадміністрації за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 1. Прошу Секретаріат Президента України проконтролювати виконання зазначеними посадовцями моїх вимог у тій частині, яка стосується положень указів Президента України. З повагою Сергій ЗІНЧЕНКО, редактор часопису “Промінь Просвіти”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
