Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Не розмовляєш українською — не вважай себе етнічним українцем”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

РОЗВІНЧУВАННЯ МІФІВ

Слово Просвіти, №19 за 2008 рік

Святослав МІЗЕРНЮК Фото автора За допомогою цього проекту зроблено ґрунтовний аналіз нинішньої мовної ситуації в Україні у всіх суспільних сферах: законодавства, політики, освіти, ЗМІ, судочинства. Дослідження базується на результатах Всеукраїнського репрезентативного опитування населення України у 24 областях, Автономній Республіці Крим та місті Києві. Одержано головний результат — розроблено рекомендації щодо майбутньої мовної політики в Україні, які ґрунтуються на використанні провідної ролі української мови в суспільстві як основної у процесі державотворення, враховуючи мовні інтереси меншин. У Національному університеті “Києво-Могилянська академія” відбулася Міжнародна конференція, присвячена цій проблемі. — Передовсім результати наших досліджень дають змогу спростувати ті міфічні стереотипи щодо мовної ситуації в Україні, які активно насаджують деякі зацікавлені політики, — почала свій виступ мовознавець із НаУКМА Лариса Масенко. — Міф перший: переважна більшість населення України розмовляє російською. Проте наші дослідження, як і опитування інших соціологічних служб, засвідчили, що загальна кількість людей, які спілкуються українською чи російською, приблизно однакова: відповідно 35 і 36 відсотків. Цей мовний паритет підтверджують і відповіді на запитання, якою мовою розмовляють учасники опитування там, де вони мешкають. Третина — українською, трохи більше — російською; 23 відсотки респондентів кажуть про двомовність, а 10 відсотків основним у спілкуванні назвали мовний суржик. Отже, теза про суцільну російську мову населення в Україні хибна. Міф другий: українська поширена лише в Західній Україні. Дослідження засвідчили, що в реґіонах України спілкуються різними мовами. Тож поділ на російськомовний схід та україномовний захід необґрунтований. Українською розмовляють переважно на заході та в центрі України: Закарпатська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Рівненська, Волинська, Вінницька, Хмельницька, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська області. На півночі — у Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській послуговуються приблизно однаково обома мовами. Натомість на сході та півдні домінує російська. Нею спілкуються переважно у Немає іншої європейської країни, де мова етнічної меншини набула б такого самого поширення, як і державна, а державна на чималих територіях стала б мовою меншості. Та з-поміж колишніх радянських республік, окрім Білорусі, Україна має найнесприятливіші умови для розвитку нації — через демографічні, політичні, юридичні, антропологічні, лінгвістичні проблеми. Це — наслідок політики зросійщення, яку провадили російська та радянська імперії. Таких висновків дійшли експерти, які взяли участь у дослідницькому проекті “Мовна політика: антропологічні, лінгвістичні аспекти та подальші перспективи”, яку профінансував ЄС. цих двох реґіонах, тобто лише у восьми областях України. Міф третій: українською мовою послуговуються в офіційній сфері та освіті, а за інших обставин люди розмовляють російською. За результатами опитування, спілкування українською здебільшого поширене у державних установах, закладах освіти, а на вулицях, у магазинах, з незнайомцями тощо розмова відбувається російською, що на 5—6 відсотків переважає україномовне спілкування. Та чи інша мова переважає у побуті, але ця різниця несуттєва. Ми провели спостереження, і на його основі зробили аналіз індивідуальної поведінки респондентів за різних життєвих обставин: у державних установах та родинах кількість людей, які спілкуються українською чи російською, приблизно однакова. Це спростовує стереотип, що українська — мова лише офіційна, а в інших життєвих ситуаціях російською нібито розмовляють частіше. Це свідчить і про те, що зовнішнє середовище не сприяє спілкуванню людей державною мовою, навпаки, спонукає розмовляти російською. Отже, є проблема слабкого, недорозвиненого українського культурно-лінгвістичного простору. Ще один міф: українською спілкуватися непрестижно. Така цілеспрямована політика, запроваджена ще за радянських часів, негативно позначилася на іміджі української. Однак семеро з десяти опитаних вважають, що сьогодні спілкуватися в Україні державною якраз престижно: понад 70 відсотків визнають українську як один із символів державності, й лише 10 відсотків із цим не погоджуються. Мало хто з наших громадян розуміє й замислюється над “баталіями” навколо “Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин”: лише 14 відсотків мають уявлення про цей документ, і не знають, чиї мовні права насправді захищає Хартія. Цим і користуються проросійські політики. Дослідження допомогли визначити й цивілізаційні симпатії населення: україномовні громадяни схиляються до європейського вибору, російськомовні, які хочуть для російської статусу другої державної, прагнуть до євразійського простору. Яку ж мовну політику має обрати держава за такої колізії, коли жодна політична сила не знайде потуги, щоб зібрати дві третини депутатів і змінити мовні статті Конституції? Кожна держава має право на власній території поширювати й розвивати державну мову та вимагати від своїх громадян її вивчати і знати. Серед рекомендацій, які ми розробили для мовної політики в Україні, передовсім такі: Верховній Раді якнайшвидше ухвалити новий Закон про мови, бо чинний від 28 жовтня 1989 року вже не відповідає сучасним реаліям; усі держслужбовці повинні вільно володіти українською і зобов’язані засвідчити її знання сертифікатом (один з найцікавіших результатів опитування — 50,9 відсотка населення вважають це вкрай потрібним); видавати україномовні книжки, звільнивши їх від оподаткування; Україна мусить дотримуватись і забезпечувати виконання своїх зобов’язань перед Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин