“Не розмовляєш українською — не вважай себе етнічним українцем”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
МОВНА ПОЛІТИКА В «ПІВДЕННІЙ ПАЛЬМІРІ»
Слово Просвіти, №19 за 2008 рік
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
Одеса — складне географічне, соціокультурне, соціально-політичне утворення, що має давню історію як місто, засноване ще за Російської імперії. Існує реальна Одеса і симулякр Одеси; це — припортове місто, заручник проімперського минулого, у якому нібито співіснують національні спільноти, проте ідеологічна історія обов’язково має “випливати” з Російської імперії, відповідно “патронеса міста” — імператриця Єкатєріна, за наказом якої було знищено Запорозьку Січ. Імперські витоки — головна причина укорінення в ментальності людей комплексу асоціацій із власною проімперськістю, що активно представлена на рівні масової свідомості одеситів. У контексті заідеологізованої історії, на яку працювала і Російська, і совєцька імперії, сформовано стереотип сприйняття Одеси як “ісконно русского города”, який активно підтримують і сьогодні. Цей віртуальний простір — велика проблема як джерело ідентифікації одеситів, які вивчають ідеологічно перекручену історію свого краю, опиняючись заручниками імперських маніпуляцій. Якось іще за радянських часів у донецькому художньому клубі аудиторія “освистала” вступне слово Ліни Костенко українською мовою. Поетеса запропонувала спілкуватися російською, і шахтарі гучно висловили протест, мовляв, не треба, ми прекрасно розуміємо українську. Отже, ситуація в Одесі потребує особливої мовної політики: слід насамперед розробити навчальні програми, акцентуючи не на імперських витоках, а на відкритості міста для всіх етнічних спільнот, які у ньому завше гармонійно співіснували, і часто “общепонятною” була не російська. Саме тому українська мова не чужа тут, оскільки Одеська область здебільшого україномовна чи суржикомовна. Мовні ігри в Одесі — це результат ідеологічних маніпуляцій тих, хто на ґрунті викривленої історії сам пропагує сьогодні імперські постулати, не даючи можливості розвиватися українським книгарням, адже в Одесі лише одна українська книжкова крамниця. Можна розмовляти російською, проте підтримувати ідею суверенітету й неподільності України; можна “думати по-російськи”, та відчувати причетність до української мови і культури. Натомість українська (якщо вона рідна), завжди асоціюватиметься з рідною культурою. За нинішнього цілеспрямованого майже “кілерського” втручання Костусєва і Каурова у формування “ментальності міста” розв’язати проблеми з українською вкрай важко. Передусім через брак фахівців, які готують учителів української мови й літератури, філологів, журналістів, істориків… Позиція Едуарда Гурвіца щодо мовного питання, на жаль, спрямована на підтримку в Одесі російської. Хотілося б, щоб Едуард Йосипович, який зробив для міста чимало, став гарантом утвердження й розвитку української мови в поліетнічному реґіоні. Вибір на користь російської — це крок до погіршення іміджу Одеси як українського ліберально-демократичного міста. В Одесі спілкуються переважно російською. Хоч це не літературна російська мова, адже місто не має зв’язку з російською культурою. Теперішня мовна ситуація — метастази тоталітарної системи, яка спрямовувала всі сили на утворення єдиного “общепонятного”. Сьогодні в Одесі побутує утопічна думка: щоб не витрачати зайвих зусиль, набагато легше вивчити “велікій і магучій” і не мати проблем з українською. Космополітизм, представлений російською, — ілюзія, на яку працювала ще радянська тоталітарна освіта. Цю ілюзію маємо знищити, сформувавши український гуманітарний простір, розробивши навчально-методичне забезпечення з історії й культури міста, яке аргументовано доведе потребу вивчати українську мову та належати до української спільноти, адже мова — один із визначальних факторів консолідації будь-якої нації.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
