“Такої біди ще не знали лемківські Бескиди... Залізом і вогнем нас вигнали з рідної землі”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
СПАДЩИНА
Слово Просвіти, №19 за 2008 рік
Василь АНТОНІВ, академік, м. Москва
У Західній Галичині, де споконвіку жили лемки — талановита, працьовита, вільно-мовна етнічна група великого українського народу, — недалеко від теперішнього кордону Польщі зі Словаччиною, у хвойному лісі бере початок річечка Ославичка, що впадає в Ославу. Ще зовсім недавно (60 років тому) вздовж берегів Ославички лежало чудове лемківське село з дзвінкою назвою — Ославиця. Сонячним промінням і теплом світиться це слово, в ньому душа, серце і розум наших далеких предків. У чарівній долині річки Ославички в гармонії з природою тисячі років жили люди, славили Бога й рідну землю, зігріваючи її своєю працею, сповідуючи силу Сонця. Ото й назвали вони річечку — Ославичка, річку — Ослава, а село — Ославиця. Лемки — автохтони, вони ні звідки не прийшли, а завжди були на цій землі. У XX столітті Лемківщиною прокотилися криваві хвилі двох світових війн. Горіли села, лилася кров, гинули люди, але після Першої світової війни земля швидко загоїла рани. Друга світова залишила набагато глибші й кривавіші сліди. З лемківських міст і сіл німці вивезли багато молоді. Пізньої осені 1944 року фронт перекроїв село Ославицю. Верхню, південно-західну частину контролювали німці. Вони розташувалися в окопах і землянках уздовж завчасно приготованої словаками лінії оборони, відгородженої спереду колючим дротом та смугою замінованого поля й берегами річечки Ославички. Передові частини червоних військ розмістились по хатах у нижній, північно-східній, частині села. Інколи для харчування вони брали у людей вівцю, теля, корову. Фронт у селі стояв довго, майже два місяці. Час від часу німці обстрілювали околиці нижньої частини села з мінометів. Уночі зависали вогняні мережі запальних куль та спалахи ракет. В одну з таких ночей німці запалили нашу й сусідню, стрийкову, хату, що стояли близько до їхньої лінії оборони. Восени дерев’яна лемківська хижа під солом’яною стріхою готова до зими: загати з трьох її боків туго набиті запашним сіном, необмолоченими снопами, дервітня переповнена заготовленими на зиму дровами. Така хата швидко спалахувала, і загасити її неможливо, та й нікому. Тато тільки встигли винести дітей, вивести зі стайні коней і корів та відчинити курник. Ще звечора наша велика родина (четверо дітей, тато, мама і бабуся) мали все, щоб у теплі й достатку перезимувати, дочекатися весни, зорати й засіяти ниву… А на ранок ми вже сиділи у холодній землянці в саду під обгорілою грушею голодні, без хліба й одежі. Над світом ще палала війна. У смертельному двобої стоять дві величезні потуги (червона й коричнева), і кожна з них хоче володіти світом. Яка з них темніша? Але є Лемківщина, є Ославиця, є наші люди, близькі й далекі родичі, готові допомогти в біді, зігрітий нагодувати. Ще до зими німці залишили лінію оборони. Фронт відкотився на Захід — у Словаччину й Чехію. На відміну від німців, совіти провели
z УКРАЇНА І САНСКРИТ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
