Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Зілля дива наробило — тополею стала”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Слово Просвіти, №19 за 2008 рік

хайності. Насправді ж, коли культурний тваринник тримає свиней у чистому просторому хліві, льохи віддячують господареві доброю поведінкою і, так би мовити, високоякісним кінцевим продуктом. Між іншим, деякі зних мають винятковий нюх; у Франції свиней використовують навіть для пошуків грибів, зокрема — дорогоцінних трюфелів. Не заслуговують презирства і розумові здібності цих тварин. У гірських місцевостях, на Кавказі, де практикують вільне утримання свиней, вони майже цілорічно перебувають у напівдикому стані, протягом теплої пори року успішно дають собі раду, але взимку неодмінно повертаються до хлівів. А про потомство дбають з турботливістю, не притаманною жодній дикій істоті. На відміну від свійської свині, її предок в е п р, або д и к и й к а б а н, — спритний і зовсім не грубезний звір, хоч і важить до 200 кілограмів. Усе у нього справніше, аніж у свині: тулуб — коротший, ноги — сильніші, голова — довша, ікла — гостріші, навіть вуха не теліпаються, як у хазяйської льохи, а стоять сторч. Дикі поросята відрізняються жовтуватими смугами на тулубі й веселою вдачею, у той час як дорослі — впертістю й лінькуватістю. Потрапивши у неволю, вони швидко звикають до нових умов і, незалежно від настрою, нечемно заграють з котами і собаками, за що й дістають від них по заслузі. Напевно, людям неважко було приручити цього звіра, щоби потім, вже як свійського, розповсюдити по всіх континентах. У Софії Київській, на стіні при початку сходів на хори, з ХІ ст. збереглася фреска, де зображено полювання на вепра. Мисливцеві допомагає пес, і сцена боротьби з величезним кабаном сповнена динаміки й драматизму. Володимир Мономах у “Повчанні” говорить про те, як дикий кабан у нього “меч на стегні відігравав”… Якщо на вепра полювали з собаками, він захищався з особливою люттю. Завдаючи ударів іклами, підважуючи знизу, звір прагнув підкинути ворога; хто кого роздере — це було питання. Мабуть, тому вепра, як і вовка, відносили до “грубої”, або “чорної” дичини і полювали на нього зі спеціально навченими хортами. Так було і на Великому Лузі за Дніпровими порогами, де у високих очеретах поблизу проток і озер дикі кабани водилися аж до середини минулого століття. Над Іваном на могилі, Коло того гаю, І без вітру гойдаються, І вітер гойдає. Аналогія тополі з жінкою була перенесена й на долю України, що зазнала лихих випробувань від ворожих нападів. Тополя, як і верба, стала національним символом України. Відома легенда про тополю. “Були собі три подруги. Жили вони душа в душу: чи на весілля, чи на вечорниці — завжди разом. Якось, кажуть, на Івана Купала, пішли всі три подруги квіти збирати. Збиралися вертатися в село, та почули шалений кінський тупіт. — Ой лишенько, татари! — крикнула одна. — Загинемо в річці, а не дамося татарам у руки! — крикнула друга. А татари вже заміряються кидати аркани. — Господи, зроби так, щоб ми стали то* полями, — крикнула третя. Всі троє відразу стали тополями й заше* лестіли листом. Жахнулися татари і втекли назад, не за* подіявши селу ніякого зла”. Інший варіант легенди: “Пішли три рідні сестри з матір’ю в поле плоскінь вибирати. Раптом налетіли татари. — Ой матіночко, татари, рятуйте нас! — Краще станьте тополями, як маєте потрапити в татарський полон, — вигукнула мати й одразу впала, вражена татарською стрілою. Татари накинули на сестер аркани, але аркани були вже не на дівочих плечах, ана тополях. Татари злякалися і втекли. Село було врятоване, а сестри так і залишилися стояти тополями на віки*вічні. Чи так воно було, чи ні, але, кажуть, що нібито весняни* ми місячними ночами тополі стають дівчата* ми, плачуть і проклинають татар, що страти* ли матір, і що довіку стоятимуть тополями” (Зап. М. Сафроняк, с. Лозова Тульчинського р-ну на Вінниччині). Тополя як символ волі контрастує з полоном козаків-невільників, додає їм снаги. Т. Шевченко звертався до дерева: “Рости, рости, тополенько, все вгору да вгору”. Поети ХХ ст. оспівали тополю як символ Батьківщини, надії, духовності, непримиренної боротьби за щастя й волю. “Тополі арфи гнуть”, “В темряві ночі тополі тріпочуть”, “Здаля сміялась струнка тополя” — це П. Тичина. Безсмертне слово В. Симоненка: І коли впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин