Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Зілля дива наробило — тополею стала”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

«З БОЖОГО САДУ»

Слово Просвіти, №19 за 2008 рік

Альбрехт Дюрер. Блудний син. Графіка 1498 р. Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ забороні на свинину присвячені окремі настанови з роз’ясненнями. Застереження стосувалися особливостей живлення кожної тварини, тож свині опинилися поза всіма категоріями, бо вони їдять усе, на що натраплять: овочі, збіжжя, а також тварин — від пацюків до слимаків, не відмовляючись і від різної здохлятини. Особливу огиду античної людини викликала схильність до канібалізму кабанів і навіть свиноматок, які можуть пожерти своїх новонароджених поросят. Ставлення до них з віками змінювалося дуже поволі, залишаючись цілком негативним, тільки форма висловів набувала виразної алегоричності. Якщо Ісая закидає зрадникам віри вживання забороненої Законом свинини (65 : 4), то за часів християнства відступників картали порівнянням з нечистою твариною. За словами апостола Петра, до цієї істоти подібний християнин, який повертається до звичок гріховних: Помита свиня йде валятися в калюжу (ІІ ап. Петра, 2 : 22). Сам же Ісус, закликавши не судити ближніх своїх, дає зрозуміти, що не кожен буде прилучений до божественної істини: Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас… (Матвій, 7 : 6). Тут підкреслюється не тільки тупість, а й підступність тих, що не гідні нашої довіри, а для більшої дохідливості Ісус порівнює їх з істотами, негативне ставлення до яких давно склалося. Це підтвердив і євангеліст Лука, навівши Христову притчу про блудного сина. Глибина падіння цього заблуди була надзвичайною: він не тільки розтринькав батькову спадщину в чужому краї, де вирощували свиней, а й навіть спіл- Чорнявая дівчина — то моя. Тонкую, високую зрубаю: Чорнявую дівчину кохаю. Образ самотньої недоглянутої тополі в купальській пісні служить паралеллю для розкриття мотиву самотності дівчини, якій певний час не виявляли уваги. Але засіб психологічного паралелізму набуває глибшого символічного значення з появою образу хлопця, саме ця обставина розкриває перспективу одруження: Ой стояла тополя край поля. — Хто ж тебе, тополе, обполе? Хто ж тебе, дівчино, пригорне? Обізвався та й хлопець моло* денький: — Я ж тебе, тополе, обполю; Я ж тебе, дівчино, пригорну. Образ тополі типовий для пісень про кохання; в них тополя символізує дівчину. Чудові народнопісенні паралелізми повніше розкривають емоційний стан ліричних героїнь: Ой у полі дві тополі, Одна одну перехитує. А в козака дві дівчини, Одна одну перепитує… Або ще такий позитивний образ — запевнення хлопця у вірності: Не зрубав я й у полі тополі, Я не зраджу й тебе, молодої. У народних баладах типовий образ перетворення невістки на тополю через свекрушину неприязнь чи й закляття. Сповнені високого драматизму, ці образи — шедеври народного художнього світовідтворення: “Поховала сина та під церквою, //Нелюбу невістку під дзвіницею; //Посадила над сином зелений явір, //На невістоньці — білу тополю. //Став же явір та приживатися, //До тої тополі та прихилятися, //Стали їх могили та присуватися. //Зайшла тоді мати дітей оглядати: //— Либонь, же ви, дітки, вірненько любилися, //Що ваші вершечки докупи схилилися”. Чи не найпоширеніша балада з образом тополі-невістки “Ой чиє ж то жито, чиї то покоси”. Т. Шевченко через образ тополі показав кувався з ними та змагався за місце біля корита… Ніби пастир, який радіє поверненню заблукалої овечки більше, ніж всім іншим, батько вибачив синові геть усе, зустрівши його з великою радістю. У притчі оспівано велич християнської любові: Господь без вагання прийме й обійме грішника, який покаявся. І хоч сьогодні охоче вживаємо свинину, сама тварина у нашій свідомості так і не реабілітована, а крилаті вислови Христові давно увійшли до лексиконів живої мови багатьох народів. Отже, від біблійних часів ця тварина не викликає в людини особливої симпатії. Навіть невчасність або невідповідність людського вчинку чи природного явища визначають у нас висловами “у свинський голос” і “свинячий дощ”. Утім, перефразувавши Михайла Коцюбинського, скажемо: свині не винні й не заслуговують порівняння з найгіршими людьми. Просто сталося так, що у європейських мовах бракувало лайливого слова, і ним стала назва тварини. Дісталося й собаці; погодьтеся, що осудливе “пес” звучить майже так само образливо, як принизливе “свиняка”, “свинство”, “льоха”, “кабан”. Якщо вже когось називають “кнуром”, то мають на увазі нерозбірливість не тільки в їжі. Заради справедливості слід визнати, що в Україні, враховуючи виняткове господарське значення цієї тварини, подібна лайка звучить помітно м’якіше, ніж німецькою чи польською мовами, а часом — навіть майже поблажливо. Назвати ж свинопасом — це вже бундючна зверхність щодо адресата. Китайці та єгиптяни вирощували свиней ще 5000 років тому. В Європі одомашнювати цих тварин почали не набагато пізніше; свинарством займалися й мешканці Подніпров’я в епоху бронзи, що довели дослідники Трипільської культури. Вважають, що свійська свиня ненажерлива, незграбна, упертюща і найменше з усіх тварин прив’язана до людини. Загалом це так, хоч деякі уявлення застаріли. Влітку вона полюбляє вологі місця, бо шукає прохолоди; така поведінка сприяла переконанню, що “свиня завжди болото знайде” і зробила її символом неодолю дівчини, жінки, що як тополя від вітру, потерпають від ударів долі. Від пейзажної замальовки до прямих порівнянь, уособлень чи персоніфікацій — усе це у творах Т. Шевченка: …Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка*тонка та висока, До самої хмари. По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Символіка образів тополі в Т. Шевченка стала: “Не тополю високую //Вітер нагинає, //Дівчинонька одинока //Долю зневажає”; “І похилилась, мов тополя //Од вітру хилиться в яру”; знесилені, “Дві тополі високії //Одна одну хилять. //І без вітру гойдаються, //Мов борються в полі. //Ото сестри*чарівниці — //Отії тополі”. Або ще такий баладний мотив: дві сестри покохали одного хлопця Івана, отруїли його, а потім і себе: А Бог людям на науку Поставив їх в полі На могилі тополями. І тії тополі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин