Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Щоб були ми тверді й несхитні, подібно до твердих, несхитних скель”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

І ЙОЖКО КРАГЕЛЬ

Слово Просвіти, №19 за 2009 рік

вально кілька кроків вулицею Нової Гориці, щоб опинитися у Старій Гориці, тобто на італійській території. За парадоксальною логікою інкримінаторів “злочину”, він залишився на батьківщині для того, щоб нелегально передавати на Захід державні таємниці, інформацію про антикомуністичні вихватки та декларації прихованих “ворогів народу” тощо. Керована комуністичною владою (на той час ще московського зразка) “гуманна” судова система, оголосивши на певному етапі амністію, замінила Краглеві смертний вирок на 20 років ув’язнення, проте внаслідок політичного саморуйнування сама стільки не протягла… А Йожко Крагель по восьми роках примусової праці повернувся до свого жупникування у селах і містечках словенського Примор’я, звідки й сам був родом. ТАРАС ШЕВЧЕНКО У ЖИТТІ Й СЛОВІ ЙОЖКА КРАГЛЯ Для того, щоб адаптуватися після в’язниці на новому місці, Йожко Крагель, спраглий звичної миротворної священницької служби з її добре знайомим, заспокійливим етикетом, багато часу не потребував. Щойно віднайдена душевна рівновага спонукала його до самозаглиблення, роздумів, які доконечно мали призвести й до непереборної потреби втілити його спонтанні медитації в літературний витвір. Тож незабаром, як і раніше, весь вільний час він волів віддавати омріяній літературній творчості, права на яку був позбавлений протягом в’язничних років. Отож, окрім книжки-свідчення, або книжки-документа, що, до речі, через кілька років вийшла другим виданням й була перекладена й видана в Італії та Хорватії, певні етапи свого життєвого шляху автор висвітлив у новостворених книжках: “Моя Толмінщина”, де йдеться про рідний край Крагля і його дитячі роки, і “Від полустанку до полустанку”, присвячена його душпастирській і просвітницькій діяльності. Ім’я Тараса Шевченка, вперше почуте Краглем у шкільні роки від улюбленого вчителя, який зазвичай згадував про долю великого українця у виховних розмовах з учнями, у проповідях-казаннях для парафіян, цитуючи уривки чи окремі рядки з поезій, не меркло в його пам’яті на всіх етапах життя. Тож не дивно, що і в літературній творчості, зокрема у пов’язничний час, прагнучи нагадати молоді, новим поколінням про складне минуле Словенії й України, він раз у раз, мало не в кожній публікації звертається до знакової постаті Тараса Шевченка. 1997 року у видавництві “Bran- ko” в Новій Гориці вийшов збірник творів Йосипа Абрама есеїстичного характеру “Моя Трента”, присвячених неповторній красі високогірної долини Тренти, де у селі з такою самою назвою протягом трьох років він справляв службу вікарія. Упорядкував книжку Йожко Крагель, розшукавши й відредагувавши десяток надзвичайно цікавих статей, спорядивши її ґрунтовною передмовою й примітками, а також кольоровими й чорно-білими фотографіями. Книжка ця схожа на славоспів Трентській долині, казковому світові довкола неї, а також її самобутній людності. Недаремно у примітках автор зазначає, що з Абрамових текстів “…віє слов’янський дух, ненависть до ворогів вітчизни, побажання, аби в кожного билося незрадливе словенське серце, щоб були ми твердій несхитні, подібно до твердих, несхитних скель Триглава” — найвищої гірської вершини Словенії (2 865 м). Чимало місця у передмові Йожко Крагель присвятив Україні. Нагадавши, що саме у Тренті Йосип Абрам писав перші українознавчі розвідки “На могилі Тараса Шевченка” та “Словенці серед русинів”, опубліковані 1901-го (до 40-ої річниці з дня смерті поета) та 1902- го у часописі “Dom in svet” і підписані його улюбленим псевдонімом Козак Байда; що у Тренті було зроблено й перші кроки на шляху до перекладу “Кобзаря”, Йожко Крагель докладно знайомить читачів із характером цього видатного творчого досягнення в перекладацькій галузі, дарма що воно датується початком ХХ ст. Періодичні згадування про події такого масштабу закономірні й вкрай потрібні для того, щоб з огляду на їхню вагомість і важливість для двох народів, вони не губилися в хащах століть і продовжували служити подальшим генераціям. Наслідком плідної співпраці Йожка Крагля з видавництвом “Ognjisce” (м. Копер) стала поява його книжок-портретів видатних словенців і патріотів: композитора Вінка Водопивця, історика, географа й публіциста Симона Рутаря, а також Івана Трінка, церковного і просвітнього діяча, поета, прозаїка й невтомного борця за національні права венеційських (Італія) словенців. 2000 року в цьому видавництві в серії “Будівничі словенської батьківщини” вийшла друком книжка Йожка Крагля “Йосип Абрам — Трентар. До 125-річчя від дня народження”. Ретельно простудіювавши архівні матеріали свого вчителя, його книжкові й журнальні публікації, а також іншомовні, зокрема й українські джерела, Йожко Крагель створив виразний портрет словенського патріота, талановитого митця і нашого вірного друга, якого “любов до України й української пісні… супроводжувала протягом усього життя”. Нелегкою справою була б спроба зацитувати якісь особливо цікаві уривки з неї. Їх багато. І все-таки з одним із них гріх було б не ознайомити читачів, бо в ньому, як у дзеркалі, відбито все: і висока моральність, і добросердя, і людяність, і любов до України обох словенців — того, хто творив добро, і того, хто нагадує про це людям ще й тепер. Ідеться про маленьке гірське село Облоки, що стало місцем служби Йосипа Абрама під час Першої світової війни, де він з власної ініціативи рятував від голодної смерті його мешканців, серед яких опинилося ще й багато біженців та військовополонених. Рятував, надсилаючи листи до всіх усюд, а передовсім — до церковних, громадських і державних установ Відня — з проханням-вимогою надіслати бодай вагон кукурудзяного борошна чи ще чогось із харчів. Серед полонених австрійцями вояків, що їх завезли аж до цього глухого гірського закутка, він натрапив і на українців, яких одразу почав залучати до церковних богослужінь, а свої проповіді-казання, призначені їм, читав українською мовою. “Його слухали зі сльозами на очах, не ймучи віри, що так далеченно від їхньої батьківщини могла об’явитися людина, яка їх розуміла і втішала їхньою рідною мовою, — переповідає Йожко Крагель у книжці статтю Йосипа Абрама “Мазепинець”, яку 1917

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин