Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Палітра · “Умів зі скарбів своєї душі видобувати такі іскри ентузіазму і радості, що захоплював і запалював наймолодших”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ПОВЕРНЕННЯ ЧЕРЕЗ 140 РОКІВ

Слово Просвіти, №19 за 2009 рік

— Тетяно Ігорівно, як портрет потрапив до Ху$ дожнього музею? — Твір — із фондів Чернівецького краєзнавчого музею, знайомий відвідувачам як портрет невідомого чоловіка пензля невідомого художника. На початку 1990-х років під час підготовки постійної експозиції Чернівецького обласного художнього музею було виявлено напис у правому верхньому кутку полотна: “A.S.” та дату “1882”. Донедавна на етикетці експонованого у музеї твору справді не було імені автора, лише зазначено: “Художник A.S. Портрет архієпископа Мітульського. 1882. Полотно, олія”. Питання ідентифікації імені художника, який створив портрет, залишалось тривалий час відкритим. — Як відомо, для встановлення імені ав$ тора твору є кілька спо$ собів. На чому зосереди$ лися Ви? — Одним із них було з’ясування деталей біографії портретованого — духовної особи у характерному одязі вірмено-католицького священика з церковними нагородами. Його піднесену репрезентативність передає сяйво золотаво-вохристих кольорів, які урочисто співвідносяться з глибоко синьою гамою одягу з червоними деталями та яскраво-червоним шовком орденських стрічок. Парадність портрета акцентовано офіційністю одягу і підкресленою увагою до нагород. Манера письма, увага до світло-тіньового моделювання об’ємів та переконливість портретної характеристики не залишали сумнівів, що автором твору був вправний маляр, який працював у традиціях європейського академічного малярства другої половини ХІХ століття. У той час у Чернівцях значної популярності набув вірменський архієпископ Флоріан Мітульський (1810—1891), і саме під час його служіння було зведено й освячено величний храм Святих Апостолів Петра і Павла (архітектор Йозеф Главка). Архієпископ походив із польських вірмен зі Львова, його пам’ятають у Польщі як відомого польського діяча на Буковині. Портрет створено 1882 року, тобто тоді, коли настоятелю вірменської парафії виповнився 71 рік. Мої подальші міркування щодо імені художника розвивалися у напрямі зв’язків Флоріана Мітульського зі Львовом. Тому природними були припущення, що автором портрета міг бути львівський художник, який добре знав Мітульського і, ймовірно, бував у Чернівцях. Тут стали у пригоді вже напрацьовані факти про творчість митців, які були пов’язані з Чернівцями. Дослідження я розпочала ще уроки роботи у Чернівецькому художньому музеї, а особливого розвитку воно набуло останніми двома роками вже тут, у Жешуві. Так пос- Портрет архієпископа Ф. Мітульського. 1882 р. тупово формувався список, додавалися нові імена, розширювалася інформація про багатьох із них. До списку таких художників було внесено і прізвище учня чернівецької гімназії, який у майбутньому став художником і довгий час жив у Львові. Хлопчик походив із буковинської вірмено-польської родини, звали його Антоні Стефановіч. — Що відіграло основну роль у визначенні авторства? — В опрацюванні версії можливого авторства Антоні Стефановіча суттєвою обставиною була монограма “A.S.”. Перший аргумент на його користь був такий: художник Антоні Стефановіч і архієпископ Флоріан Мітульський — вихідці з польських вірмен. Обидва жили у Львові й у Чернівцях. Тому для мене важливим було простежити характер творчості А. Стефановіча та особливості його мистецької манери. Але скрізь про Стефановіча згадується як про вчителя малювання. Щоправда, відомо, що він був й серед митців, які брали участь у розписах плафона Львівського оперного театру, а також що першим учителем малювання славної української художниці Олени Кульчицької був саме інспектор середніх шкіл Стефановіч. До слова, після навчання у Стефановіча 1902 року Кульчицька вступила до приватної художньої школи Станіслава Качора-Батовського у Львові, автора розписів інтер’єрів Польського дому в Чернівцях. Цим і вичерпувалася інформація про живописця. — Чим вдалося компенсува$ ти брак інформації? — Брак українськомовної літератури про митця, на щастя, було компенсовано відомостями, знайденими в електронних інформаційних джерелах. На одному з польських сайтів було розміщено матеріал про славні постаті польських вірмен. Серед них і біографічні дані про польського маляра А. Стефановіча. Знайшла важливу інформацію про те, що його твори зберігаються у запасниках Львівської галереї мистецтв. Далі пошуки привели мене на сайт Вірменського культурного товариства у Кракові, на якому я прочитала Бюлетень товариства. Водному з його чисел за 2007 рік було розміщено статтю Кшиштофа Стефановіча “Життя і творчість Антоні Стефановіча”. Потім вирішила ознайомитися з творами у фондах галереї у Львові, щоб простежити характер його творчості та мистецьку манеру, відшукати потрібне число Бюлетеня, прочитати опублікований матеріал про А. Стефановіча. — Чи сприяли у Ва$ ших пошуках поляки і тамтешні вірмени? — Голова Вірменського культурного товариства у Польщі пообіцяв допомогти і невдовзі надіслати потрібний примірник Бюлетеня. А після звернення з листом до дослідника історії польських вірмен Анджея Богосевича у Жешуві пролунав дзвінок від самого автора статті з Кракова — Кшиштофа Стефановіча. Спілкування з ним було цікаве і плідне. З’ясувалося, що Кшиштоф — правнук художника Антоні Стефановіча. Він зберігає пам’ять про польського митця. Кшиштоф люб’язно надав мені можливість ознайомитися з творами з його власної колекції. У нього виявилися і фотографії творів живописця, які є у запасниках Львівської галереї мистецтв. А також надав для роботи власну статтю про життєвий шлях Автопортрет А. Стефановіча. 1908 р. художника Антоні Стефановіча, в якій подано цікаві деталі про його дитинство, про вчительську діяльність і талант педагога. Зокрема, у своїй статті К. Стефановіч переповідає родинну історію про те, якими цікавими були дні, коли після закінчення гімназії у Чернівцях студент Віденської академії мистецтв А. Стефановіч приїздив додому і насолоджувався буковинською природою і незліченними піснями матері, в яких жила традиція батьківської садиби і побут місцевих мешканців. Під час вакацій “вечорами там збиралося багато молоді, яка проводила час у розмовах про мистецтво, медицину, право, музику і літературу”. Автор статті підкреслює, що “Антоні Стефановіч був обдарований непересічним малярським талантом, був людиною надзвичайно працьовитою й активною. Навчався пейзажу, але понад усе приваблювало його портретне малярство. Належить до видатних майстрів у тій мистецькій галузі”. Зокрема, у січні 1930 року “Слово польське” написало: “Чесноти його таланту виявилися у портреті, який завжди вирізнявся точністю характеристик, належним БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА підходом і розумінням індивідуальності моделі, чудовим рисунком і шляхетним колоритом”. Водночас К. Стефановіч звертає в статті увагу на те, що А. Стефановіч після закінчення Академії мистецтв постав перед вибором професії: “Першою дорогою була мистецька діяльність вільного маляра. Другою, значно труднішою, — педагогічна праця. Вибір упав на ту другу”. А. Стефановіч із властивим йому завзяттям розпочав шлях на педагогічній ниві. Ось слова зі спогадів про маляра ксьондза Піотровіча: “Невибагливий, скромний аж до перебільшення, умів зі скарбів своєї душі видобувати такі іскри ентузіазму і радості, що захоплював і запалював наймолодших”. — На які висновки наштовх$ нула Вас зібрана інформація? — Зібрана інформація дала змогу дослідити характер підписів різних періодів творчості художника, зокрема до 1900 року та скласти біографічну довідку про митця. Вдалося з’ясувати, що до 1900-го А. Стефановіч підписував твори монограмою “A.S.” із характерним написанням літер. Наприклад, підпис А. Стефановіча на творі “Портрет дівчини-вірменки”, виконаного 1883 року, ідентичний з підписом до портрета Ф. Мітульського, який експонується у нашому музеї. На ньому підпис проставлено також у правому верхньому кутку. Але не світлим кольором, як на портреті дівчини, а майже чорним на брунатному тлі. Після 1900 року А. Стефановіч змінив підпис, і він був уже не у вигляді монограми, а розчерку “A. Stefanowich”, як на автопортреті 1908 року. Отже, підпис майстра “A. S.” та порівняльні характеристики манери виконання музейного портрета Мітульського і портретів пензля Антоні Стефановіча, зображення яких надав пан Кшиштоф Стефановіч, переконливо свідчили на користь авторства Антоні Стефановіча. Заслуги Антоні Стефановіча Польська держава відзначила орденом Залізної корони ІІІ ступеня (1911), медаллю та Почесним Хрестом для цивільних функціонерів, а також офіцерським Хрестом Ордена відродження Польщі. Спілкувалася Марія ВИШНЕВСЬКА Антоні Стефановіч, польський портретист, пейзажист і педагог, народився 1858 року на Букови$ ні в селі Товтри Заставнівсько$ го району, у польсько-вірмен$ ській родині. Закінчив гімназію у Чернів$ цях. Навчався в Академії мис$ тецтв у Відні (1876—1879). А. Стефановіч — автор пор$ третів, релігійних композицій та пейзажів, викладав у Першій реальній школі у Львові, працю$ вав у Дрогобичі та Станіславі, обіймав посаду інспектора львів$ ських шкіл, а згодом був інспектором шкіл міністерства освіти Австрії. Автор двох підручників з методичними розробками викладання рисунка у середніх і промислових школах, виданих у Львові в 1894 та 1898 роках. У педагогічній роботі приділяв знач$ ну увагу виявленню талановитих дітей, здібних до малювання. З 1900$х років Антоні Стефановіч був членом товариства “Молоде мистецтво” у Львові. Був учасником Осінньої виставки Товарис$ тва красних мистецтв у Львові 1925 року та Крайової виставки у Познані 1928 року. Помер художник 1929 року у Львові, похова$ ний на Личаківському цвинтарі. 1932 року було організовано велику посмертну виставку його творів і творів сина Каєтана Стефановіча у Львівському палаці мистецтв. У 1998 та 1999 роках твори Антоні Стефановіча експо$ нували у Народному музеї в Кракові, а також у кількох польських містах на виставці “Автопортрет у польському малярстві”. Завдяки мистецтвознавцю Тетяні Дугаєвій, яка тривалий час була директо$ ром Чернівецького обласного художнього музею, а нині мешкає у Жешуві (Поль$ ща), встановлено ім’я автора твору, на якому зображений літній чоловік в одязі вірменського священнослужителя. Про історію атрибуції музейного твору, який завжди привертав увагу відвідувачів музею, дізнаємося від Тетяни ДУГАЄВОЇ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин