Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Доля на тлі історії · “Він коршун, який і дзьобом, і кігтями рве на шматки наше пихате замилування поразками, наше воляче терпіння заради виживання”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

У по шу ках най сут тє ві шо го скла ду Лис ти як до рож ні зна ки на шля ху ду хов но го са мот во рен ня

Слово Просвіти, №19 за 2012 рік

Прав да, я за бор гу вав їм за Ант. укр. по е зії поль ською мо вою (хо - тів роз пла ти ти ся книж ка ми, але зв’язок ур вав ся). Мож ли во, утво є му ви пад ку бу де інак ше. Ко ли на діш леш їм 2 при мір - ни ки то го па пе ру, то спо віс тиш їм і свою ад ре су і, мож ли во, бу деш із лі та от ри му ва ти га зе ту. Пос пі ши. Ті книж ки, про які ти пи шеш, ме ні менш ці ка ві, че каю на ан то - ло гію по е зії ХVІ І— ХVІ ІІ ст., то бу де щось ці ка во го. Не ро зу мію тво го скеп си су устав лен ні до сво єї ус піш ної пра - ці, все скла да єть ся га разд, чо го ж-то бі ще тре ба. Пра цюй! Пи ши! Тво ри! Бо ко ли не ти, то хто? Бу вай! Пи ши! Щи ро В. Го ло бо родь ко. (У лис ті йдеть ся про пуб лі - ка цію В. Аб лі цо вим стат ті “В Кра ко ві йо го Аль ма< ма тер”, прис вя че ної твор чос ті пей за - жис та Ми ко ли Бу ра че ка (поль ська га зе та “На ша куль - ту ра”, 1980, №6). 67. 6.01 1991 До ро гий Ві та лію! Ві таю те бе з Різ двом Хрис то - вим та Но вим ро ком! Ба жаю то бі і тво їй ро ди ні всьо го най кра що го у нас туп но му ро ці! Учо ра всі єю ро ди ною про си ді - ли до 12 го ди ни но чі, слу ха ю чи пе - ре да чу “Від род жен ня”, але про се - бе я так ні чо го і не по чув. Прав да, із са мо го по чат ку я пе ре да чі не чув, шу кав хви лю, на якій пра цює Ки їв (але не “Про мінь”), то му став слу ха ти від вис ту пу Яра Сла ву ти - ча. Про тя гом усі єї пе ре да чі я ні ра - зу не по чув, ко ли ж во на іще ви хо - ди ти ме в ефір, яка її пе рі о дич - ність. Але на всяк ви па док слу ха - ти му (шу ка ти му) і нас туп ної су бо - ти, так са мо сте жи ти му і за “Ос но - вою”, доб ре, що ти на га дав дні та го ди ни, ко ли во на ви хо дить. Бу ло у ме не зап ро шен ня на РАУ, але я ним не ско рис тав ся че - рез ду же ба га то по важ них при - чин. Ко ли ви бе руть ме не на зіб - ран ні на шої міс це вої Спіл ки де - ле га том, то, мож ли во, при ї ду на з’їзд на по чат ку квіт ня. Так що бу ваю я в Ки є ві не ду - же час то. А ко лись, пам’ятаю, ко - ли я при ї хав до Ки є ва піс ля три - ва лої пе рер ви, то ми ра зом з Мов ча ном за хо ди ли до те бе, але те бе в той раз на ро бо ті не бу ло. Ко ли твій ро бо чий те ле фон не змі нив ся, то я, бу ду чи в Ки є ві, под зво ню то бі. За раз, узим ку, хо чу по си ді ти без ви їз но вдо ма, аби поп ра цю ва - ти спо кій но, бо чи ма ло ро бо ти зіб ра ло ся, по ра за кін чу ва ти ук ла - да ти ру ко пис для РП, де мою книж ку зап ла но ва но на 92$й рік. От же, сид жу, чи таю По теб ню (си - лою від тру тив ши від се бе пе рі о ди - ку), пра цюю над вір ша ми, яких — не за кін че них — у ме не за ми ну лі ро ки зіб ра ло ся чи ма ло. Зі стра хом ду маю про своє пись мен ниць ке май бут нє у зв’яз ку з рин ком, хо ча вже ку пи ли із дру жи ною ко ро ву, аби за хис ти ти ся від чет вер то го біль шо виць ко го го ло до мо ру. Бу вай! На все доб ре! Щи ро В. Го ло бо родь ко. (Як і в по пе ред ньо му лис ті та нас туп них, ідеть ся про лі - те ра тур ні пе ре да чі, прис вя че ні твор чос ті Ва си ля Го ло бо родь - ка, під го тов ле ні В. Аб лі цо вим на по чат ку 90<х ро ків ми ну ло го сто літ тя, що проз ву ча ли в прог ра мах Ук ра їн сько го ра діо. На жаль, ні тек сти, ні їх ні маг ні то фон ні за пи си в ад ре са - та не збе рег ли ся). Да лі бу де. Про дов жен ня. По ча ток у чис лі 18 за 2012 р. Ми ко ла ЖУ ЛИН СЬКИЙ, ака де мік НАН Ук ра ї ни У лис тах Ва си ля Го ло бо родь - ка від чи ту єть ся ус ві дом лен ня ним нез ри мої при сут нос ті в йо го жит ті ото го “по ці но ву ва ча по е - зії”, який пе рес лі дує йо го в шах - ті, не по ли шить і то ді, ко ли Го ло - бо родь ко тим ча со во пра цю ва ти - ме в ра йон ній га зе ті літ пра ців ни - ком, зго дом — елек три ком у рад - гос пі. “По ці но ву вач” все лив ся усві до мість по е та, на га ду ю чи пов - сяк час но йо му про те, що до го - лов них ро лей йо му — зась!, що у цій гран ді оз ній вис та ві під наз - вою “Впе ред до пе ре мо ги!” йо му від ве де на роль ста тис та, ма лень - ко го гвин ти ка, що і йо го не ви - пад ко во підс триг ли під “нуль” — зап ро то ри ли до ар мії, але ця за - чіс ка “під Ко тов сько го” ду же па - сує до зе ків сько го сму гас то го кос тю ма. По е то ві по ра ди ли по - ди ви ти ся в ко рінь — І то ді я зро зу мів, що на влас ні очі ба чу, як вті лю єть ся у жит тя прин цип рів нос ті. Хто там у під піл лі зга дує чу ба тих? — ви ло ви ти й обс триг ти! У ко го там є вірш про чу ба ту яб лу не ву гіл ку Обс триг ти: А) ав то ра; Б) вірш; В) яб лу не ву гіл ку. (“Рів ність”). “Я один з тих, ко му від мов ле - но в пра ві на іс ну ван ня як по е то - ві”, — з прик ріс тю виз нає Ва силь Го ло бо родь ко в лис ті від 8 лис то - па да 1971 р. Але це не виз на чає йо го став лен ня до по е тич ної твор чос ті. “Є ще по рох на гар ну книж ку по е зії”, — хва лить ся по - ет, хо ча у віль ний від шах тар ської що ден ної, крім не ді лі, шес ти го - дин ної ро бо ти він чи тає. “Для орі єн та ції в ду хов но му сві ті сьо - го ден ня”, на ма га ю чись встиг ну - ти щось зро би ти “для сво го ду - ху”. Го ло бо родь ко на віть ра діє, що йо му су ди ло ся по вер ну ти ся в шах ту. По$ пер ше, сус пільс тво, точ ні ше, власть іму щі, ди ви ти - муть ся на ньо го не як на дар мо - їда, а як на тру дя що го, як на сус - піль но ко рис ну лю ди ну. По$ дру - ге, і це чи не го лов не, Ва силь Го - ло бо родь ко вва жає, що та ка різ ка змі на за нять — пе ре хід від важ кої фі зич ної пра ці до са мо ос ві ти — сти му лює йо го праг нен ня до роз - бу до ви влас но го ду хов но го сві ту. Прав да, прик ро вра жає від сут - ність ре аль ної пер спек ти ви “змі - ни ти міс це прик ла дан ня сво їх фі - зич них зу силь”. Цей важ кий хрест, який ліг на ньо го — шах та ря$ кро та, що йо гов кін ці ро бо чої змі ни на че ви о - рю ють “з но ри ко паль ні”, не доз - во ляє роз пря ми ти ся на весь ду - хов ний ви ріст. Три во жить те, що не тіль ки не ма ча су для пи сан ня вір шів, а й “во ни чо мусь і не при - ду му ють ся”. Жи ве ві ра в те, що міг би “на пи са ти гар ну книж ку по е зій”, та ми нає три з по ло ви - ною ро ки, а кни ги й до сі не ма. Ус ві дом лює, що тре ба якось “іс - ну ва ти в си ту а ції від мов лен ня від іс ну ван ня”, але як, в яких фор - мах ви я ви ти це своє іс ну ван ня? Ін ту ї тив но від чу ває, що на ро - щен ня сво го ду хов но го по тен ці а - лу по вин но яви ти сві то ві щось особ ли ве, во но зріє в ду ші, але “вір ші не пи шуть ся. Ан ге ли пе - рес та ли від ві ду ва ти ме не”. Чи не в кож но му лис ті Ва силь Го ло бо родь ко про сить Ві та лія Аб лі цо ва над си ла ти йо му но ві кни ги. Уваж но вив чає ка та ло ги, зок ре ма ви дав ниц тва “На у ка”, ле нін град сько го від ді лен ня “Кни га$ поч той”, слід кує за те ма - тич ни ми пла на ми ви дав ниц тва “На у ко ва дум ка”, “Ра дян ський пись мен ник”, але на сам пе ред мос ков ських і ле нін град ських ви - дав ництв, бо там пе ре ду сім з’яв - ля ють ся но вин ки за ру біж ної лі - те ра ту ри в пе рек ла дах. На га дує сво є му дру го ві, що має з’яви ти ся “збір ка ро біт По теб ні, і Поль Ва - ле рі, і Мак си мі лі ан Во ло шин, і Ед гар По, і Ріль ке, і дво том ник Лор ки”. Так, із при ці лом на ви дан ня 1976 ро ку він прог ля дає те ма тич - ні пла ни і скла дає спи сок із 60 назв тих кни жок, які со бі на ду мав прид ба ти. Але на дії ку пи ти чи за - мо ви ти в Го ло бо родь ка не ве ли кі, то му він за мі ря єть ся на діс ла ти цей спи сок сво є му дру го ві. На - чеб то для оз на йом лен ня. Мов - ляв, ось що ме не ці ка вить із книж ко вих но ви нок, пог лянь, мо же щось із цьо го за хо тів би і ти ма ти, то я бу ду ста ра ти ся, а нас - прав ді це де лі кат ний на тяк, щоб Ві та лій Аб лі цов прид бав для ньо - го ці кни ги. Се ред ба жа них ав то - рів і книг Я. Ка ва ба та, К. Вон не - гут, З. Ленц, А. Бє лий, М. Пруст, І. Драч, Фе о фан Про ко по вич, аль бо ми фран цузь ких імп ре сі о - ніс тів, “Каз ки про тва рин”, “Піс - ні По діл ля” і дос лід жен ня ді ло вої та на род но роз мов ної мо ви ХІ ІІ ст. на ма те рі а лах со тен них кан це ля - рій і ра туш Лі во бе реж ної Ук ра ї - ни… По ет$ шах тар, ук рай “зго лод - ні лий за гар ним ко рис ним чти - вом”, за хоп ле ний, як і Аб лі цов, Ф. Г. Лор кою, у лис тах роз ду му - є$ дис ку тує про пе рек ла ди іс пан - сько го по е та ук ра їн ською мо вою, зок ре ма про пе рек лад вір ша “Me - men to” Ві та лі єм Аб лі цо вим таана ліз ним пе рек ла ду цьо го вір ша Ми ко лою Лу ка шем. Су дя чи з цих лис тів, Ва силь Го ло бо родь ко не тіль ки ба га то чи - тає зав дя ки то му, що Ві та лій Аб лі - цов ре гу ляр но над си лає йо му но - ві й но ві ви дан ня, а й пе рек ла дає, зок ре ма Б. Пас тер на ка, пи ше по - е зії. Прав да, чи не в кож но му лис - ті зус трі ча єть ся од на й та ж фра за: “Вір ші не пи шуть ся”, про те по ет над си лає Ві та лію Аб лі цо ву і дав ні свої вір ші, і но ві, го тує ру ко пис по е зій, які по дає до ви дав ниц тва “Ра дян ський пись мен ник”. Та ба, швид ко “по вер ну ли ра зом із га - неб ни ми і при низ ли ви ми від по ві - дя ми”. Хо че про дов жи ти нав чан - ня, вод но час са мос тій но на ма га - єть ся “на до лу жи ти втра че ні уні - вер си тет ські сту дії”, але ні в Ки їв - ський те ат раль ний інс ти тут, ні в Мос ков ський лі те ра тур ний інс - ти тут, ні в Мос ков ський дер жав - ний уні вер си тет ім. М. Ло мо но со - ва про би ти ся не су ди ло ся. Іде о - ло гіч не тав ро “із гоя, виг нан ця” ще глиб ше в’їло ся в йо го до лю піс ля вик лю чен ня з До нець ко го пе да го гіч но го інс ти ту ту за по ши - рен ня се ред сту ден тів пра ці І. Дзю би “Ін тер на ці о на лізм чи ру - си фі ка ція?”. Це ста ло ся ще до служ би в ар мії, яка, мож ли во, вря ту ва ла мо ло до го по е та від ра - ди каль ні ших реп ре сій. Вда ло ся ли ше 1977 ро ку по - но ви ти ся на дру гий курс у міс це - во му пе да го гіч но му інс ти ту ті, який Ва силь Го ло бо родь ко екс - тер ном за кін чив 2001 ро ку. А так ні чо го втіш но го, жит тя сі ре, мі - зер не за сво ї ми мож ли вос тя ми — “ні чо го й не тре ба”. Хі ба що жар - тів ли ва, іро ніч на мрія ма ти та кі ж “зам ше ві шта ни, як у Дра ча”, хі - ба що про хан ня до сво го дру га Ві - та лія Аб лі цо ва “на діс ла ти шап ку “пи жи ко ву” чи як там її в бі са” — мо же, хоч во на під ні ме йо го, “сто руб льо во го сіль сько го елек - три ка”, сус піль ний ста тус. Але по е та най біль ше хви лює те, що вже три ва лий час вір ші не пи шуть ся: “Рід ко за лі тає до мо єї ха ти ве ли ка пта ха по е зії”. Але та ки за лі тає. Хо ча й рід ко. За лі тає й так роз бур хає по чут тя, так по він ця на пов нить їд кою іро ні єю, сар каз мом і гні вом йо го сло ва, що, зда єть ся, во ни роз ри - ва ють ся із се ре ди ни, ви бу ха ють пе кель ною маг мою і об па лю ють до чор но ти збай ду жі лі ук ра їн ські ду ші. Ко ли чи та єш вірш “Са мо - вбив ці”, зда єть ся, в уя ві по е та по - бу ва ла не ти ха, бі ла го луб ка, а роз’яре ний кор шун, який і дзьо - бом, і кіг тя ми рве на шмат ки на - ше пи ха те за ми лу ван ня по раз ка - ми, на ше во ля че тер пін ня за ра ди ви жи ван ня вис лу хо ву ва ти об ра - зи, зну щан ня, упос лід жен ня на - ці о наль ної гід нос ті й чес ті, на ше нев мін ня мо бі лі зо ву ва ти ся і да - ва ти рі шу чу від січ крив дни кам іна пас ни кам: аби ви жи ти — ми се бе вби ва є мо: сти ра є мо своє ім’я — ім’я ук ра їн ця — з ли ця зем лі, як влас ний плю вок, ми від мов ля є мо ся від сво єї мо ви, ні би від яко гось не здій сне но го зло чи ну, у яко му нас зви ну ва чу ють, ми від мов ля є мо ся від рід ної до мів ки, сті ни якої нас уже не за хи ща ють — ми — са мов бив ці. (“Са мов бив ці”). Цей ук ра їн ський світ, у яко му ми жи ве мо і в яко му нас і “свої”, і “чу жі” ук ра їн ці ра зом із зай да - ми, зви ну ва чу ють і об ра жа ють, об зи ва ють “ре па ни ми жи те ля ми Хох лан дії”, “ле да ря ми і бо я гу за - ми”, “кур ку ля ми і під кур куль ни - ка ми”, “бан ди та ми, зрад ни ка ми, по лі ца я ми”, “ма зе пин ця ми, пет - лю рів ця ми, бан де рів ця ми”, цей світ ми та кож ство рю ва ли, до по - ма га ю чи оку пан там “ви ко ху ва ти ота кий сад”. У вір ші “Ро ман Жук: “Сад” Ва силь Го ло бо родь ко “до ма льо - вує” уя вою кар ти ну “у ра мі ко лю - чо го дро ту”, пи са ну на тка ни ні, з якої ви го тов ля ють зе ків ські ро би. По ет ба чить на цій кар ти ні сльо - зи дру жи ни, “яка ні як не від ве де пог ля ду від за чи не них две рей” — за її чо ло ві ком за чи ни ли ся за ліз - ні две рі “чор но го во рон ка”, вдо - ма ли ши ли ся за рюм са ні ді ти. Да - лі уя ва пе ре но сить йо го в тю рем - ну ка ме ру з пе ре пов не ни ми се - чею па ра ша ми, кров’ю, ви хар ка - ною з хво рих ле гень, “сук ро ви - цею з во дя нок на до ло нях від ру - чок тач ки “ось”… І — “мо лит вою ук ра їн ською мо вою”. Це — сад це — наш сад це ми су час ни ки ви ко ха ли ота кий сад (“Ро ман Жук: “Сад”). Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин