ХІІ міжнародний конкурс · “Міру патріотичності людини треба перевірити її готовністю дати гріш на національну справу”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
«…Неприватна справа Загорія чи Слабошпицького»
Слово Просвіти, №19 за 2012 рік
Закінчення. Початок на стор. 1
— Коли цей турнір почав носити Яцикове ім’я? — 1 листопада 2001 року Петро Яцик помер. За дев’ять днів до початку другого конкурсу. На пропозицію президента Ліги українських меценатів Володимира Загорія було вирішено, що мовний турнір надалі носитиме ім’я свого ініціатора й першого президента Ліги Петра Яцика. Керівництво Міністерства освіти не заперечувало. Тоді з Міністерством у нас було цілковите порозуміння. Василь Кремень двічі їздив відкривати конкурси. А коли щось ставало на перешкоді для цього, він неодмінно відряджав на урочистості з приводу початку чергового турніру когось із заступників. Участь у нашому марафоні, за офіційною статистикою Міністерства освіти, уже брали мільйони. Він став і популярним, і престижним. Час працював на нашу ідею. — Це принципово важливо, що кожного разу в День української писемності конкурс відкривається в іншій області. — Так. Ще коли ми з Марком Стехом складали концепцію проекту, то вирішили — і всі це охоче прийняли — щоразу розпочинати конкурс в іншому, історично важливому місці України. Скажімо, перший турнір ми розпочинали на батьківщині Тараса Шевченка — на Черкащині. Другий — у Лесиному краю — на Волині. Третій — у Верхньому Синьовидному — на батьківщині Петра Яцика. Далі були Чернігівщина, Кіровоградщина, Запоріжжя, Крим, Буковина, Дніпропетровщина, Закарпаття (торік). У кожній із цих областей народилися видатні українці. І під час конкурсних урочистостей звучали їхні імена. Школярі та студенти говорили про своїх видатних земляків, про свій неповторний край. Немає в тому жодного перебільшення, коли журналісти пишуть, що конкурс імені Петра Яцика — це не тільки тестування з державної мови, а й виховання патріотизму. Я мав приємність бачити переможців і призерів турніру в різних областях, а також щороку в театрі імені Івана Франка, де ми традиційно закриваємо конкурс. І щоразу я ловив себе на відчутті, що ці розумні, одухотворені обличчя юних, ці щирі патріотичні слова — майбутнє України. — Конкурс із такими серйозними преміями переможцям — це дороге задоволення. Звідки кошти на його проведення? — Бюджет конкурсу — кошти Ліги українських меценатів та благодійні пожертви. Якщо перший мовний турнір було профінансовано головним чином Освітньою фундацією Петра Яцика та фармацевтичною фірмою “Дарниця” за участю поодиноких доброчинців, то другий, головним чином, це фінансовий внесок у наш проект усіх тих, хто в такий спосіб зреагував на смерть видатного мецената Петра Яцика й замість квітів на його могилу подав пожертви на його справу. (Є такий прекрасний звичай у Східному світі, і його охоче перейняла наша діаспора). Далі фінанси на мовний турнір збирала Освітня фундація Петра Яцика, яка має право видавати жертводавцям спеціальні посвідки, які забезпечують їм податкові пільги. Після того, як донька мецената Надія Яцик вирішила відмовитися від опікування конкурсом, відповідальність за його долю взяв на себе президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій, і щороку основним меценатом нашого марафону є фармацевтична фірма “Дарниця”. — А чому донька Петра Яцика відмовилася підтримувати конкурс імені свого батька? — Вона називала кілька причин. І те, що вона не зобов’язувалася постійно фінансово опікуватися конкурсом, бо фундація має інші важливі проекти, — скажімо, видання в англійському перекладі Михайла Грушевського. І те, що українська влада не хоче підтримувати в Україні українську мову. І те, що податкові органи в Канаді буцімто висловили претензії з того приводу, що фундація щороку пересилає великі кошти в Україну. Одне слово, це її рішення, а наша справа не дати конкурсові вмерти. — У пресі багато йшлося про колізії між Лігою українських меценатів та міністром освіти Дмитром Табачником. Коли вони почалися? — Відразу ж після воцаріння Табачника в Міністерстві освіти. Він узявся енергійно закопувати наш конкурс. Новоспечений міністр ініціював конкурс імені Шевченка (до речі, третій вже, бо, певно, не має жодного уявлення, що в його Міністерстві є два конкурси імені Шевченка, які скорше мертві, аніж живі). Але це — не конкурс з української мови, це, як у народі мовиться, ні се ні те. Бо-то конкурс із мов і літератур національних меншин, а на “підверстку” до них додано й українську мову та літературу. Одне слово, в ньому немає концептуальної виразності й патріотичного алгоритму. Конкурс імені Шевченка — без української домінанти? Чи це можливо? Так, якщо за діло береться Табачник. Той, хто з будь-якої справи прагне цілковито вилущити український зміст, щоб од нього жодного сліду не лишилося. — Чи змінилося щось у конкурсі після приходу в освітянське Міністерство Табачника? — Так, він дав сигнал начальникам обласних управлінь освіти: конкурс імені Яцика — справа глибоко і безнадійно добровільна, можете його не проводити, Міністерство не матиме до вас жоднісіньких претензій. І торік Сумщина не провела конкурс серед школярів. Честь області рятувала профтехосвіта, яка мовні змагання імені Яцика таки власними силами організувала. Це до честі тамтешнього керівництва профтехосвітою. Торік до виконавчої дирекції Ліги телефонували з областей: наближається 9 листо-
Петро Яцик із переможцями першого конкурсу пада — День української писемності, а з Міністерства освіти досі немає відповідного листа про відкриття дванадцятого конкурсу імені Яцика. Як бути? Ми самі не можемо розпочинати конкурс, бо це розціниться як самоуправство. Робіть щось, щоб порятувати мовний марафон. Якщо хоч один конкурс пропустимо, відновити його буде важко. Добре, що в ситуацію втрутилася Ганна Герман, і проблему було знято. Відкриття дванадцятого конкурсу відбулося на Закарпатті в особливо врочистій атмосфері. І на ньому були присутні — власне відкривали мовний марафон — керівники області. — Ваш погляд на подальшу долю конкурсу. — Звичайно ж, він залежить од кількох факторів. Перший: позиція щодо нього освітянського Міністерства й керівництва держави. Якщо очолюване Табачником Міністерство і далі душитиме конкурс, а громадськість мовчки за цим спостерігатиме, то масовий мовний марафон поволі маргіналізуватиметься, освітянські керівники на місцях дистанціюватимуться від нього, щоб не мати
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
