Просвітяни · “На Буковині та Прикарпатті не обійшли увагою недавнє 75/річчя Богдана Мельничука, професора Чернівецького університету”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
І вчений, і поет, і просвітянин
Слово Просвіти, №19 за 2012 рік
Володимир АНТОФІЙЧУК, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури Чернівецького нацуніверситету ім. Ю. Федьковича, член правління Чернівецького ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
На Буковині та Прикарпатті не обійшли увагою недавнє 75-річчя від дня народження Богдана Мельничука, професора Чернівецького університету, доктора філологічних наук, члена Національної спілки письменників України, просвітянина з майже чвертьстолітнім стажем (у лютому 1989 року він робив заспівну доповідь на установчому зібранні Чернівецького обласного осередку Товариства рідної мови, а нині (і вже не один рік) — член правління Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка). Перші літературно-критичні рецензії (на книжки Миколи Бурбака і Дмитра Павличка) надрукував в обласній газеті “Прикарпатська правда” (Станіслав, нині Івано-Франківськ) у 1953—1954 рр. Нині має понад тисячу наукових і науково-популярних публікацій. Окремими виданнями вийшли десятки літературознавчих книг, книжок лірики, сатирично-гумористичної збірки “Пегасові копита” (Чернівці, 2001) і книжки для дітей “Люблю співати про Карпати” (Чернівці, 2011). Олесь Гончар написав у другому томі “Щоденників” (1968—1983), що поезії Б. Мельничука “чудові”, а Олександр Прокоф’єв відгукнувся про його переклади як про зроблені “дуже добре”. Окремі вірші Б. Мельничука перекладено італійською, польською, російською, румунською та іншими мовами. Богдан Мельничук — лауреат премій ім. Юрія Федьковича (освітянська), ім. Сидора Воробкевича та ім. Марка Черемшини (літературно-мистецькі), ім. Дмитра Загула (літературна). Удостоєний медалі “Поезія — за мир. 1995” та “Поезія — за мир. 2002” і спеціальних дипломів літературно-мистецького журналу “Artecultura” (Мілан). Нагороджений медаллю Національної спілки письменників України
“Почесна відзнака”, медаллю Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка “Будівничий України”, знаком “Відмінник освіти України”. Має почесне звання “Заслужений працівник освіти України”. Центральне правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та правління Чернівецького обласного об’єднання щиро привітали багаторічного просвітянина зі славним ювілеєм. Центром ювілейних відзначень Б. Мельничука став Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, де відбулися Всеукраїнські наукові читання “Українська література з погляду сьогодення: постаті, ідеї, проблеми”, до участі в яких зголосилося 55 доповідачів із 11 міст нашої країни та сусідньої Румунії. На пленарній частині читань, де ювіляра вітав ректор, голова університетської “Просвіти”, професор Степан Мельничук, відтак делегація від Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, представники буковинської обласної влади і громадських організацій, зокрема “Просвіти”, прозвучала доповідь автора цих рядків “Богдан Мельничук: особистість ученого й митця в сучасному науковому та літературному просторі” та слово ювіляра “Мій вірний столе, мій престоле… (Шляхами власної поетичної творчості)”. Лунали солоспіви на вірші Б. Мельничука у виконанні доцента кафедри музики, композитора, заслуженого артиста України Івана Дерди, а також пісні студентського Народного хору “Резонанс” (диригент-хормейстер — доцент, заслужений учитель України Андрій Плішка), зокрема “Гімн Чернівецького університету” (музика композитора, народного артиста України, Шевченківського лауреата Андрія Кушніренка). Серед секційних доповідей про ювіляра — “Шевченкіана в науковій концепції Богдана Мельничука” (Віталій Мацько, доктор філологічних наук, м. Хмельницький), “Поетичне мовлення Богдана Мельничука як віддзеркалення характеру й світобачення автора” (Мар’ян Скаб, професор, Чернівці), “Дитяча тематика у творчості Богдана Мельничука” (Надія Бабич, професор, Чернівці), “Поетичні форми Богдана Мельничука” (Борис Бунчук, професор, Чернівці), “Літературно-критична діяльність Богдана Мельничука на сторінках газети “Буковина” (Ольга Меленчук, канд. філол. наук, м. Чернівці). Серед доповідей іншої тематики — “Літературно-мистецькі зв’язки Буковини і Хмельниччини” (Микола Мачківський, письменник і літературознавець, член НСПУ, м. Хмельницький), “Великий Льох Солодкої Дарусі (Відлуння Шевченкової містерії)” (Ростислав Чопик, доцент, Львів), “Поетичні інтерпретації двох фольклорних сюжетів (“Партизанська балада” Леоніда Первомайського і “Горить сосна від низу до гори” Василя Стуса)” (Микола Ільницький, член-кореспондент далі — зустріч у Криму з поляком Сергієм Мержинським, який помер на руках закоханої Лесі. Любов Климентія Квітки, уважного до творчості і здоров’я Лариси Косач, на той час уже відомої поетеси Лесі Українки. Не дивно, що сценічний образ Лесі виконують різні артистки — Антоніна Ігнатенко, Олена Охтирко, Тетяна Мацкова, Олеся Онищенко. Чоловічі ролі втілювали на кону Дмитро Гузь, Данило Черняєв, Євген Троян. Були ще ролі авторки-драматурга (Юля Домашина), ангелів — Білого Духа (Дар’я Скляр) та Чорного Духа (Вікторія Корнієнко). Вистава аматорського театру сприймається на одному подиху: студенти та гості не могли відірвати очей від артистів, що були настільки природні у своїх ролях, начебто розповідали історію власного кохання. Вдячні оплески супроводжували кожну сцену. Можна лише пошкодувати, що таку надзвичайну для Маріуполя п’єсу подивилось зовсім мало глядачів. Чи не пора відділові культури міськради надавати українським аматорським театрам Маріуполя час для виступів на малій сцені Драматичного театру Маріуполя? Адже інтерес до театрального мистецтва задовольняється лише для російськомовних глядачів Маріуполя, а українці досі не мають належних умов для розкриття і втілення своїх талантів.
НАН України, Львів), “Буковинські язичницькі святилища” (Степан Пушик, професор і письменник, Івано-Франківськ), “Жанр сонета українського поета з Румунії Ореста Масикевича” (Степан Хороб, професор, Івано-Франківськ), “Метафорика Івана Негрюка” (Іван Кідещук, письменник і літературознавець, Негостина, Румунія). Літературно-музична зустріч “Хода життя і злети слова” в Чернівецькій обласній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка зібрала буковинських письменників, журналістів, культпрацівників, педагогів, студентів музичного училища імені Сидора Воробкевича та велику групу покутян — земляків Б. Мельничука з рідного села Олешків і міста Снятина на Івано-Франківщині. Третім акордом ювілейних пошанувань ученого, поета і просвітянина став вечір у школі його рідного села, яке до татаро-монгольської навали було містом, і до якого він звертається в одному з віршів: “Мій золотий Олешківграде, / Моя столице зі столиць”. Публіка була особлива: випускники минулих років, що з’їхалися з різних куточків України, дехто й із емігрантських заробітчанських доріг, нинішні учні та вчителі. Було тепло й трепетно. В такій атмосфері й вірші звучать і сприймаються по-особливому. А їх багато читали учасники зустрічі, зокрема Марійка Стрипчук- Палійчук, у минулому студентка Чернівецького університету, нині викладачка Снятинського сільськогосподарського технікуму Подільського ДАТУ, авторка двох книжок, до однієї з яких Б. Мельничук писав вступне слово. І, звісно, оповідав та читав він сам — і лірику, і вірші для наймолодших із найновішої книжки “Люблю співати про Карпати”, і сатиру та гумор. А юні відповідали читанням його творів. І всіх розраджувало слово. Рідне українське слово.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
