Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Просвітяни · “Молодь наша здатна пропагувати рідну, генетично вистраждану, збережену тисячоліттями народну пісню”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Співають серцем

Слово Просвіти, №19 за 2012 рік

З РОСИ Й ВОДИ! — Ніно Вікторівно, що відчуваєте, відзначаючи ювілей? — З повною відповідальністю можу сказати, що життя прожите не марно. Ми співаємо і популяризуємо рідкісні українські народні та авторські пісні, святкову дату зустрінемо піснею. Моє переконання — треба співати так, щоб люди, а надто молодь, не виходили з зали, не перемикали канали і не вимикали радіо. Треба співати так, як співали наші предки. — Чи знаєте свій родовід? — Я народилась у передмісті Києва, на Жуковому острові. Вікові дуби, луки, озера та могутній Дніпро — мій дім, моє серце, моя співоча душа. Перші мої слухачі — корови та кози, яких пасла… Мій батько — Віктор Сергійович Левицький — 1900 року народження. Мої діди і дядьки були священиками і до революції мали свою церкву в Умані. Батько пережив революцію, громадянську війну, Другу світову. Працював по війні на судоремонтному заводі. Дуже талановитий майстер, трударі гарний рибалка. Завжди брав мене з собою, коли йшов топтати в’юнів, на живця ловити переметами рибу. В ті важкі повоєнні роки це допомогло нам вижити. Батько чудово співав, знав багато народних пісень і, пам’ятаю, дуже гарно малював. Моя мама — Пелагея Пилипівна Жемера — 1919 року народження, родом з Чапаївки під Києвом, з бідної багатодітної сім’ї. Я пам’ятаю дідову й бабину хату-мазанку, глиняну долівку, піч. Мамин рід був співочий. Мама знала багато пісень і нас навчала. У моєї старшої сестри Людмили був неабиякий талант, прекрасний музичний слух, пам’ять і надзвичайно красивий високий голос з чудовим оксамитовим тембром. Людочка співала в самодіяльних колективах: і в хорі, і солісткою. З неї я брала приклад і вчилася співати. — Як Ви прийшли до пісні, до справжнього професіоналізму? — Коли 1962 року я п’ятнадцятирічною слідом за сестрою пішла в студію при хорі ім. Г. Верьовки. Мене прослухав сам Григорій Гурійович, сказав, щоб приходила, як закінчу школу, і направив мене у хор “Хрещатикбуд”, яким керував Володимир Сергійович Новіков. Отак почалося моє творче життя. Новіков був такий вимогливий… У нього не заспіваєш фальшиво. Це було найкраще “вухо” серед самодіяльних хормейстерів у Києві. Потім були перемоги на оглядах, фестивалях, конкурсах. Того ж року я-таки почала навчатися в студії при хорі ім. Г. Верьовки. За місяць-другий мене взяли на стажування в основний склад хору. Співала я в самодіяльних хорах міста. Закінчила Інститут культури, отримала диплом диригента-хормейстера народного хору. Лише через 10 довгих років, переборовши страх непевності як керівник, я спробу- 6 травня виповнилося 65 років Ніні Вікторівні ЛЕВИЦЬКІЙ — керівнику жіночого вокального ансамблю “Любисток” та дитячого фольклорного колективу “Медуниці”, відміннику освіти України, лауреату Всеукраїнської премії ім. Чубинського. Письменниця і фольклорист Надія Данилевська зустрілася з ювіляркою. вала створити жіночий ансамбль. Це був 1986 рік. В ансамблі співали працівники заводу та мешканці Корчуватого, а згодом на репетиції почали їздити з усіх куточків Києва. Ми одразу стали кращим молодим колективом у Києві. Створили репертуар з народних пісень, які ми дуже швидко опановували, також з авторських пісень. Оскільки я професійна співачка, тож знала, чого хочу. Ми займалися постановкою голосу, працювали над дикцією, культурою мови, сценічною культурою, диханням. Брали участь у всіх святах, які проводило місто: всеукраїнських фестивалях, конкурсах, оглядах, міжнародних фестивалях (“Берегиня” 1991 р. у м. Луцьк), поїздки ум. Севастополь, були й зарубіжні поїздки. Нашому колективу 25. За ці роки у ньому переспівало стільки людей… Але люди по-справжньому закохані у пісню, у народні звичаї і традиції, приїздять з усіх районів Києва на Корчувате, терплять, слухають і вибачають мою вимогливість. Так, зі мною важко працювати. Зате наш ансамбль один із найкращих у Києві. — У Вас таке розкішне вбрання. Як Вам вдалося його роздобути? — Дякуючи профкому нашого заводу ми пошили прекрасні сценічні костюми, взуття… Я ніколи не соромилась питати та радитися з фахівцями — О. В. Фисуном, В. Ф. Мициком, Л. Г. Орел, Л. І. Ященком, С. Щербань, А. Богородом, В. Г. Трилісом, Е. І. Добжанським… Строї ансамблю “Лю- Богдан ДИЧУК, голова первинного просвітянського осередку Городенківської ЗОШ І—ІІІ ст. №1 Ніч після суду Я взяв вину в суді тоді на себе, Ти розгубивсь… слова, мов проковтнув. Багатозначно глянувши на мене, Суддя якось з полегшенням зітхнув. Не йшов, а біг ти радісно до друзів. Мене наручники пекли, немов свічки. Лише суддя цей день, немов забувши, Машину вів повз сумніви й сніги. Ти пив вино в закуреному барі. А що суддя?.. Він справу завершив. Лиш я в ту ніч із місяцем у парі. Здається, до опівночі моливсь. 24.03.2012 Гармоніка або Вірш із бідною римою Її знайшов у купі сміття Старий і немічний жебрак. Вона лежала непомітна, Така обшарпана аж жах. Душа весіль, чужих концертів Знайшла притулок саме тут. Мов подаяння брав уперше, Тремтіли пальці його рук. Він витер порох рукавами Натис на клавішу і враз Полився в серце звук бальзамом, Росою зблиснув ув очах. Він грав, забувши все на світі, Хоч не було тут ні душі, Лиш він, нікому не потрібний, І три баси ледве живі. 21.03.2012 Художник малює портрет заробітчанки Він малював… Хотів, щоб ти всміхнулась, Веселою хоч трішечки була. Та ув очах світилася зажура, І зморшки сумували край чола. Що не просив — ні натяку на усміх. А може б, від натури відійти. Та олівець уперто й непослушно Не тушував промінчики туги. Він зрозумів, як був портрет готовий, Як випав олівець таки з руки: Не поміняв би й золото ніколи На ті, в очах, промінчики туги. 20.03.2012 * * * Зимовий день згора, неначе свічка, Мороз під ніч укріплює тили. І місяць ритуалом прозаїчним Складає перші промені в снопи. Розлігся сніг під хатами зухвало А вікна, наче соняхи довкіл. Хустини диму ніч повитягала Й витрушує на сніг монети зір. 22.03.2012

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин