Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче “Новообраний Президент України повинен забезпечити виконання вимог Євромайдану”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Мене підтримали знайомі й незнайомі

Слово Просвіти, №19 за 2014 рік

У ч. 49 “СП” за 2013 рік ми друкували розповідь про Ірину Рабченюк, київську вчительку-логопеда, яка 1 грудня отримала важку травму, оскільки під час пікетування Адміністрації Президента опинилася з родиною біля місця події. Нині вона розповіла про свою подальшу долю, а головне — про хороших людей, які їй допомогли в біді. Анна Коморовська відвідала хвору Рабченюк — Спочатку я лежала в Київській 17-й лікарні. Низький уклін її лікарям. Особлива подяка Тетяні Віталіївні Барановській, начмеду. У грудні мені там зробили дві операції, звідти перевели в Центр мікрохірургії ока, де зробили ще одну операцію, потім у Першу лікарню на Червоному Хуторі, де знову прооперували. Наприкінці січня у Центрі мікрохірургії мені зробив операцію на оці професор Кондратенко, а наприкінці лютого мене відправили на лікування у Варшаву в госпіталь МВС. Там мене ще раз прооперували. У польській лікарні були й інші постраждалі на Майдані. Нас відвідала дружина президента Польщі пані Коморовська, постійно приходили волонтери, провідували українці, які живуть у Варшаві, та заробітчани, що там працюють. Після операції поляки забирали нас у сім’ї на певний час, до наступної консультації. Я жила в родині пана Марчина і пані Йоанни Свінціцьких. Пан Марчин — політик, займається дипломатичною роботою. Родина дуже чуйна. Із сім’єю Свінціцьких підтримуємо контакти. Пан Марчин (він член їхнього парламенту — Сейму) часто буває в Києві, пані Йоанна також. Ми зустрічаємося, стали як рідні. Вразила мене поведінка поранених, їхній сильний дух, стійкість. Я думала, що доведеться підтримувати, втішати хлопців. Але в них був піднесений настрій, ніякої депресії. Юрій з Криму, який втратив зір, рухливий, невгамовний, був волонтером, допомагав пораненим. Так само Віталій Андреєв із Києва, який теж втратив око. У відділенні хірургії, травматології був поранений, обгорілий Іван із Тернопільщини. Ми так і не побачили його обличчя, весь час перебинтований, але бойового духу теж не втратив. Поляки не забувають свою історію: на площі в центрі Варшави розміщені фотографії зруйнованого міста, а також процес його відбудови. У мене з’явилися нові друзі — поляки. Я щиро вдячна польському Клубу української інтелігенції, польським лікарям, а також усім київським, де лікувалася; вдячна людям на Інститутській, які відтягли мене та мого чоловіка від “Беркута”, тому хлопчині, який урятував мою дочку. Мене підтримувала величезна кількість людей, знайомих і незнайомих. Я їм вдячна. Ця підтримка надавала сил. На новий рік мене вивезли на Майдан, ще на візочку. Побувавши там, я набралася сил, побачила великі барикади і мені стало спокійніше. Мама Ірини Василівни, голова Стаханівської “Просвіти” на Луганщині Ніна Гейко також зворушена увагою польських друзів, які рятували дочку. Вона розповідає: “У нас у Стаханові є польська організація “Краков’янка”. Керує нею пані Єва. Поляки дуже широко відзначали 20 років організації, їх активно у всіх заходах підтримує Польща. Мене запросили на свято і я, ще не знаючи, що моя дитина потрапить у Польщу на лікування, сказала такі слова: “Нині у нас найрідніша сестра — це Польща, найщиріша подруга — це Польща, найбезкомпромісніший адвокат — це Польща. Українці й поляки зуміли знайти момент, зуміли поклонитися одне одному, простити історичні війни і стати на дружний, щирий і теплий шлях співіснування”. Після цього їхній консул і ксьондз підійшли до мене й сказали: “Пані, так добре про Польщу ще ніхто не говорив”. Тепер я від свого імені, від імені мами передаю полякам велику подяку за допомогу моїй дитині, за їхню людяність. Адже все-таки можна знайти компроміс, зрозуміти, що нове покоління повинно рости по-новому, дружити. Історію треба пам’ятати, але не для того, щоб труїти собі серце”. Спілкувалася Надія КИР’ЯН

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин