Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
АТУ. АТО. АТА…S
Слово Просвіти, №19 за 2014 рік
Євген БАРАН
Намагаюся не дивитися і не слухати телевізійних і радіоновин. Але від них, т. зв. “новин” неможливо заховатися. Заходиш в Інтернет, і відразу вибиває повідомлення, одне за другим, як із лінії фронту. Тільки де та лінія і де той фронт, — взагалі не зрозуміло. Однак люди гинуть. Жертвоприношення тривають. Дедалі більше стає зрозуміло, що відбувається маніпуляція свідомістю. Во ім’я чого це відбувається, не зовсім зрозуміло. Територія? Енергоресурси? Швидше друге. А ще суцільна брехня. На Сході триває війна. Фактично, маємо громадянську війну. Бо якась частина східняків не бажає нової влади. Їхнє право. Хоча ті методи з підступами, зрадами і відкритою ненавистю важко назвати нерозумінням чи одурманенням російською агітацією. Треба відверто сказати, що на Донбасі, Луганщині є певне число людей, які ніколи не сприймали і не сприймуть Україну як незалежну державу. Тим більше, в такому викривленому варіанті, який маємо сьогодні (задля справедливості треба визнати, що ті люди не сприймуть української держави в будь-якому вияві й прояві). Люди влади аж ніяк не є новими людьми і реформаторами. Ми ще здивуємося, коли через якийсь час розкриються “підводні” рифи всіх цих політичних катаклізмів, жертвою яких стає Україна. Стає також зрозумілим, що ворог не спить, не “воріженьки”, а ворог — озброєний, жорстокий, підступний. Однак уся проблема в тому, що ворог — це не тільки диверсанти і “люмпенське” населення Сходу. Ворог є в структурі нинішньої влади. Бо те, що спровоковано в Одесі (Царство Небесне тим жертвам!); те, що відбувається в Донецьку, Слов’янську, Краматорську, Маріуполі; те, що діється на Луганщині, — це вже не окремі непорозуміння і нерозуміння. Це відкрита й неприхована війна. І зрада державних інтересів. Тільки чому не оголошується на тих територіях військовий стан, і чому східні, північно-східні кордони залишаються відкритими, — запитання вже навіть не риторичне. Уявляєте собі, аби в Німеччину з Франції (чи навпаки) прорвався броньований всюдихід на підтримку терористів чи прорвалося спокійно сорок бойовиків через пропускний пункт на кордоні? А ми ще дивуємося, що у терористів дедалі більше і більше зброї, і незабаром ми будемо заскочені, дізнавшись, що у них є бойові літаки і підводні човни… Кажуть, що нам допоможуть президентські вибори. Дав би Бог. Але коли я побачив, хто їздить із тими кандидатами і агітує за них, то стає сумно. Коли побачив, які люди беруть на себе ініціативу т. зв. державних реформ і беруться до проведення люстрації чиновництва різних рівнів, — стає вже навіть не смішно. А ще шкода тих молодих хлопців і зрілих чоловіків, які до останньої кулі (“в лоб”) вірили і вірять, що вони виконують свій громадянський обов’язок. Шкода, бо у мене підростає син. І він теж вірить, що громадянський обов’язок — це найголовніше, і що загинути за свою державу — святе право чоловіка. Смутне время переживаємо. Агресія “старшого брата” не чийсь злий жарт чи сторінки американського фентезі, втілені черговим Спілбергом на телеекрані. Вона вже нас убиває і тримає в постійному страху (не так за себе, як за тих дітей, що світу не бачили). Що буде завтра? Чомусь згадується Юрій Шевельов: “Найсмішніше в цих матеріялах, що я професійний песиміст і в майбутнє не надто вірю” (з листа до Олекси Ізарського від 17 грудня 1990 року). Що ж тоді залишається? Знову напрошується Шевельов: “(…) як сказано в Святому Письмі, ходіть у світ, поки є світ. Бо може не стати” (з листа до Олекси Ізарського від 14 травня 1994 року). Найсумніше, що є речі, які від твого бажання чи небажання не залежать. Ти можеш бути тільки статистом. Поки що. До якої межі? Поки не усвідомиш, що лінія фронту проходить уже не через твою хату, а через твоє серце.
ЛИСТИ НЕБАЙДУЖИХ
10-11 СЛОВО ВІД БОГА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
