Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікава розмова · “Внесок українців у науку й культуру інших народів дуже вагомий”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ДДааннииллоо ККУУЛ ЛИ ИН НЯЯКК:: «Я повертаю Україні героїв»

Слово Просвіти, №19 за 2014 рік

— Ви як автор численних науково-історичних досліджень є найпослідовнішим дослідником у царині повернення національних героїв Україні. За цим, мабуть, стоїть фундаментальна мотивація? — Почну з цитати: “Та культура, которая со времен Петра живёт и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры… Таким образом, украинизация оказывается мостом к европеизации”. Ці слова належать відомому російському князю Миколі Трубецькому (написані 1926 року в Парижі), якого важко запідозрити в українському націоналізмі, і вони стосуються не лише Росії — внесок українців у науку й культуру інших народів, зрештою, у розвиток світової цивілізації, важко переоцінити, він дуже вагомий. І лише тривалою бездержавністю України можна пояснити те, що багато кращих дітей України за тих чи тих обставин працювали на інші державні народи, збагачуючи їхню історію, науку, культуру. — Факти, віднайдені Вами, й справді вражають. — Скажімо, понад 10 президентів Російської імператорської академії наук були українці, випускники Києво-Могилянки. Закінчивши цю академію, Михайло Ломоносов написав славнозвісну “Граматику руської словесності”. До речі, його прізвище надто виділяється поміж Філатових, Панфілових, Аракчеєвих. А серед козацьких прізвищ є Кривоніс, Кирпоніс, міг бути й Ломиніс… Другий відомий український навчальний заклад — Острозьку академію — відкривав разом із Костянтином Острозьким єпископ Кирило Лукаріс, який згодом став Вселенським патріархом. Нинішній митрополит київський — українець Володимир Сабодан колись був ректором Московської духовної академії. — Отже, наші співвітчизники розпорошені по світу і в часі. До яких глибин Ви докопалися? — Про історичного діяча на ймення Одоакар, що з 476 року правив Римською імперією, європейські історичні джерела згадували часто. Називали його князем русинів (рутенців), так, зокрема, зазначено в написі, що зберігся в кам’яній печері неподалік австрійського міста Зальцбург на мармуровій плиті, яку відносять до XV століття. Рутенцями, як відомо, називали українців. Чи ж збереглася пам’ять про таку колоритну постать на нашій землі хоч у легендах? Виявляється, не тільки в легендах, а й у писемних джерелах, зокрема літописі Самуїла Величка “Сказання о войне козацкой з поляками”. — Напевно, сьогоднішній студент Києво-Могилянки сказав би: “Римський імператор з України — це круто!” — А хіба не круто, що ад’ютантом Симона Болівара, героя визвольної боротьби в Латинській Америці, став українець із Волині Михайло Скибицький? Хіба не круто, що наш співвітчизник Василь Мамалига на чолі повстанських загонів у серпні 1894 року розгромив голландську армію і встановив свою владу на індонезійському острові Ламбок. Звістка про поразку окупантів дуже скоро поширилась архіпелагом, і повстання спалахнуло з новою силою. 17 серпня 1945 року кількасотрічна боротьба індонезійського народу завершилася проголошенням незалежності. А чи не круто, що Степан Разін та Омелян Пугачов — національні герої України. — Невже? — Здебільшого про Стеньку Разіна знають завдяки російській пісні “Из-за острова…” Та, окрім цієї легенди про нещасну княжну й вельми обмеженої інформації зі шкільних уроків історії, либонь, нічого. Шкода, звичайно, утоплену княжну, шкода і самого Степана Разіна, який склав свою буйну бунтарську голову за царським указом на Красній площі в Москві 6 червня 1671 року після лютих тортур. А тим часом і Степан Разін, і повстання під його проводом безпосередньо пов’язані з Україною. Та й сам Степан Разін був українцем, бо народився він, як вказано в документах, “в малороссийской стани-це Зимовейской на Дону”, тобто в тій самій станиці, де через сотню років народився ще один великий бунтар — Омелян Пугачов, Омелько Пугач, українство якого доведено. Мешканці Зимовейської переселилися на Дон із України на початку XVII століття. Між іншим, справжнє правильне прізвище Разіна — Разя. Він знав 8 мов! У судовій слідчій справі Омеляна Пугачова основною причиною його повстання названа (цитую): “Эта извечная малороссийская склонность к неудовольствию”. Точніше не скажеш: волелюбний дух бунтарського українського народу, народу козацького, не міг примиритися з московським самодержавством, холопством. Тож глибоко символічно, що найбільшим бунтарем Московії XVII століття був Степан Разін, а у XVIII столітті — Омелько Пугач, його земляк і односелець. Повстання під їхнім керівництвом в історіографії не випадково названі селянськими війнами, які потрясали імперію до основ. Ще 1663 року Степан Разін на чолі загону донських козаків разом із запорожцями успішно воював проти кримських татар. Він не раз бував в Україні — і на Гетьманщині, і на Січі. Навесні 1670 року Степан Разін очолив народне повстання, що охопило Дон, Поволжя, Підмосков’я. Не обійшло воно й Україну, особливо Слобожанщину. Це був спільний виступ донських і запорізьких козаків, українських і російських селян, інших поневолених Московією народів і племен проти спільного ворога — московського царя. Повстанці прагнули свободи, їхнім ідеалом була козацька держава. Так само є всі підстави вважати і Омелька Пугача національним героєм України. Після придушення московськими і польськими військами гайдамацького повстання — Коліївщини — в Україні, що в ньому, за деякими даними, брав участь і Омелько Пугач, він втікає аж у Передкавказзя, на Терек. У нього виникає задум об’єднати всіх козаків — запорозьких, донських, слобідських, волзьких, яїкських і підняти повстання, залучивши до нього покріпачених селян і всіх пригноблених, щоб захопити Москву і встановити скрізь “вільні козацькі порядки”. Хтозна, якою була б майбутня доля України, якби російський уряд, спішно уклавши мир із Туреччиною, не послав проти повстанської армії Пугача свої найкращі війська. Повстання під проводом українця Омелька Пугача налякало російську царицю Катерину II — саме після його придушення вона вирішила знищити Запорозьку Січ, цей розсадник бунтів і непокори, острівець свободи в морі абсолютизму, зрозумівши, що доки буде в Україні Січ, доти житиме й Україна. — Ще кого з українців вдалося повернути Україні? — Їх десятки. Скажімо, сліпий Василь Ярошенко (Єрошенко) — видатний український учений, просвітитель, японський і китайський письменник, есперантист, громадський діяч, мандрівник, поліглот (знав двадцять мов) — народився 31 грудня 1888 року в заможній селянській родині у селі Обухівці на Слобожанщині. Серед героїв моїх досліджень вождь першого українського повстання князь Михайло Глинський. Останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський, якого на соловецькій Голгофі в Росії розпиграфічному товариству й Академії наук. Проте цей син українського народу належить передусім людству, його внесок у світову науку — величезний. Микола Миколайович Миклуха не зміг здобути освіти в Росії — він там лише помер 14 квітня 1888-го. Його відрахували з Петербурзького університету за неблагонадійність без права вступу в будьякий навчальний заклад імперії. Після закінчення Ієнського університету — до цього він навчався в Німеччині в Гейдельберзькому і Лейпцизькому університетах — працював на Канарських островах, у Марокко, на узбережжі Червоного моря в Єгипті, Саудівській Аравії, на островах Індонезії, в Малацці, Південній Америці, Австралії, на островах Тихого океану. Та зосередьмося на одному аспекті цієї незвичайної людини: Микола Миклуха і Україна. Його прадід — запорозький козак Степан Миклуха — відзначився в російсько-турецькій війні під час штурму Очакова, за що був удостоєний офіцерського чину і дворянства. Батько ж мандрівника і вченого Микола Ілліч Миклуха народився 1818 року в Стародубі Чернігівської губернії, з відзнакою закінчив Ніжинський ліцей і пішки вирушив до Петербурга; здолавши понад тисячу кілометрів, вступив до Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення. Він був національно свідомим українцем, знав і любив творчість Тараса Шевченка. Став начальником пасажирської станції в Петербурзі. Мати Катерина Семенівна була родом з України, деякий час жила в Малині на Житомирщині, де мала маєток. — А звідки взялося Маклай? — Він змінив своє прізвище після відрахування з Петербурзького університету, додавши до нього козацьке прізвисько свого прадіда — Маклай. Таким чином, із Росії в Німеччину виїхав Микола Миклуха, а через кілька років повернувся вже Миклухо-Маклай… Під цим прізвищем він і увійшов у світову історію. — Отже, у Вашій галереї ви- Наш співрозмовник — письменник Данило Іванович Кулиняк, на творчу долю якого органічно наклалися кілька “спеціалізацій”: правозахисник, поет, прозаїк, публіцист, історик, еколог, науковець, краєзнавець. Д. І. Кулиняк — директор Всеукраїнського благодійного Фонду ім. Петра Калнишевського, головний редактор часопису Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих “ЗОНА”, заслужений журналіст України. Автор майже сорока книжок і понад трьох тисяч публікацій в українських і зарубіжних ЗМІ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин