3 Щоденник окупації · “Усього цього можна було б уникнути, якби не безвідповідальність і непрофесіоналізм усіх гілок української влади”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Мовою фактів
Слово Просвіти, №19 за 2014 рік
3 травня звільнили. Але це не заслуга наших урядовців. Просто московські хазяї “захисників” Слов’янська дали команду, і європейці отримали свободу. Де хто з них був настільки наляканий, що на камеру говорив, нібито був усього-на-всього “гостем” “народного” мера Слов’янська Пономарьова. І тільки добравшись додому, розказали, чого натерпілись у підвалах СБУ. Трьох працівників СБУ обміняли на “народного” губернатора Донецької області та 2 його заступників. Решта невинних людей карається в застінках катівні. Хто має подбати про їхнє звільнення? Хто має почути 80—90 % патріотів України на Донеччині? АТО, на жаль, не наступає, а обороняється. Втрачає своїх бійців, замість того, щоб змести цю нечисть із лиця Донецької та Луганської областей. Для цього треба визнати кадрові прорахунки Турчинова при призначенні голови Донецької ОДА Сергія Тарути, якого рекомендував на цю посаду Ахметов, і які просто добровільно здали Донецьку область і негайно виправити цю помилку. Не смішити світ з організацією ідіотського патрулювання працівниками підприємств Ахметова разом із міліцією вулиць, замість змусити бойовиків скласти зброю і звільнити захоплені приміщення та припинити торги влади з “господарями” Донбасу. Зволікання коштує, як бачите, дуже багатьох молодих життів, каліцтв проукраїнських донеччан та українських солдатів, які гинуть через невігластво, нерішучість, некомпетентність, дурість, боягузтво керівників центральної влади та зраду і продажність місцевих чинуш і олігархів. Слід провести негайно хоч і запізнілу, але справді антитерористичну операцію, а не слухати заклики тих, хто організував це свавілля, припинити АТО і сідати з убивцями за переговори. Особливо зараз, після проведеного ними так званого референдуму, після чого в Київ прибудуть посланці ПР від “господарів” Донбасу з “протоколами” “референдуму” як ще з одним доказом своєї підтримки серед населення, якої у них давно немає. Розмахуючи папірцями з намальованими там брехливими відсотками, хором проспівають: у РФ не хочемо, а хочемо ярлик на необмежене свавілля в своїх вотчинах, де ми царювали, в Донецькій та Луганській областях. Вони хочуть такої федерації, щоб центр продовжував дотувати Донбас, а вони самі призначали губернаторів і продовжували творити те, що і раніше. Для чого це потрібно їм — зрозуміло, але це не влаштовує більшість донеччан. Кожний день ситуація тільки погіршується, бо через дірявий кордон йде поповнення “зеленими чоловічками” і зброєю.
На Луганщині створили організаційний комітет і виборчу комісію, які очолили керівники й активісти громадських організацій: обласного об’єднання “Просвіта”, Комітету виборців України, жіночої правозахисної організації “Чайка”, педагогічного товариства ім. Гр. Ващенка, “Молодої Просвіти”, УПЦ КП, УГКЦ, науковців луганських вишів тощо. Очолив їхню роботу голова просвітян Луганщини Володимир Семистяга. Він же й оприлюднив результати волевиявлення луганців на прес-конференції в УНІАН та дав розширене телеінтерв’ю через телекомпанії Страсбурга для мешканців Німеччини, Франції та окремо — Західної Європи загалом. Із метою проведення “народного референдуму” через центральні та місцеві ЗМІ оголосили дату та форму опитування, видрукували 100 тис. кольорових бюлетенів із двома питаннями: “Чи підтримуєте Ви територіальну цілісність України?” …“Так”, “Ні”… 4 травня з 31-ї міських і районних громад не вдалося визначити волевиявлення лише мешканців Красного Луча, Лисичанська та Міловського району. Із 100 тис. надрукованих бюлетенів вдалося використати 89560. Кількість голосів, поданих за варіанти “Так” у першому питанні, склала 67782 (70,1 %), а “Ні” — 24091 (26,9 %). За жоден варіант не подали голоси 2687 (3 %). Кількість голосів, поданих за варіант “Так” у другому питанні склала 78544 (87,7 %), за варіант “Ні” — 8060 (9 %). За жоден варіант у другому питанні — 2956, або 3,3 %. Науковці провели додаткове соціологічне опитування, яке засвідчило, що молодь зігнорувала “народний референдум”, 30 % опитаних склали жінки, які поводилися надзвичайно агресивно. Абсолютну одностайність із першого питання показали виборці м. Сватове та Сватівського району — 100,0 %. Загалом же виборці півночі Луганщини (а це Слобожанщина) майже одностайно підтримали територіальну цілісність України. Іншу картину продемонстрував південь області, де голоси розділилися майже навпіл, хоча й при цьому більшість виступила за територіальну цілісність держави. Проведення опитування в південних районах було пов’язане з ризиком для життя. Так, у м. Антрацит, де було опитано 2050 респондентів, після втручання в процес опитування донських козаків та озброєних невідомих осіб у камуфляжній формі за членами “виборчої комісії” та науковцями гналися на автівках ледь не до самого Луганська. Аналогічна ситуація склалася в Алчевську. Надзвичайно агресивно поводилися представники проросійських громадських організацій та КПУ і ПР. Додаткове дослідження виявило, що в промислових районах області місцеве населення залякане так званими сепаратистами та не володіє об’єктивною інформацією щодо ситуації і по Україні загалом, і по Луганщині зокрема. Хоча й при цьому деякі приклади з проведення “народного референдуму” можна назвати анекдотичними. Так, на одному з блокпостів між Луганськом і Алчевськом вдалося з’ясувати, що з 12 присутніх сепаратистів (з яких 1 – жінка), 10 підтвердили, що вони підтримують територіальну цілісність України, але при цьому не змогли пояснити, чому ж тоді вони бунтують?.. На цьому тлі дивними виявилися заяви луганських заколотників, що 11 травня, під час загальнообласного референдуму, 90% виборців проголосують за “Акт державної самостійності Луганської Народної Республіки”. І це при тому, що як такої проголошеної ЛНР не існує. Що ж засвідчили події 11 травня на Луганщині? По-перше, за тиждень до так званого референдуму на теренах області розпочався кримінальний розгул, суцільне пияцтво, мародерство та розбій луганських “робін гудів”, яке виявилося в пограбуванні ювелірних, продовольчих крамниць, автосалонів, погромах відділень Приват-банку та їхніх банкоматів. Зокрема у Луганську вони захопили з інкасаторської машини 1 млн грн. По-друге, було видрукувано на офсетному папері лише 50 % так званих бюлетенів на чорнобілому принтері без спеціального захисту. При цьому не заперечувалася нестача коштів для повного друку. По-третє, сам “референдум” відбувався під дулами автоматів. Зокрема на території ЛНУ ім. Тараса Шевченка дві дільниці охороняли півтора десятка автоматників. По-четверте, виборчі дільниці не були обладнані кабінками для таємного голосування, а запрошені для голосування не знали, за що голосують, і даремно шукали рядок про приєднання краю до Дніпропетровської області. По-п’яте, виборці Луганщини перебували в інформаційній блокаді, коли замість відключених українських телеканалів транслювалися лише російські. Інколи справа доходила до абсурду. При перетині адміністративних меж Донбасу в швидкому потязі №20 Київ – Луганськ транслювали відомий радянський шлягер “Мой адрес не дом и не улица, мой адрес Советский Союз”, який переривався патетичними закликами “Слушайте, слушайте Москву!”, після чого транслювався шлягер – “Вся жизнь впереди, надейся и жди!”. По-шосте, як і виявив “народний референдум”, проведений 4 травня, Луганська Слобожанщина цієї неділі відмовилася підтримувати заколотників: у 4 районах виборці відмовилися від сепаратистського референдуму, а в 9 районах лише дехто взяв у ньому участь. В інших громадах заповнені ледве на 10 %, або ж максимум на чверть скрині видавалися ледве не за 90-відсоткове волевиявлення “Акту” самостійності ЛНР. Громадськості вдалося зафіксувати, що голосували переважно етнічні росіяни, які мігрували на територію Луганщини 20— 30 років тому, а освячувалося це дійство ПР, КПУ, місцевими олігархами, колишніми комсомольськими працівниками (зокрема й учорашніми керівниками області) та нардепами Царьовим, Єфремовим, Гороховим, Струком та іншими. Не обійшлося й без втручання ЛДПР і сумнозвісного Жириновського, який не лише фінансував, агітував за місцевих сепаратистів, а й подарував їм броньований автомобіль із символікою ЛДПР. Усього цього цирку абсурду можна було б уникнути, якби не суцільна зрада, аморальність, безвідповідальність і непрофесіоналізм усіх гілок української влади.
Прес-центр Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
5 травня 2014 р. в УНІАН відбулася прес-конференція представників “Комітету патріотичних сил Донбасу”, “Комітету виборців України”, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, які напередодні виступили ініціаторами та 4 травня провели “народний референдум” на території Донецької та Луганської областей. Під час прес-конференції оприлюднили результати волевиявлення вказаних областей України щодо державного устрою країни та розширення прав місцевих громад у бюджетній, соціальній та інших сферах суспільного життя. З’ясувалося, що понад дві третини виборців Донбасу підтримали територіальну цілісність України. Понад 86 % — за розширення повноважень місцевих громад у бюджетній і соціально-культурній сферах діяльності. Як же проводився “народний референдум” на Луганщині й що цьому передувало?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
