Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 19 (915), 11—17 травня 2017 Дух, що душу рве до праці НЕПАПЕРОВИЙ СТАТУС МОВИ
Слово Просвіти, №19 за 2017 рік
Просвітяни і представники громадськості Брусилова відкривають пам’ятну дошку Івану Огієнку на будинку колишнього Вищого початкового училища
Мені не вперше доводиться бути в Брусилові на врученні однієї з найпрестижніших премій України — імені Івана Огієнка. Вже понад 20 років воно є не просто святом, більше — яскравим свідченням невмирущості національної пам’яті, маніфестацією української справи і злетом творчого духу. Але цьогоріч, у столітні роковини Української революції, заходи з вшанування Огієнківських лауреатів перевершили всі сподівання. Так само, як і кроки з увічнення всього того, що пов’язано з життям і творчістю митрополита Іларіона (Івана Огієнка). У цей складний і важкий для країни час, коли так нелегко виживати в буквальному розумінні цього слова пересічним українцям, на східному фронті і в тилу, Товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, громадськість і місцева брусилівська влада робить усе можливе, аби дух їхнього великого земляка розпросторювався по Україні, укріплював наші душі, спонукав до щоденної творчої праці. Тільки так можна прогнати, розвіяти морок безпам’ятства і відкрити простір для майбутнього.
Микола ЦИМБАЛЮК Фото Віталія МІХАЛЕВСЬКОГО
Велелюдні заходи в Брусилові розпочалися з закладення першої цеглини у відроджувану огієнківську церкву. Вона, які більшість духовних святинь нашого народу, була по-варварськи зруйнована совєтською владою. Ще кілька років тому її відбудова видавалася для брусилівців нездійсненною мрією. І ось настав той день, коли віра повертається до зневірених… Виступаючи на цій церемонії, голова Товариства Івана Огієнка Сергій Болтівець висловив надію, що недалеко той час, коли Брусилів із його пам’ятними огієнківськими місцями буде внесено в туристичні маршрути України. З ним важко не погодитися, адже на очах, щороку міняється на краще обличчя цього колишнього славного містечка. Забуяв першим цвітом посаджений торік сад на честь Огієнка. А цього року учасники свята разом із лауреатами заклали сквер на місці старовинного кладовища, де були поховані батьки митрополита Іларіона. Тут же буде споруджена й невеличка капличка, де кожен зможе помолитися за душі своїх предків. А в центрі селища, завдяки місцевим краєзнавцям, було віднайдено будинок, у якому з ініціативи та за сприяння І. Огієнка було відкрито і впродовж трьох років працювало Вище початкове училище. На пам’ятній дошці, яку відкривав голова Товариства “Просвіта” Павло Мовчан, викарбувані Огієнкові слова: “Ціле громадянство мусить пам’ятати, що тільки рідна школа виховує сильні одиниці й морально міцні характери”. Як підтвердження цього стали самі цьогорічні лауреати і їхні заслуги на ниві освіти, науки, мистецтва, громадської діяльності. У Будинку культури, де відбувалася церемонія вручення нагород, Павло Мовчан зазначив: — Щоразу, коли я приходжу сюди, у мене з’являється багато асоціацій. Були часи, коли занедбана пам’ять людська втратила навіть місце перебування Ісуса Христа на землі. Ви знаєте, що мати великого імператора Римської імперії Костянтина поїхала на Святу землю і відшукала в занедбаному місці животворящий хрест, на якому було розп’ято Христа. Так почалося відродження найсвятіших із святих місць на землі, де був явлений син Божий. Ось так із того маленького кроку почалося формування великої мапи землі Святої. Сьогодні кожен, хто буває на ній, намагається не пропустити жодного місця, пов’язаного з його іменем і його учнями. Не випадково про це згадав, бо ми сьогодні відбули низку важливих подій. Мусимо усвідомити, що ми на своїй землі, яка для кожного з нас є святая святих. Сьогодні, коли ми повертаємося до нашого минулого, п’ємо з чистих джерел пам’яті нашого роду, глибинного, огієнківського, тут, на Брусилівщині, яку ми ще тільки самі пізнаємо, ми відроджуємося як представники великої нації. Ще не маємо тієї мапи туристичної, про яку мріє Сергій Болтівець, але вона вже в наших душах і серцях. Вона починалася з перших томів зібрання творів Івана Огієнка, якими вже багато років опікується професор Микола Тимошик.
Коли засідає наш Огієнківський комітет, ми опиняємося перед неймовірно великим вибором — вся Україна подає своїх кращих представників на здобуття цієї премії в різних номінаціях. Ще вчора, здавалося б, це було немислимо. І сьогоднішні лауреати свідчать про їхній високий творчий рівень. Починаючи від Миколи Буравського, якого я безмежно люблю за його самовіддану працю, який створив, відтворив, реставрував український спів, українські тексти, рідний мелос. Нині він воює не просто з глухотою, він воює з агресивною дисгармонією національного духовного життя. Галина Дацюк, відома журналістка, письменниця, громадська діячка присвятила своє життя вивченню дисидентського руху, жіночого… Її зусиллями були реставровані вже забуті імена і діла, які підносяться на рівень високих національних чинників. Книжки “Янголи небесної чоти”, “Хресна дорога”, яка присвячена Софії Русовій, і всі її авторські радіопрограми з проблем культури — це все є употужненням імені й ідеології Івана Огієнка.
Закінчення на стор. 8, 9
НАПАД НА “УКРАЇНСЬКУ ЕНЦИКЛОПЕДІЮ”
ІДЕАЛ В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО
10-11
ДОЛІ УКРАЇНСЬКОГО СХОДУ
БОЖИЙ ДАР МИТЦЯ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
