Цікаво знати · “Служити Добру, служити Людству, показати незламність Людини — творчі переконання митця”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
«Космічний злет» кінорежисера Тарковського розпочався в Каневі
Слово Просвіти, №19 за 2017 рік
Світову популярність 29"річно" му Андрієві Тарковському принесла перша його повнометражна робота — “Іванове дитинство”, поставлена 1962 року за мотивами твору В. Бо" гомолова “Іван”. Цей фільм був удостоєний багатьох престижних кінематографічних премій, зокрема “Золотого лева” святого Марка на XXIII Міжнародному Венеційському фестивалі, золотого приза в Ака" пулько, найвищої нагороди, першої премії в Сан"Франциско. Картина “Пристрасті за Андрі" єм” з Анатолієм Солоніциним у го" ловній ролі, яка вийшла в прокат 1971 року зі скороченнями під наз" вою “Андрій Рубльов” увійшла в 10 найкращих фільмів в історії кіно. Завоювали світове визнання й усі інші його фільми: “Соляріс” (1972), “Дзеркало” (1974), “Сталкер” (1979), “Ностальгія” (1983), “Жер" твопринесення” (1986). 1982 року він виїхав за кордон працювати, а 1984"го емігрував із СРСР разом з дружиною на запрошення Федері" ко Фелліні. Служити Добру, служити Людс" тву, показати незламність Людини — творчі переконання митця. Тар" ковський писав: “У мене прис" трасть — розглядати героїв у мо" мент їхньої кризи, душевного пе" релому. Але врешті бачити людину — переможцем або принаймні нез" ламаною!”. Тарковський помер у Парижі у віці 54 років 29 грудня 1986 року від раку легенів. Похований на цвинта" рі Сент"Женев’єв"де"Буа. На його могилі напис: “Людині, котра поба" чила Ангела”, — і пам’ятник у виг" ляді семи сходинок (зняв сім кіно" фільмів), що йдуть угору (скуль" птор Ернст Нєізвєстний). У місті Юр’ївець облаштовано музей у будинку, де провів дитинс" тво Андрій Тарковський. Його музей є також у місті Флоренція. З 2007 року існує Міжнародний кінофести" валь “Дзеркало” імені Андрія Тар" ковського, який щорічно відбува" ється в російському місті Іваново. Кажуть, людина жива, доки її пам’ятають. Андрієві Тарковському судилося довге життя у наших сер" цях, у пам’яті вдячних глядачів.
“Прощай, невмивана Росіє, здрастуй, прекрасний Мілан” — Я взялася за нелегку задачу, — розповісти про людину"загадку, медіума, здатного передбачати майбутнє, чиє мистецтво і твор" чість — Дар Божий, а життя — ке" лих, наповнений болем, образами, особистою трагедією, постійною боротьбою за себе, своє ім’я, без" кінечними стражданнями, — зізна" ється Неллі Сергіївна. — Мої спо" гади допоможуть відтворити образ геніального кінорежисера ХХ сто" ліття, якого оцінив світ, але не зро" зуміли на Батьківщині. Чому влада в Росії знищує та" лановитих людей? У цьому сенсі показові долі Шостаковича, Про" коф’єва, Ахматової, Зощенка… І Тарковського. Андрій Тарковський аргументу" вав своє рішення про виїзд з СРСР негативним ставленням до нього, неможливістю вільно працювати, творити. Тому його вибір — поки" нути Росію і виїхати в іншу країну, де його праця буде гідно поцінова" на, а також його слова: “Ні живим, ні мертвим я не хочу повертатися до Росії, де мене ніколи не розумі" ли і всіляко травили…” — дуже пе" реконливі. Тарковський помер, не зміню" ючи радянського громадянства і не попросивши ніде політичного при" тулку.
Його інтуїції можна було позаздрити Андрій згадував, що ще в ди"
тинстві на нього справили велике враження Довженкові фільми “Земля”, “Щорс”, Сергія Ейзен" штейна “Броненосець “Потьомкін”. Напевно, це також послужило пош" товхом до того, що він вступив до ВДІКу, перший курс якого закінчив улітку 1955 року. В кіно тоді ми все більше й більше закохувалися. У Москві майже з десятирічним за" пізненням переглядали “Пайзу” Роберта Росселліні, “Без жалості” Альберто Латтуади, “Трагічну охо" ту” і “Гіркий рис” Джузеппе де Сан" тіса. Були в захопленні від італій" ського неореалізму. Хоча Андрій уже тоді сміливо заявляв, що нео" реалізм — це пройдений етап. На зміну йому прийде щось нове, яке треба шукати. Його інтуїції можна було позаздрити! Адже він тоді ще не знав, що Фелліні вже зняв “Шах" раї”, “Дорогу”, “Ночі Кабірії”, які ми змогли побачити через 6 років, і то" ді ніхто ще не уявляв, що через 20 років багато хто з італійських зірок стане його друзями, що він там жи" тиме і працюватиме понад 6 років. Студенти ВДІКу з цікавістю пе" реглядали й нові польські фільми А. Вайди, Є. Кавалеровича, А. Мун" ка та ін. Під їхнім впливом Андрій створив кіноетюд про свої вражен" ня від роботи, про людей, з якими працював у геологічній партії в тай" зі на Курейці. Я любила слухати спогади Анд" рія, мене вразив таємничий випа" док, який стався з ним під час гео" логічної експедиції на Курейку 1953 року. “Лежу я сам у мисливській хатинці, ніч, — розповідав Андрій. — Завиває вітер, скриплять дере" ва, насувається буря. І раптом чую голос: “Тікай звідси!”. Думаю: по" чулось. А голос знову: “Тікай звід" си!”. Я вискочив із хатинки, чи то підкорившись голосу, чи то з пере" ляку. І одразу ж величезна модри" на, зламана могутнім поривом віт" ру, упала на хатинку, саме на той куток, де щойно лежав”. Тарковський узагалі любив усе таємниче і незрозуміле, у нього з дитинства зібралося багато історій про знамення, ворожіння і пророц" тва. Почавши з родинних сільських і тайгових чудес, Андрій і потім сер" йозно цікавився непізнаною, над" природною стороною буття. Таєм" ниця стала однією з найважливі" ших сторін його творчості.
Уся група була закохана в сценарій Тарковського про дитину війни Фільм “Іванове дитинство” зні" мали на кіностудії “Мосфільм” 1961 року. Андрій сам обрав майданчик для зйомок головних епізодів на місці справжніх подій в Україні, в Каневі, куди мосфільмовським ав" тобусом відправилася уся знімаль" на група з апаратурою і необхідним обладнанням. Зйомки у Каневі від" бувалися в кінці літа і восени. Анд" рій дуже хвилювався, він уперше відповідав за людей, апаратуру і хід зйомок. Про Канів попередньо багато чого дізнався, бо давно хо" тів побувати в Україні, на батьків" щині свого любого батька. Про ві" домий на весь світ комплекс Шев" ченківського національного запо" відника, до якого входить Літера" турно"меморіальний музей, най"
більший в Україні пам’ятник Шев" ченку на Тарасовій горі, до якого веде 300 сходинок, хрест, який ра" ніше стояв на його могилі, перший музей Кобзаря і чудовий парк. Знаменно, що одразу після по" селення до готелю “Тарасова Гора” Андрій повів усю свою команду до музею Шевченка, щоб уклонитися геніальному українському поетові, а до підніжжя пам’ятника актори поклали червоні троянди. У книзі відгуків музею досі зберігається запис, який залишив оператор Ва" дим Юсов від імені знімальної гру" пи Мосфільму 11 серпня 1961 року. Також на прохання Андрія уся зні" мальна група відвідала Успенський собор — пам’ятник архітектури ХІІ століття, де нині музей декоратив" но"прикладного мистецтва, і помо" лилися за успішні зйомки. А зго" дом, викроївши трохи часу, група відвідала інші шевченківські місця — Моринці, Кирилівку. Перед початком зйомок Андрій провів з групою характерну наста" новну бесіду: “Якщо ви усім сер" цем прагнете до чогось кращого, до того, чого цей світ дати не може, визнайте це прагнення за голос Божий, звернений до вас. Просіть його дати вам покаяння, відкрити вам Христа у його неосяжній любо" ві, у його досконалій чистоті. Лю" бов до Бога й людини — принципи Закону Божого. Безкорислива лю" бов і добрі справи — ось чим було наповнене його життя. Пам’ятайте, що кожен наш вчинок не повинен бути осквернений корисливими спонуканнями, ворожим ставлен" ням до Бога. Кожен із нас буде від" чувати на собі вплив Бога, буде не" навидіти своє себелюбство, егоїзм і прагнути сприймати вірою пра" ведність Христову, досягнути внут" рішньої чистоти, яка відповідала б закону Божому”. Після цього взя" лися до роботи. Наша зустріч з Андрієм у Кане" ві була не випадкова. Він шукав ме" не і мого батька — своїх родичів польського походження. На зні" мальному майданчику в Каневі, ку" ди ми з батьком прибули в гості до Андрія, я провела весь день 11 ве" ресня. Познайомилася з усією творчою групою, але на все життя запам’ятався хлопчик з великими дивовижно красивими голубими очима, 15"річний Микола Бурляєв, який грав у фільмі головну роль (його рекомендував Тарковському Андрій Кончаловський, друг режи" сера). Фільм про війну, про смерть і зламане дитинство.
Уся група була закохана в сце" нарій Тарковського і операторську роботу Вадима Юсова. Я раділа за Андрія — у нього було все необхід" не для успіху фільму: чудовий сце" нарист, прекрасний кінооператор, найкраща (на той час) знімальна апаратура, імпортна плівка, а го" ловне — актори. У Каневі були виб" рані навдивовижу красиві місця для зйомок, особливо на побереж" жі Дніпра. До складу акторської команди Андрія входили дуже талановиті люди і серед них український актор родом із Херсона Микола Гринько, який у цьому фільмі грав роль під" полковника Грязнова. Я записала його спогади про зйомки.
Микола Гринько: Він намагався зрозуміти моральну сутність людського буття — З Тарковським раніше я не був близько знайомий. Однак зго" дом познайомилися. Я був дуже здивований, коли дізнався, що в Держкіно йому запропонували сценарій на актуальну тему, але він відмовився. Молодий режисер, не" щодавній випускник, мотивував свою відмову тим, що у нього влас" ні творчі плани. Дрібна тематика його не цікавила, він занадто доро" жив своїм часом. Його хвилювали глобальні теми, що й стало прин" ципово важливою рисою усіх його фільмів — намагався зрозуміти мо" ральну сутність людського буття — сьогодні і в майбутньому. Молодий режисер Андрій Тар" ковський уважно і дуже ретельно добирав свою команду, його тан" дем Тарковський—Юсов був на ди" во злагодженим і плідним. У Андрія був свій, лише йому властивий по" черк. І тому його фільми не сплу" таєш ні з якими іншими. Він був глибоко переконаний, що створює свої фільми не для еліти й не для обраних, хоч багато хто стверджу" вав, що мова його картин занадто ускладнена. Я сам не все сприймав беззаперечно… Андрій був чарівною людиною. Навколо нього утворилося коло людей, яким він довіряв, а “прохід" ним балом” до цієї компанії була обов’язкова людська риса — по" рядність. Під час зйомок і після них зі своїми був простий і доступний, але завжди присутня була певна дистанція, далі якої не допускав. Завжди чесний, без найменшої фальші. Справжній інтелігент. Мені подобалася його стійкість і прин" циповість у відстоюванні власної точки зору. Справжній боєць — ні" коли не відступав і не здавався, а вже повірте мені, ворогів у Тарков" ського було багато, і ця ворожість замішана передусім на людській заздрості. Ми познайомилися з Андрієм, коли на моєму рахунку було вже 5 фільмів. Я вважав себе справдеш" нім “кіношником”. Працював із гра" ничним навантаженням. І раптом замість довгоочікуваної відпустки — пропозиція зніматися у фільмі “Іванове дитинство” у режисера" початківця. Коли дізнався, що зні" мати фільм збираються під Кане" вом на місці справжніх військових дій на Дніпрі, а режисер — ще зов" сім юнак у легенькій кепочці, насу" нутій на очі, в потертих стареньких джинсах, я погодився. Сценарій спочатку мені не спо" добався. Я був вихований на тому, що фільми про війну — це атака, сутички, рейди і обов’язково пере" мога. А тут усе було не так! По"ди" тячому… головний герой — хлоп" чисько… якісь сни. Уже під час перегляду на “Лен" фільмі” я почав пильно придивля" тися до картини. Дивився і думав: “Як так, чому я цього не побачив, не відчув, коли читав сценарій?” До глибини душі, до сліз, до самоза" буття я був полонений фільмом і дитячими снами Івана. Відтоді по" чав обережніше ставитися до оцін" ки режисерських сценаріїв, особ" ливо у кінорежисерів"початківців. Після фільму “Іванове дитинс" тво” я став великим прихильником Андрія Тарковського. І як актор, і як глядач. З нетерпінням чекав його нових картин. І ось почалися зйом" ки фільму “Пристрасті за Андрієм” (“Андрій Рубльов”). Навіть не роз" раховував, що Андрій запросить мене до себе в картину. Але, на моє здивування і велику радість, мені запропонували роль Даниїла Чорного”.
Вірю: Українське кіно матиме найвищі нагороди Підводячи підсумок розповіді про Андрія Тарковського, хочу на" голосити: вірю в те, що слава укра" їнського кіно незабаром відро" диться, воно матиме найвищі наго" роди. Отже, Україна 1960"х років ста" ла стартовим майданчиком “кос" мічного злету” режисера Андрія Тарковського і його широкофор" матного фільму “Іванове дитинс" тво”. Саме Україна може пишатися тим, що цей фільм приніс йому сві" тову славу і загальне визнання у світі міжнародного кіно. Сьогодні українське кіно наби" рається сил на майбутні перемоги іна найвищі нагороди “Оскар”, “Зо" лотий ведмідь”, “Дзеркало” та інші знаки пошани для українських кіно" режисерів та акторів. Пропоную створити в Україні Міжнародний центр працівників мистецтва “Дім мистецтва”, до складу якого увійдуть найкращі ху" дожники, режисери, кінорежисе" ри, оператори, актори, драматурги та інші творчі люди. Такий центр просто необхідний з метою пред" ставлення України на різноманіт" них міжнародних форумах, прове" дення в країні ювілейних дат, подій. Для нагороди найталановитіших митців заснувати приз у вигляді Золотої гілки калини.
Записала Надія КИР’ЯН
Цього року у квітні виповнилося 85 років з дня народження видатного кінорежисера зі світовим ім’ям Андрія Тарковського. Спогади про нього запропонувала нам доктор мистецтвознавства, двоюрідна сестра Андрія Арсеновича, киянка Неллі Тарковська-Гассанова. Публікуємо уривки з її спогадів, зокрема детальніше зупиняємося на тому, як відбувалися кінозйомки фільму “Іванове дитинство” в Каневі, з якого почався творчий злет митця.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
